gimnazia

3 та 4 травня в історії Запоріжжя – про історичні події цього дня читайте в традиційному огляді нашого сайту.


1862

ЯКІВ НІБУР

4 травня 1862 року народився Яків Нібур – видатний підприємець, діяч та мешканець нашого краю.Своє життя він починав  у Хортиці (зараз – Верхня Хортиця, частина міста Запоріжжя) . Наприкінці позаминулого століття Яків вже живе в  Шенвізе (з 1911 року – частина міста Олександрівськ). Тоді ж долучився до управління бізнесом свого батька –  ще одного видатного нашого земляка та власника декількох млинів Германа Нібура.

Після смерті батька у 1906 році Яків Германович очолив  акціонерне товариство «Г.А. Нібур і Ко». Компанії належали 11 парових млинів – в Хортиці, Нижній Хортиці, Олександрівську та Шенвізе. В середньому за добу, наприклад в 1909 році, вони виробляли 17 тисяч пудів (майже 280 тисяч тонн!) борошна. Також Яків Нібур був власником комерційного банку, Янцевського гранітного кар’єру і навіть санаторію «Олександрабад» – курортно-оздоровчого куточка в околицях Олександрівська.

Яків Нібур. Фото із журналу “ОКО” за 1918 рік.

У Олександрівську Яків Нібур був дуже помітною персоною. Він був  мільйонером, почесним громадянином, а з 1912 року ще й гласним – депутатом Олександрівської міської думи. До речі, до нагородження званням  потомственого почесного громадянина Яків Германович був запропонований  за надання значної матеріальної підтримки школі-хутору глухонімих в околицях Олександрівська. Підтримку  від Нібура  отримувала ще низка місцевих навчальних закладів – жіноча гімназія, механіко-технічне училище та Хортицьке центральне училище.

Помер Яків Нібур 1932 року у Запоріжжі. До того моменту він вже втратив свої статки, все майно компанії Нібурів націоналізували більшовики. До речі,  з 2016 року у Запоріжжі є  вулиця Нібурівська, а у квітні 2021 року була занесена до Державного реєстру нерухомих пам’яток України будівля найпотужнішого нібурівського млину – на вулиці Сергія Серікова, в районі автовокзалу.

Млин Нібура в Шенвізе

1903

ВІРА КАНКРІНА

3 травня 1903 року золотою медаллю «За усердіе» на Анненській стрічці нагороджується графиня Віра Канкріна. Таким чином відзначається її активна благочинна діяльність. А вела її дружина ватажка олександрівського дворянства Івана Канкріна (та донька Петра Струкова – ще одного колись маршалка місцевих дворян) у нашому місті.

Віра Канкріна, портрет роботи Іллі Репіна (1906 рік).

Віра Петрівна була членом Піклувальних рад декількох навчальних закладів Олександрівська. Особливо переймалася справами жіночої гімназії та стала засновницею й головною меценаткою місцевого дитячого притулку. Останній був створений для дівчат-сиріт (і напівсиріт)  у 1896 році – в тоді ще в малонаселеній частині міста неподалік від Пилипівської церкви. До наших часів цей заклад перетворився на … СІЗО (на Першій Ливарній).

До речі, Віра Канкріна – перша в історії міста жінка, якій надали звання «Почесний громадянин міста». На 1912 рік таких жінок було лише 12 на всі міста Російську імперії! Відзначили Віру Петрівну, цитую: «за те истинно материнские заботы, которые, не щадя энергии, труда и материальных затрат, графиня неустанно проявляла о воспитанницах женской гимназии и учрежденного по ее инициативе детского приюта…».

Дитячий притулок Олександрівська.

1929

ЕКСКУРСІЇ НА ДНІПРОБУД

Наприкінці 1920-х років наш край стає місцем паломництва туристів. Численні екскурсанти хочуть стати свідками грандіозного будівництва Дніпрогесу.«600 макіївців, 1200 дніпропетровців, 600 ізварзинців, 609 москвичів, стільки ж куп’янців, 900 маріупольців… За перші два дні першотравневих свят енергетичне серце України — Дніпровську гідроелектростанцію, що будується вже третій рік — відвідало понад 4 тисячі людей!», – повідомляє 4 травня 1929 року газета «Червоне Запоріжжя». Ще  лише за один день 3 травня Дніпробуд прийняв відразу 3,5 тисячі екскурсантів!

«Це не розважальна прогулянка, а ознайомлення з нашими досягненням», – зізнається журналістам один зі 160 екскурсантів із Артемівська (Бахмут). Усіх гостей урочисто зустрічають дніпробудівці. «Окрім інженерів і техніків, які пояснювали деталі та призначення окремих споруд, екскурсії супроводжували й робітники Дніпровського будівництва», – пише «Червоне Запоріжжя». 

ЗАПОРІЖЖЯ-КІЧКАС

До Кічкасу, де будують Дніпрогес, туристи зазвичай досягають вже із Дніпропетровська чи Запоріжжя, пароплавами та автобусами. «Між Запоріжжям та Кічкасом курсує спеціальний пароплав. У цьому випадку доводиться біля години підійматися по Дніпру. Не доїжджаючи Кічкаса, до речі, відкривається надзвичайно ефектний вигляд на знаменитий Кічкаський міст», – розповідав туристам «Путеводитель по Днепру и его притокам» від 1928 року.  «Спеціальних пароплавів» на рейсах  – два: «Петровський» та «Труд».

Саме місто Запоріжжя, як зазначає путівник, «хоч і переживає величезний наплив туристів», але ще має «деякий відбиток провінційності». Проте, цитую «це місто майбутнього». Стосовно ж минулого, окрім Хортиці путівник майже не повідомляє про  якісь примітні об’єкти міста. Згадуються лише могила отамана Йосипа Гладкого («на старому кладовищі у церкви», зараз на їх місці квартал з другими корпусами «Машинки» та ЗНУ), великі млини, «величезний» завод «Комунар», залізничні майстерні («одні з найкращих в Україні»)   та діяльність Махна – цитую, «партизана, який наробив галасу під час Громадянської війни». Окремо згадується ще й така «дивина»: «Будується беконна фабрика, яка розрахована на пропускну спроможність у 60000 свиней щорічно».

Управління головного інженеру Дніпробуду. На розі майбутніх Вінтера та Гребельної.

У Кічкасі, окрім Кічкаського мосту й будівництва греблі та електростанції, путівник рекомендує туристам звернути увагу на ще принаймні два об’єкти. Це – «імпозантна будівля Управління головного інженера Дніпробуду» та «надзвичайно цікава грандіозна фабрика-кухня – одна з перших у Союзі».

Фабрика-кухня Дніпробуду. На її місці зараз – ПК Енергетиків.

ТУРИСТИЧНА НАВАЛА

А взагалі Кічкас, що доживає свою історію, наприкінці 1920-х вже не «тихе село німців-колонистів з чистенькими хатками, які тонули серед зелені та великих камінь, що розкидані тут усюди». Це – «досить велике людне, бурхливе містечко». Самих будівників Дніпрогесу на той час менш як 10 тисяч осіб. Але  щодня вулиці та околиці Кічкасу ще й «наводнюють тисячі туристів». Лише за офіційною статистикою та тільки у 1929-1930 роках Запоріжжя та Дніпробуд відвідали 204 тисячі екскурсантів!

І дніпробудівцям це не завжди до вподоби. Навала туристів відволікає, заважає роботі та змітає з місцевих полиць і без  того небагатий асортимент харчів. А ще займає  й всі  дуже дефіцитні в Кічкасі «вільні куточки». «Для ночівлі займаються всі вільні куточки в інтернатах робітників, у приміщенні «Дойтше Шулє», у хатках колоністів; лягають навіть просто неба», – описує  «Путеводитель по Днепру и его притокам». І додає: «Іноді Серед дніпробудівців можна почути:  «Не страшно цілих п’ять років будувати Дніпробуд, але страшно протягом п’яти років витримувати натиск екскурсантів, їм все показувати й пояснювати»!

1929 рік. Екскурсія на Дніпробуд.

ЗАПРОШУЮ, ДРУЗІ!

До речі, як людина, яка дещо знається на екскурсійній діяльності, не погоджуся з дніпробудівцями. Бо мені навпаки – страшно НЕ показувати та НЕ пояснювати щось екскурсантам. Завжди сумую та хандрю без улюбленої справи. Тому, користуюсь дуже рідкісною зараз нагодую – запрошую всіх охочих, прогулятися зі мною найулюбленішим та найпопулярнішим маршрутом. Найближчої неділі гуляємо по дивовижній Верхній Хортиці. Починаємо 7 травня о 14:00. Подробиці, умови та бронювання місць – за кліком по банеру. Кількість місць дуже обмежена, не зволікайте з реєстрацією! Коли ще випаде нагода повторити цю екскурсію зараз навіть не можу уявити. Долучайтеся у неділю – це точно буде дуже цікаво!

«СТОПКА»

А ще у повідомленні про екскурсантів на Дніпробуді «Червоне Запоріжжя» 4 травня 1929 року пише наступне: «У міру того, як відбувають залізничні потяги з екскурсантами, прибувають все нові й нові екскурсійні ешелони. Вони заповнюють собою невеликий, непристосований до прийому такої кількості потягів, роз’їзд 159 версти». Ця інформація є гарним  приводом для того, щоб розповісти вам про походження одного із народних «топонімів» Запоріжжя».

Роз’їзд 159 версти колишньої 2-ї Катерининської залізниці – він же просто «159 верста», або станція «Дніпробуд» (та що – Дніпробуд-1). Це район сучасної вулиці Рельєфної та ЗСТО. У часи будівництва Дніпрогесу тут виникло Третє селище (про всі селища Дніпробуду писав тут). У народі його ще називали селище «159 верста». А сьогодні в його околицях знаходиться куточок міста, який подекуди ще називають у народі «Стопкою». Ось ця назва насправді виникла не від ЗСТО чи «гоп-стопу», як іноді кажуть, а від тої самої «159 версти». Тобто  є скороченням останньої назви!

1930

МІСТ СТРЕЛЕЦЬКОГО НАД СТАРИМ ДНІПРОМ

А ще Дніпробуд це будівництво не лише греблі та електростанції. Під час нього будують і мости Стрілецького, які повинні замінити вище згаданий Кічкаський міст. Так 3 травня 1930 року на будмайданчику над Старим Дніпром вже стартує монтаж сталевих конструкцій одноаркового мосту Стрілецького. Їх монтують закордонні фахівці – чехи, представники Вітковіцького сталеплавильного заводу. На останньому виготовлялися сталь та конструкції мосту. Загальна їх маса  – 5220 т.

 Проєкт мостового переходу був розроблений під керівництвом професора Миколи Стрілецького. Звідси й назва. Правда, іноді ці мости називали ще «Константинівськими» – за прізвищем інженера Константинова, який був одним з керівників їх будівництва.

Залізничне сполучення мостами Стрілецького розпочнеться вже у листопаді 1931 року. «Чеський» міст між Хортицею та Правим берегом Дніпра на той час виявиться рекордсменом – найбільшим однопролітним мостом у Європі. Довжина його прольоту – 224 метри!

Міст вперше буде зруйнований радянськими саперами 14 вересня 1941 року. До липня 1943 року німці відновили залізничне сполучення рештками мосту Стрілецького. Але восени того ж року його буде знищено остаточно. Зараз на його місці – міст Преображенського.

2002

ВБИВСТВО МАМЕДОВА

4 травня 2002 року в Запоріжжі невідомі викрадають президента компанії  «Желен» Наміка Мамедова. Він – племінник Тахіра Мамедова, власника ресторану «Хортиця». Останній був вбитий біля свого ресторану  в листопаді 2001 року.

Ось-ось, 11 травня,  у права власника «Хортиці» мав вступити саме Намік Мамедов. Але не склалося. Як повідомляла преса, у день зникнення двоє невідомих силоміць посадили Мамедова в машину «Жигулі» та поїхали в невідомому напрямку.

23 травня 2002 року тіло Мамедова було  знайдено у Мокрянському кар’єрі.

2007

ОЛЕКСАНДР ЗАЄЦЬ

На початку травня 2007 року преса повідомляє про трагічну загибель Олександра Зайця –  45-річного екс-футболіста запорізьких команд «Металург», «Торпедо» та «Віктор». Пишуть, що він загинув під час пожежі.

Із запорізьким «Торпедо» Заєць вигравав чемпіонат та  Кубку України 1984 року серед  колективів фізкультури. Зірковий час футболіста – 1986-1991 роки, коли він виступав за «Металург».   Він був одним з основних форвардів команди другої половини 1980-х. Прийняв участь  у  243 офіційних матчах «Металургу», забив в них  49 голів!

 Олександр Заєць разом із металургівцями ставав бронзовим призером чемпіонату СРСР серед команд Першої ліги. А в єдиному сезоні команді в Вищій лізі чемпіонатів СРСР був кращим бомбардиром «Металургу» – 5 голів.

1990 рік. У центрі – Олександр Заєць.

Такими були події 3 та 4 травня в історії Запоріжжя. Не перемикайтесь, далі буде! Дякую за ваші коментарі, відгуки та донати. Вони надають сил!

Друзі, тимчасово, до Перемоги, змінив професію – замість екскурсовода став добровольцем. Але продовжую вам розповідати про рідне місто в інтернеті. У мене та у Запоріжжя ще стільки цікавого – розповідати й розповідати. Тож не зупиняюсь – попри всі негаразди та завдяки вашій підтримці. Щиро дякую всім, хто підтримує!
Карта: 4149 6293 3142 8607 (Приват, Вертепний Р.В.).
PayPal: retrozp@gmail.com.

 © Роман Акбаш, akbash.zp.ua, 4 травня 2023. Текст статті та фотоматеріали до неї поширюється за ліцензією «Creative Commons із зазначенням авторства 4.0 Міжнародна (CC BY 4.0)» та з обов’язковим активним гіперпосиланням на цю вебсторінку. Будь-яке використання без вищезазначених умов забороняється. Дякую за розуміння!

Джерела:

Фото: “Атипове Запоріжжя”; власні архіви;

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *