21 та 22 травня в історії Запоріжжя – про історичні події цього дня читайте в традиційному огляді нашого сайту.
1884
ПЕТЕР ДІК
21 травня 1884 року народився Петер Іоганович Дік (Петро Іванович Дік, Peter Johann Dyck) – наш земляк, інженер та винахідник менонітського походження. Місце народження – Остервік (зараз – село Долинське Запорізького району). Після отримання базової освіти у Хортиці (зараз – Верхня Хортиця) Петер поїхав навчатися до Німеччини. Закінчив інженерну школу в Цвікау, деякий час працював за кордоном.
З 1911 року – інженер-механік заводу Абрагама Копа в Шенвізе (зараз – «Автозаза», Запоріжжя). На цьому підприємстві Петер працював і після його націоналізації. Згодом став головним інженером завод «Комунар». Саме під орудою головного інженера Діка на запорізькому підприємстві був розроблений і виготовлений перший радянський комбайн. У 1930 році Петро Іванович Дік був нагороджений орденом Леніна – «за особливо видатні заслуги в організації будівництва заводу комбайнів і налагодження їх масового виробництва».
На жаль, видатний інженер-конструктор розділив долю багатьох хортицьких менонітів. У квітні 1937 року, у часи сталінського Великого Терору, була заарештована низка керівників заводу «Комунар». Серед них – й менонітські батьки першого вітчизняного комбайна, інженери Герхард Гамм, Корнеліус Паулс й Петро Дік. 16 вересня 1937 року за обвинуваченнями у нібито причетності до контрреволюційної диверсійної організації та шкідництві всі вони були засуджений до розстрілу та страчені у Дніпропетровську вже наступного ж дня.
До речі, 11 років у сталінських таборах провела й Ельсбета Дік – дружина інженера. Їх син та донька Вальтер і Хільдегарда були відправлені у дитячий притулок для дітей «ворогів народу».
6 березня 1958 року Петера Діка було виправдано та реабілітовано. Посмертно.
1902
КАТОЛИЦЬКИЙ ХРАМ
Згідно з результатами перепису населення 1897 року у невеличкому тоді Олександрівську мешкали 215 католиків. Це майже 1,5 % від усього населення. Але довгий час ні в Олександрівську, ні в його околицях не було жодного католицького храму. За всіма духовними потребами мешканці міста католицького віросповідання змушенні були їздити до Катеринослава або Харкова. У самому Олександрівську служби проводилися лише періодично, коли до міста приїздив католицький священник.
Але 1902 року місцеві католики забажали побудувати невеличкий молитовний будинок. Для цього 22 травня представники католицької громади звернулися до міської влади – попрохали відвести ділянку для будівництва. У результаті місцеві католики отримали куточок міської землі на розі Крєпостної (Фортечної) та Гоголівської (Гоголя) вулиць. Розміри, за інформацією запорізького історика Валерія Стойчева – 42,6 на 42,6 метра.
У 1906 році католицький молитовний будинок вже був збудований «Як вдалося, вияснити з «Адрес-календаря Екатеринославской губернии» за 1917 рік, очолював Олександрівський римо-католицький костел ксьондз Вікентій Антонович Сквирецький. Католицький храм існував у Запоріжжі до середини 30-х років минулого століття», – розповідав Валерій Стойчев у статті «Католицький храм Олександрівська» (газета «Міг»). До нашого часу культова споруда не дожила.
1910
ХОРТИЦЬКЕ ТОВАРИСТВО ОХОРОНИТЕЛІВ ПРИРОДИ
21 травня 1910 року – день народження першого в нашій країні (та і на території усієї колишньої Російської імперії) товариства охорони природи. А засноване воно було на території, яка зараз знаходиться у межах Запоріжжя. У 1910 році це було село Хортиця (зараз – Верхня Хортиця). Назва першої природоохоронної організації – Хортицьке товариство охоронителів природи (ХТОП). У керма товариства стояв викладач природознавства Хортицького центрального училища (Централшулє, зараз – 82-а школа) Петро Бузук. У радянські роки інформація про активістів суспільства зазвичай цим прізвищем і обмежувалася. Ймовірно, дуже вже не хотілося називати інші – ті належали менонітам, колоністам іноземного походження.
Свою діяльність ХТОП вела 5 років. На початку 1915 року міністр внутрішніх справ Маклаков раптом побачив у діяльності товариства «шкідливі тенденції» і навіть загрозу «державному порядку, громадській безпеці та спокою». Ймовірно, фатальним для суспільства став його німецькомовний менонітський кістяк. Через Першу світову війну антинімецькі настрої у Росії були на підйомі. 28 травня 1915 року за клопотанням Катеринославського губернатора Департамент землеробства офіційно припиняє діяльність ХТОП. Як виявилось, назавжди.
Більш докладно про Хортицьке товариство охоронителів природи я розповідав у наступних матеріалах:
1920
МИКОЛА ГРИНЬКО
22 травня 1920 року народився Микола Гринько – видатний актор театру та кіно, народний артист УРСР. 10 років свого життя Микола Григорович був нашим земляком.
У театрі імені Щорса багато років працювала мати Миколи Гринька – заслужена артистка УРСР Лілія Броневська. Після демобілізації у 1946 році до роботи в запорізькому театрі долучився і сам Гринько. Працював помічником режисера, а згодом став і одним з провідних акторів. 1956 року актор переїхав до Києва. Вже у статусі киянина став відомим кіноактором. Упродовж 1960-1980-х років Микола Гринько зіграв у кінострічках понад 180 (!) ролей – головних та епізодичних, у фільмах різних жанрів.
«Впевнений: на будинку № 65 по вулиці Дзержинського в Запоріжжі була б дуже доречна меморіальна дошка з таким текстом: «Тут десять років мешкав видатний український радянський та світовий актор, народний артист України Микола Григорович Гринько», – писав ще 20 років тому у своїй статті відомий запорізький журналіст та викладач Юрій Ботнер. На жаль, поки що пам’ять про Гринька в Запоріжжі ніяк не вшанована.
1949
ПЕРШІ ТРОЛЕЙБУСНИКИ
Проєкт першої тролейбусної лінії в Запоріжжі був розроблений ще в 1941 році. По задуму проєктантів Харківського інституту Діпроград вона повинна була з’єднати «Запоріжсталь» і Шосте селище. Так в підсумку і сталося. Але вже після Другої світової війни.
21 травня 1949 року Запорізька міськрада приймає рішення про підготовку кадрів у складі 23 осіб для обслуговування тролейбусного господарства. У жовтні того ж року почнуть будувати і першу тролейбусну лінію – між комбінатом «Запоріжсталь» та вулицею 12 грудня (зараз – Богдана Хмельницького). Перший парк тролейбусів Запоріжжя – ангар на території того ж металургійного комбінату.
Рух тролейбусів першим маршрутом розпочнеться вже у грудні 1949 року. Прізвища перших їх запорізьких водіїв – Волошин, Константинов, Левадний, Пінчук, Хдєєв, Клевцов, Сокол, Овдієнко, Позняков і Радчанська.
1949
ВУЛИЦІ 14 СЕЛИЩА
Того ж 21 травня 1949 року свої назви отримують одразу декілька вулиць Запоріжжя. Усі вони знаходяться у межах колишнього селища №14.
Чотирнадцяте селище – одне з найбільших селищ Дніпробуду. Займало більшу частину нинішньої території Вознесенівського району. Багато тутешньої, переважно барачної, першої забудови знесли у 1970-ті роки. 21 травня 1949 року надали назви наступним вулицям селища:
Сєдова – почала забудовуватись вже у 1940-і роки одноповерховими дерев’яними збірними будинками тресту “Запоріжжитлобуд”. Назву на честь російського мореплавця, ймовірно, може змінити вже найближчим часом.
Суворова – почала забудовуватися бараками в 1930-і роки. Зараз – вулиця Олександра Пивоварова.
Тамбовська – ще одні претенденти на перейменування найближчим часом. Забудовувалась з 1930-х років.
Адмірала Нахімова – ймовірно теж вже ненадовго. Початок забудови – після 1947 року.
Хмельницького – перейменована у 1955 році на Запоріжбудівську, а у 1960 році стала Антенною.
Сталінградська – у 1961 році стала Волгоградською, найближчим часом повинна бути перейменована.
Зої Космедем’янської та Олександра Матросова – перша забудова бараками з 1930-х років. Долю ймовірного перейменування буде вирішувати відповідна комісія та депутати міськради.
1962
МАРШРУТНІ ТАКСІ
У травні 1962 року запорожців закликають скористатися новою послугою – поїздками на маршрутних таксі. Це ще не автобуси – звичайні легкові автомобілі-таксі. Щодня вони стартують кожні 30 хвилин в періоди з 7 до 10 години та з 15-ї до 19-ї. Маршрут – «Міська рада – Запоріжжя–І». Вартість проїзду одного пасажира – 30 копійок.
Такими були події 21 та 22 травня в історії Запоріжжя. Не перемикайтесь, далі буде! Дякую за ваші коментарі, відгуки та донати. Вони надихають та надають сил!
Друзі, тимчасово, до Перемоги, змінив професію – замість екскурсовода став добровольцем. Але продовжую вам розповідати про наше місто в інтернеті. У мене та у Запоріжжя ще стільки цікавого – розповідати й розповідати. Тож не зупиняюсь – попри всі негаразди та завдяки вашій підтримці. Щиро дякую всім, хто підтримує!
Карта: 4149 6293 3142 8607 (Приват, Вертепний Р.В.).
PayPal: retrozp@gmail.com.
© Роман Акбаш, akbash.zp.ua, 22 травня 2023. Текст статті та фотоматеріали до неї поширюється за ліцензією «Creative Commons із зазначенням авторства 4.0 Міжнародна (CC BY 4.0)» та з обов’язковим активним гіперпосиланням на цю вебсторінку. Будь-яке використання без вищезазначених умов забороняється. Дякую за розуміння!
Джерела:
Фото: “Атипове Запоріжжя”; власні архіви;
