Хортицькі скелі та закуті у граніт береги Дніпра – це одна із родзинок Запоріжжя. Вони вражають як наживо, так і на фотографіях. До речі, цим скелям знайшлося місце і на одній з перших листівок з краєвидами нашого краю. На початку минулого століття вона була надрукована у далекому Лейпцигу. Замовниками тиражу стали хортицькі колоністи-меноніти. Поруч із написом «Gruss aus Chortitz» («Привіт з Хортиці») на листівці – один з пам’ятників Хортиці (нині Верхня Хортиця, запорізька околиця) та ціла низка дніпровських скель. Наприклад, тут позначені «Affencopf» («Голова мавпи») та «Fahre» («Переправа»). Їх можна побачити наживо і сьогодні, розташовуються вони на Вирві – на правому березі Дніпра навпроти острова Хортиця. Але, уявіть, що ці визначні запорізькі пам’ятки могли і не дожити до наших днів. На початку минулого століття їм загрожувало знищення! Добре, що вже тоді знайшлися ті, хто став на їхній захист. Це були активісти Хортицького товариства охоронителів природи (ХТОП) – першої природоохоронної організації на всій території тодішньої Російської імперії.
ВІД БУЗУКА ДО ВАЛЬМАНА
Офіційна дата народження ХТОП – 21 травня 1910 року. У керма товариства стояв викладач природознавства Хортицького центрального училища (Централшулє, нині – 82-я школа) Петро Бузук. У радянські роки інформація про активістів суспільства зазвичай цим прізвищем і обмежувалася. Ймовірно, дуже вже не хотілося називати інші – ті належали колоністам іноземного походження.
Втім, давайте виправимо цей недогляд. Наприклад, співзасновником ХООП, поряд із Бузуком, став хортицький меноніт Яків Епп. А одним з ідейних натхненників створення суспільства можна назвати ще одного місцевого вчителя Аарона Тевса. У першому десятилітті XX століття Тевс ініціював появу в німецькомовній пресі нашого краю цілої низки публікацій природоохоронної тематики. Уявіть собі – понад сто років тому наші земляки на сторінках газет вже обговорювали проблему жорстокого поводження з тваринами. Протестанти-меноніти у цих дискусіях активно виступали за штрафні санкції проти мучителів братів наших менших. Ще б пак – жорстокість і насильство абсолютно несумісні з менонітським віровченням.
Переважно з менонітів складалися лави й рядових членів ХТОП – у 1912 році з 215 «хтопівців» до менонітства не належали лише десять осіб. Костяк товариства складали вихованці Централшуле, їхні батьки, а також інші мешканці селищ Хортиця та Розенталь. Серед них – відомі промисловці та землевласники: Кооп, Валльман, Дік, Тіссен, Вібе, Петерс, Редекоп…
«ОХОРОНА ЦАРСТВА ПРИРОДИ»
Завдання ХТОП були чітко позначені у першому параграфі статуту суспільства. Цитуємо: «Охорона тваринного, рослинного та мінерального царства природи, … цілісності, краси та багатства їхніх представників, та поширення у місцевому населенні понять про розумне користування дарами природи».
Повернімося, наприклад, до наших скель. Однією з першочергових завдань ХТОП була якраз протидія видобутку природного каменю на острові Хортиця та у його околицях. «Ріка Дніпро, як відомо, від Катеринослава до Олександрівська на 70 верст порожиста й дуже гарна І ось ці гарні краєвиди, гарні скелі щодня руйнуються місцевими та зайдами-підрядниками», – писав Петро Бузук.
Таких підрядників засновник ХООП називав «хижаками, які думають не про красу природи, а свою кишеню». Результат такої «каменедобувної» діяльності навіть зараз може побачити будь-який запоріжець. Достатньо, наприклад, відвідати острів Хортицю та уважно оглянути місцеву Совутину скелю – величезна її частина свого часу стала жертвою таких «хижаків».
ВИДОБУВАТИ НЕ МОЖНА ЗБЕРЕГТИ
Хортицькі першоохоронителі спочатку намагалися протиставити знищенню унікальних природних видів величезну кількість клопотань в різні інстанції – від адміністрацій колоній Хортицької волості до профільних департаментів і відомств Російської імперії. «У Росії немає закону, який би захищав гарні види природи» – відповідали чиновники.
Хортичани «зайшли з іншого боку» – ініціювали охорону місцевих круч та урочищ, як історичних місць. Відповідний закон був у наявності!
Ефектну та ефективну точку в цій справі члени ХООП поставили ще однією своєю ініціативою. «Вони змогли викупити в Олександрівської земської управи скелясту ділянку узбережжя Дніпра загальною площею кілька десятин землі, де планувалося проводити кар’єрні розробки», – розповідає кандидат історичних наук Юрій Берестень. Фактично це й зупинило масовий видобуток каменю на Хортиці та в її околицях. Природний вигляд цілого ряду скель та урочищ був збережений!
«ОХОРОНЯЄТЬСЯ ХТОП»
Під свою охорону, окрім скель та урочищ, члени ХТОП взяли лісові масиви, деякі степові ділянки та навіть окремі дерева. Наприклад, особливою турботою члени товариства оточили 700-річний дуб. Той самий, що ми зараз знаємо як Запорізький. Меноніти частіше називали його Великим.
Природні пам’ятки, що опікуються суспільством, обладнувалися табличками з відповідним написом «Охороняється ХТОП». Вже не знаю, як би такі знаки «почувалися» в наш час, але на початку XX століття до них ставилися з повагою – їм слухали, не ламали, не псували. Надто високим був авторитет членів ХООП та їх діяльності.
У радянські роки подекуди можна було зустріти думку про те, що меноніти, мовляв, вирубили хортицькі діброви. А тим часом масове озеленення та лісорозведення були ще одним пріоритетом діяльності ХТОП. За ініціативи Бузука було придбано величезну кількість насіння, цибулин квітів та саджанців дерев. Під них було закладено навіть цілий розплідник. До 1914 року тут вже росли 17 тисяч різних дерев та близько 9 тисяч кущів – троянд, жимолості, бирючини та інших!
3 КОПІЙКИ ЗА ГНІЗДО!
Оточили турботою «хтопівці» й представників фауни. Адже не дарма на гербі товариства було зображено пташине гніздо з птахою і пташенятами. З Німеччини членами ХТОП були замовлені кілька штучних гнізд – “за способом Берлепша”. На їх зразок було зроблено і розвішано по всій Хортицькій волості численні шпаківні та синичники.
А щодо природних місць гніздування у правилах товариства був такий пункт: «Під час косовиць пропонується йти попереду косаря та шукати гнізда птахів. Знайдене гніздування позначити встромленим ціпком, щоб косарі його обходили».
Виявленням і позначенням зазвичай займалися наймолодші природолюби. До речі, їхнє прагнення ще заохочувалося і матеріально – по 3 копійки за кожне виявлене гніздо!
«ПРИТУЛКИ ПРИРОДИ»
За ініціативи ХТОП на всій території Хортицької колонії під час насиджування пташенят оголошувався «місяць тиші». Наприклад, у цей час мешканцям колонії не рекомендувалося брати із собою у поля собак! Зазначимо, що полювання на хижих і співочих птахів зовсім опинилося під абсолютною забороною на менонітських землях!
Свої «місяці тиші» та режим охорони отримали й тварини. На всіх 7300 десятинах землі Хортицької колонії було введено контроль за полюванням та його сезонність. На деяких територіях полювання було повністю заборонене або суттєво обмежене. Таким чином, для дичини і диких тварин, за висловом відомого вченого Семенова-Тяньшанського, створювалися «притулки природи», фактично – заповідники.
За ініціативи ХТОП обмеження було введено і щодо риболовлі. З 15 березня до 15 травня «хтопівці» рекомендували місцевим жителям зовсім утримуватися від риболовлі. За дотриманням правил полювання та риболовлі було кому стежити – з членів товариства було відібрано 17 контролерів. За порушення заборон, обмежень на полювання та жорстоке поводження з тваринами карали штрафами.
Під проводом Бузука члени ХТОП активно вели і просвітницьку роботу. Наприклад, члени товариства через вчителів та директорів місцевих училищ буквально агітували школярів – наголошували на неприпустимості руйнування гнізд та знущань з тварин. А на базі Хортицького центрального училища «охоронці» зібрали велику бібліотеку природничої літератури.
«ЗАГРОЗА ДЕРЖАВНОМ ПОРЯДКУ»
Діяльність Бузука і товариші в країні помітили. Про скромного вчителя та сільське товариство заговорили у столицях! І вже незабаром до однієї з них переїхав і сам Петро Пилипович. У 1911 році Департамент землеустрою та землеробства Російської імперії командирує Бузука до Московського сільськогосподарського інституту – для здобування вищої освіти. З того часу і до самої смерті в 1923 Петро Пилипович – москвич.
Але ХООП продовжував свою діяльність і після від’їзду свого творця – вже під проводом меноніта Теодора Готманна. Проте історія першої в країні природоохоронної організації все ж таки виявилася короткою. Вона була заборонена!
На початку 1915 року міністр внутрішніх справ Маклаков раптом побачив у діяльності ХТОП «шкідливі тенденції» і навіть загрозу «державному порядку, громадській безпеці та спокою». Ймовірно, фатальним для суспільства став його німецькомовний менонітський кістяк. Через Першу світову війну антинімецькі настрої у Росії були на підйомі. 28 травня 1915 року за клопотанням Катеринославського губернатора Департамент землеробства офіційно припиняє діяльність ХООП. Як виявилось, назавжди.