2 травня в історії Запоріжжя – про історичні події цього дня читайте в традиційному огляді нашого сайту.


1881

ПОГРОМ

1 березня 1881 року у Санкт-Петербурзі члени організації «Народна воля» вчинили замах на імператора Олександра II. У той же день було повідомлено про смерть царя. Ця подія спровокувала  вибух антиєврейських настроїв у країні. Деякі публікації у пресі та чутки проголосили царевбивство «справою єврейських рук».  А вже з вуст у вуста почала поширюватися інформація про нібито негласний наказ влади бити євреїв. І вже з квітня містами та містечками південних губерній Російської  імперії покотилася хвиля єврейських погромів. Вона не оминула і наш Олександрівськ. 

«Почавшись 1 травня з 6 години вечора, розгром тривав всю ніч і закінчився лише другого дня, о 10 годині ранку, коли прибув губернатор з військами», – напише вже в липні 1881 року газета «Русскій еврей».

 «За декілька днів до катастрофи ходили містом зловісні чутки про майбутнє побиття єврейського населення», – повідомляв з місця подій кореспондент газети «Южный край». На його думку,  це дозволили  уникнути людських жертв – багато євреїв завчасно залишили місто.

Костяк погромників склали місцеві залізничні робітники. Наприклад, «Южный край» повідомляв про натовп зі слюсарів депо та олександрійського вокзалу, який посунув на місто через Шенвізький міст о 5 годині вечора. Після того, як хлопчики їм «подали сигнал» – «киданням каменів та образами на адресу євреїв».

Шенвізький міст

Взагалі «тактику» ініціаторів погрому кореспондент газети описував так: поперду  юні хлопчики – вони провокували  сварки, потім –  відбірні молоді бійці, далі  – цитую, «бородані». А вже за всіма погромниками  йшли «жінки з торбами, приготованими для товару, що викрадався».

«Буяни діяли під час заворушень систематично і суворо підкорялися своїм “командирам” із залізничних робітників, які мали досить інтелігентну зовнішність», писала про олександрійський погром газета «Санкт-Петербургские ведомости». «В Олександрівську залізничні робітники здійснили напад на єврейські лавки й встигли пограбувати деякі з них», –  телеграфував 2 травня до столиці катеринославський губернатор Дурново.

А ось «Санкт-Петербургские ведомости» повідомляли наступне: «У пограбуванні брала участь більшість жителів міста». Газета «Южный край» своєю чергою наголошувала на тому, що  натовп залізничних робітників швидко обростав «пролетарями з околиць міста». «Вони відомі у нас під іменем «босої команди». За своєю діяльністю та способом життя ці босяки  дуже підходять до типу харківських “раклів”», – писав місцевий кореспондент газети «Южный край».

РЕЗУЛЬТАТИ ПОГРОМУ

Місцева поліція та військова команда чи то не змоги, чи то не виявили бажання, розганяти натовп погромників – лише посилили охорону скарбниці та тюрми.  Припинити безлади змогло лише військо, яке прибуло до Олександрівська 2 травня разом з губернатором Дурново – дві роти піхотного полку.

Але  прибуття цих військ преса назве «запізнілим». «Вікна та двері у єврейських будинках розбиті, перед будинками купа меблів, на вулицях уламки розбитого скла та пір`я від розірваних подушок… Лавки зачинені, на їх дверях – образливі для євреїв написи. Перед лавками – уламки різних речей, розбиті діжки, калюжі дьогтю тощо», – таким вигляд Олександрівську описувала газета «Южный край»  за п`ять днів після погрому. Тоді ж повідомлялось про 200 заарештованих погромників.

«Протягом цієї страшної ночі зловмисники встигли зробити свою справу: погром вийшов повний. Усі єврейські лавки та більшість будинків були розорені та розграбовані… Загальна цифра втрат визначається у 400 тисяч рублів”, – повідомляли «Санкт-Петербургские ведомости».

1935

«Металург»

2 травня 1935 року – саме цей день вважається днем народження запорізького «Металургу». Відлік історії футбольного клубу ведуть від  матчу, який тоді відбувся. Між собою зустрілися команди будівельників «Запоріжсталі» та паровозоремонтного заводу. Гра завершилася з рахунком 1:2. Підбиваючи підсумки історичного матчу, журналісти зауважили: «Ця поразка ще більше мобілізувала спортколективи будівельників Запоріжсталі, які зобов’язалися посилити тренування, щоб у наступних зустрічах показати високий клас гри».

Того ж року запоріжсталівці сформували збірну команду власного заводу. Їй надали назву «Сталь».  Не проіснувавши ще й двох місяців, «сталевари»» пробилися  на свій перший п’єдестал — посіли друге місце за підсумками весняної міської першості. Того ж року «Сталь» виграла і перший турнір – не знала собі рівних у першості Дніпропетровської області (Запоріжжя тоді входило до її складу) серед команд працівників та будівельників підприємств важкої промисловості.

В одному із номерів газети «Дніпровський металург» за 1935- рік можна зустріти такий варіант основного складу «Сталі» тих часів: Гуназа, Мезенцев, Бошарів, Синельників, Степаненка, Беклеміщів, Дменюк, Спаситель, Дубяга, Попов, Ісіков.

1938

ЦЕНТРАЛЬНИЙ СТАДІОН

І ще трохи про футбол! 2 травня 1938 року у Запоріжжі відкривається добре облаштований сучасний стадіон «Сталь». Він займає місце спортмайданчику імені Антипова на Шостому селищі. Остання арена починала свою історію ще у часи Дніпробуду зовсім без огорожі, трибун, роздягалень та підсобних приміщень. Тут були лише футбольне поле та декілька легкоатлетичних секторів. А ось у  «Сталі» вже є і приміщення, і роздягальні, і душові, і  бігові доріжки, і сектори для легкоатлетичних дисциплін, і трибуни. Останні можуть прийняти до 7 тисяч глядачів! На такому стадіоні вже можна проводити матчі команд майстрів.

Західна трибуна у 1950-і роки

У день відкриття тут як раз відбувається перший футбольний матч. «Локомотив», найсильніша запорізька команда 1930-х років зіграла проти московського «Стахановця». Глядачі побачили багато голів, але  перемогли гості – 4:5.

Вже після Другої світової війни стадіон змінився, виріс та змінив ім`я – на «Металург». Кольори спортовариство з такою назвою вже захищає запоріжсталівська колишня «Сталь». Яка, до речі, вже, перебрала на себе статус флагмана запорізького футболу.

Ще одна реконструкція арени завершилась у 1973 році. Стадіон знову ж таки змінився зовні, став більше (27000 місць!) та став вже Центральним стадіоном «Металург». Останній матч на ньому провели у 2000 році. А вже влітку 2006 року на місці старого «Металургу» відкрили сучасну «Славутич-Арену».

Початок 1970-х. Реконструкція стадіону.

1958

КІНОТЕАТР «МИР»

Святковий початок травня 1958 року запоріжці можуть відзначити у новому кінотеатрі. Просто неба! Поруч з проспектом Жданова (зараз – бульвар Шевченка), в Алюмінійовій балці (район Алеї Трудової Слави) відкривають літній кінотеатр аж на 1500 глядачів! Його назва – «Мир». До наших часів  від популярного колись кіномайданчика не дожило нічого. До речі, деякий час  «Мир» був і одним з місцем зборів міських філателістів та нумізматів.

1977

«ПІДЗЕМКА» НА ПУШКІНА

У травневі свята  1977 року відкривають підземний перехід на площі Пушкіна. Це вже п`ята «підземка» під проспектом Леніна (Соборним). Газети повідомляють, що перехід прикрасили гранітом та керамічною плиткою, а під гранітними сходинками – підігрів, щоб не зледеніли взимку. У переході будуть квітковий кіоск, “Союздрук” та телефонні автомати. Зупинку громадського транспорту, яка до того була біля  будівлі облспоживспілки, переносять до підземного переходу.

1988

МЖК

Навесні 1988 року вирішують в дуже цікавий спосіб будувати дуже примітний в майбутньому будинок. Місце для нього надали чудове – на вулиці Таганській, над Дніпром, біля аркового мосту. 90 квартир оригінального планування мають намір надати молодим родинам.

 Причому майбутні мешканці 16-поверхового молодіжно-житлового комплексу  (МЖК) зводитимуть своє житло самі. Члени загону МЖК, створеного при виробничому об’єднанні «Запоріжтрансформатор», спеціально для цього у 1988 році опановують будівельні спеціальності. 63 інженери та молоді робітники протягом пів року у вільний від роботи час навчаються у ПТУ №31 – на мулярів, монтажників та малярів-штукатурів.

І трохи про сам будинок. Проєкт споруди, як пишуть, «оригінального планування»  розробили фахівці інституту «Запоріжцивільпроект» – архітектори Валерій Солодов, Ілля Свєт, СергійДіденко, Сергій Прудкий. Чим цікавий цей житловий будинок? Пояснює преса: «Здание придаст новый силуэт прибрежной части города. Переменная этажность – от 7 до 14 этажей – позволит строению органічно вписатися в существующий ансамбль, «привязаться» к зданию гидротехникума. Венчающая часть нового решена в обьемах квартир на двух уровнях».

35 років тому обіцяють, що у майбутньому будинку будуть – продовольча крамниця, кафетерій, стіл замовленнь, пункт приймання склотари, квартири з великими холами та кухнями, роздільними кімнатами та краєвидом у бік Дніпра (у кожній квартирі!).

1990

«ДРУЖИНА-1990»
Про звання на кшталт «Місис Всесвіт» більшість запорожців поки що (у1990 році) знає небагато. Проте конкурси на найкращу дружину проходять вже і в Запоріжжі. Так, у травні 1990 року Палац культури вогнетривкого заводу влаштовує конкурс претенденток на титул «Краща дружина Заводського району».

Судячи з конкурсної програми, хороша дружина з Павло-Кічкаса має вміти: а) готувати їжу; б) зав’язувати чоловікові краватку; в) впізнавати чоловіка по одній лише руці. І взагалі, цитую: «бути освіченою людиною, яка розуміється на багатьох питаннях і може підтримати розмову на будь-яку тему. А також, звичайно, вміє гарно одягатися».

Найбільше під ці вимоги підійшла секретар-машиністка котельно-монтажного заводу тресту «Запоріжметалургмонтаж» Олена Луцак. Приз переможниці дістався серйозний – поїздка до Югославії!

Такими були події 2 травня в історії Запоріжжя. Не перемикайтесь, далі буде! Дякую за ваші коментарі, відгуки та донати. Вони надають сил!

Друзі, тимчасово, до Перемоги, змінив професію – замість екскурсовода став добровольцем. Але продовжую вам розповідати про наше місто в інтернеті. У мене та у Запоріжжя ще стільки цікавого – розповідати й розповідати. Тож не зупиняюсь – попри всі негаразди та завдяки вашій підтримці. Щиро дякую всім, хто підтримує!
Карта: 4149 6293 3142 8607 (Приват, Вертепний Р.В.).
PayPal: retrozp@gmail.com.

 © Роман Акбаш, akbash.zp.ua, 2 травня 2023. Текст статті та фотоматеріали до неї поширюється за ліцензією «Creative Commons із зазначенням авторства 4.0 Міжнародна (CC BY 4.0)» та з обов’язковим активним гіперпосиланням на цю вебсторінку. Будь-яке використання без вищезазначених умов забороняється. Дякую за розуміння!

Джерела:

Фото: “Атипове Запоріжжя”; власні архіви;

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *