«Перша природоохоронна громадська організація України була створена у повітовому Олександрівську у 1910 році». Це цитата з одного запорізького краєзнавчого видання минулого століття. Вона дивує. Особливо тих, хто чудово знає наскільки нині екологічно небезпечним є Запоріжжя – той самий колишній Олександрівськ. Зробімо віртуальну екскурсію, щоб переконатися наскільки відповідає дійсності вищенаведений історичний факт. Поїхали!
НАЙКРАСИВІША ШКОЛА
На околиці Запоріжжя – на верхньохортицькій вулиці Істоміна – можна побачити дуже чарівну будівлю. Ризикну припустити, що це найкрасивіша школа у місті. І одна з найстаріших! 81-а школа, яка тут розташовується, скоро відсвяткує своє 130-річчя!
Спочатку тут розміщувалася так звана «Медхеншуле» – школа для дівчаток-меноніток, мешканок Хортицької колонії. Остання на території нашого краю сформувалася на межі 18 та 19 століть. Вона складалася з 18 селищ колоністів-менонітів. На території одного з них – Розенталя – і знаходилася наша «Медхеншуле». Або як її офіційно називали Хортицьке жіноче училище. Запам’ятайте цю інформацію, вона нам ще знадобиться.
Цікава дошка
На фасаді 81 школи можна побачити цікаву меморіальну дошку. Вона тут – понад 50 років. Текст на ній говорить: «Тут у травні 1910 р. вчителем школи П.Ф. Бузуком було створено перше у Росії Хортицьке Товариство Охоронителів Природи». Поруч – емблема ХТОП із зображенням птиці, яка у гнізді годує своїх пташенят.
Ця меморіальна дошка була встановлена з нагоди 60-річчя від дня заснування товариства – 1970 року. Встановлено, як повідомляло, наприклад, одну з публікацій у газеті «Індустріальне Запоріжжя», на будівлі «колишнього Верхньохортицького центрального училища».
В інших друкованих джерелах можна зустріти «уточнену» назву навчального закладу – Хортицьке центральне жіноче училище. Пам’ятаєте – “Медхеншуле”?
Викладач природознавства
Звернули увагу на різночитання назви навчального закладу? Запам’ятайте і їх, а я поки що розповім про творця ХООП.
І так – Петро Пилипович Бузук, молдаванин, уродженець Тираспольського повіту. 1903 року, у 24-річному віці, він приїжджає до селища Хортиця. У низці публікацій радянських років стверджувалося, що для Бузука цей переїзд був засланням за політичними мотивами. Ох уж ці міфотворці!
Насправді до Хортиці Бузук прибув працювати викладачем відразу після закінчення Білгородського вчительського інституту. А викладав Петро Пилипович…
Ось тут знову починається плутанина. Відкриємо, наприклад, Вікіпедію. «Викладав природознавство у Центральному жіночому німецькому училищі села Верхня Хортиця», – розповідає про Бузука Вікі, спираючись на цілу низку джерел. І разом усі вони вже багато років припускаються відразу кількох помилок.
По-перше, на початку XX століття ще не було ніякого села Верхня Хортиця. Тоді на території нинішнього селища з такою назвою розташовувалися менонітські поселення Хортиця та Розенталь. До речі, жодного відношення, ні до Олександрівська (пам’ятаєте початок статті?), ні навіть до Олександрівського повіту ці селища не мали.
По-друге, хортицькі Центральне та Жіноче училища – це різні навчальні заклади. А тепер про найголовніше – Петро Пилипович Бузук ніколи не працював учителем у тій будівлі, на якій у 1970 році встановили ту саму меморіальну дошку!
А будівля-то не та!
Про це ще ніколи не писали – ні у пресі, ні у книгах. Меморіальна дошка, присвячена першому природоохоронному товариству, насправді висить не на тій будівлі!
Ймовірно, ініціаторів її створення заплутала та сама плутанина з назвами навчальних закладів. А, можливо, вони встановили дошку на будівлю нинішньої 81-ї школи цілком свідомо – аж надто помітна споруда. Принаймні в архітектурному плані, куди краще за ту споруду, де насправді було створено ХТОП.
Так, ініціатор створення товариства Петро Бузук дійсно створив його на базі навчального закладу, в якому працював. Документи, які вдалося виявити вашому покірному слузі стверджують – у Хортиці Петро Пилипович викладав у так званій «Централшулє» (буквально «Центральна школа», або, як писали офіційно, Центральне училище).
Підтвердив це і знавець менонітської історії з Дніпра, кандидат історичних наук Юрій Берестень: «Бузук працював у Центральному училищі, а не у школі для дівчаток. Саме учні та Централшулє і становили ядро членів ХООП. А дошка справді висить не там. Якщо на Верхню Хортицю приїжджає хтось із менонітів, які знають історію Хортицької колонії, він обов’язково вказує на дану обставину».
Найстаріша школа
Але де ж те місце? Зовсім поряд з колишньою «Медхеншуле», навпроти неї – на тому самому розі вулиць Істоміна та Розенталь. Колишня Центральна школа Хортицької колонії досі приймає учнів. Тут знаходиться школа №82. До речі, найстаріша у Запоріжжі.
Уявіть лише, у цьому році у неї було 180-річчя! Заснована вона була у 1842 році – як середній навчальний заклад для хлопців-підлітків усіх селищ Хортицької колонії. Нинішня ж будівля школи будувалася у два етапи – одне крило зводилося ще у 1870-ті роки, інше прибудовувалося вже на рубежі 19 та 20 століть.
Все це й досі на місці (Істоміна, 16). Бракує хіба тільки башточки з курантами, яка до 1943 року височіла над школою. Немає й меморіальної дошки, яка могла і мала б бути саме тут. Адже тут і працював Петро Пилипович Бузук, тут і створювалося Хортицьке товариство охоронителів природи (ХТОП) – перша природоохоронна організація на теренах всієї колишньої Російської імперії.
Найсимпатичніше товариство
«Доки ми в Москві та Петербурзі розмовляли на тему про збереження пам’яток природи, скромний вчитель у селі Хортиця Катеринославської губернії Петро Бузук, нічого не знаючи про наші столичні розмови, зумів організувати там найсимпатичніше товариство». Так про ХТОП відгукнувся один із зачинателів природоохоронного руху – видатний ботанік Іван Бородін. Сам же «скромний вчитель з Хортиці» написав академіку таке: «Спостерігаючи протягом цілого ряду років… як викладач природознавства, я помітив, що у нас у Росії населення напрочуд нерозумно користується природою». На створення природоохоронного товариства Бузука, за його словами, спонукало «хижацьке» і «навіть варварське» використання природи людьми з «жадібними потребами, з холодними й черствими душами». І в Петра Пилиповича знайшовся свій план боротьби з «хижаками» та «варварами». Але про там, як саме представники ХООП захищали природу, ми докладно поговоримо трохи пізніше. Далі буде!