2 травня в історії Запоріжжя – про історичні події цього дня читайте в традиційному огляді нашого сайту.
1881
ПОГРОМ
1 березня 1881 року у Санкт-Петербурзі члени організації «Народна воля» вчинили замах на імператора Олександра II. У той же день було повідомлено про смерть царя. Ця подія спровокувала вибух антиєврейських настроїв у країні. Деякі публікації у пресі та чутки проголосили царевбивство «справою єврейських рук». А вже з вуст у вуста почала поширюватися інформація про нібито негласний наказ влади бити євреїв. І вже з квітня містами та містечками південних губерній Російської імперії покотилася хвиля єврейських погромів. Вона не оминула і наш Олександрівськ.
«Почавшись 1 травня з 6 години вечора, розгром тривав всю ніч і закінчився лише другого дня, о 10 годині ранку, коли прибув губернатор з військами», – напише вже в липні 1881 року газета «Русскій еврей».
«За декілька днів до катастрофи ходили містом зловісні чутки про майбутнє побиття єврейського населення», – повідомляв з місця подій кореспондент газети «Южный край». На його думку, це дозволили уникнути людських жертв – багато євреїв завчасно залишили місто.
Костяк погромників склали місцеві залізничні робітники. Наприклад, «Южный край» повідомляв про натовп зі слюсарів депо та олександрійського вокзалу, який посунув на місто через Шенвізький міст о 5 годині вечора. Після того, як хлопчики їм «подали сигнал» – «киданням каменів та образами на адресу євреїв».
Взагалі «тактику» ініціаторів погрому кореспондент газети описував так: поперду юні хлопчики – вони провокували сварки, потім – відбірні молоді бійці, далі – цитую, «бородані». А вже за всіма погромниками йшли «жінки з торбами, приготованими для товару, що викрадався».
«Буяни діяли під час заворушень систематично і суворо підкорялися своїм “командирам” із залізничних робітників, які мали досить інтелігентну зовнішність», писала про олександрійський погром газета «Санкт-Петербургские ведомости». «В Олександрівську залізничні робітники здійснили напад на єврейські лавки й встигли пограбувати деякі з них», – телеграфував 2 травня до столиці катеринославський губернатор Дурново.
А ось «Санкт-Петербургские ведомости» повідомляли наступне: «У пограбуванні брала участь більшість жителів міста». Газета «Южный край» своєю чергою наголошувала на тому, що натовп залізничних робітників швидко обростав «пролетарями з околиць міста». «Вони відомі у нас під іменем «босої команди». За своєю діяльністю та способом життя ці босяки дуже підходять до типу харківських “раклів”», – писав місцевий кореспондент газети «Южный край».
РЕЗУЛЬТАТИ ПОГРОМУ
Місцева поліція та військова команда чи то не змоги, чи то не виявили бажання, розганяти натовп погромників – лише посилили охорону скарбниці та тюрми. Припинити безлади змогло лише військо, яке прибуло до Олександрівська 2 травня разом з губернатором Дурново – дві роти піхотного полку.
Але прибуття цих військ преса назве «запізнілим». «Вікна та двері у єврейських будинках розбиті, перед будинками купа меблів, на вулицях уламки розбитого скла та пір`я від розірваних подушок… Лавки зачинені, на їх дверях – образливі для євреїв написи. Перед лавками – уламки різних речей, розбиті діжки, калюжі дьогтю тощо», – таким вигляд Олександрівську описувала газета «Южный край» за п`ять днів після погрому. Тоді ж повідомлялось про 200 заарештованих погромників.
«Протягом цієї страшної ночі зловмисники встигли зробити свою справу: погром вийшов повний. Усі єврейські лавки та більшість будинків були розорені та розграбовані… Загальна цифра втрат визначається у 400 тисяч рублів”, – повідомляли «Санкт-Петербургские ведомости».
1935
«Металург»
2 травня 1935 року – саме цей день вважається днем народження запорізького «Металургу». Відлік історії футбольного клубу ведуть від матчу, який тоді відбувся. Між собою зустрілися команди будівельників «Запоріжсталі» та паровозоремонтного заводу. Гра завершилася з рахунком 1:2. Підбиваючи підсумки історичного матчу, журналісти зауважили: «Ця поразка ще більше мобілізувала спортколективи будівельників Запоріжсталі, які зобов’язалися посилити тренування, щоб у наступних зустрічах показати високий клас гри».
Того ж року запоріжсталівці сформували збірну команду власного заводу. Їй надали назву «Сталь». Не проіснувавши ще й двох місяців, «сталевари»» пробилися на свій перший п’єдестал — посіли друге місце за підсумками весняної міської першості. Того ж року «Сталь» виграла і перший турнір – не знала собі рівних у першості Дніпропетровської області (Запоріжжя тоді входило до її складу) серед команд працівників та будівельників підприємств важкої промисловості.
В одному із номерів газети «Дніпровський металург» за 1935- рік можна зустріти такий варіант основного складу «Сталі» тих часів: Гуназа, Мезенцев, Бошарів, Синельників, Степаненка, Беклеміщів, Дменюк, Спаситель, Дубяга, Попов, Ісіков.
1938
ЦЕНТРАЛЬНИЙ СТАДІОН
І ще трохи про футбол! 2 травня 1938 року у Запоріжжі відкривається добре облаштований сучасний стадіон «Сталь». Він займає місце спортмайданчику імені Антипова на Шостому селищі. Остання арена починала свою історію ще у часи Дніпробуду зовсім без огорожі, трибун, роздягалень та підсобних приміщень. Тут були лише футбольне поле та декілька легкоатлетичних секторів. А ось у «Сталі» вже є і приміщення, і роздягальні, і душові, і бігові доріжки, і сектори для легкоатлетичних дисциплін, і трибуни. Останні можуть прийняти до 7 тисяч глядачів! На такому стадіоні вже можна проводити матчі команд майстрів.
У день відкриття тут як раз відбувається перший футбольний матч. «Локомотив», найсильніша запорізька команда 1930-х років зіграла проти московського «Стахановця». Глядачі побачили багато голів, але перемогли гості – 4:5.
Вже після Другої світової війни стадіон змінився, виріс та змінив ім`я – на «Металург». Кольори спортовариство з такою назвою вже захищає запоріжсталівська колишня «Сталь». Яка, до речі, вже, перебрала на себе статус флагмана запорізького футболу.
Ще одна реконструкція арени завершилась у 1973 році. Стадіон знову ж таки змінився зовні, став більше (27000 місць!) та став вже Центральним стадіоном «Металург». Останній матч на ньому провели у 2000 році. А вже влітку 2006 року на місці старого «Металургу» відкрили сучасну «Славутич-Арену».
1958
КІНОТЕАТР «МИР»
Святковий початок травня 1958 року запоріжці можуть відзначити у новому кінотеатрі. Просто неба! Поруч з проспектом Жданова (зараз – бульвар Шевченка), в Алюмінійовій балці (район Алеї Трудової Слави) відкривають літній кінотеатр аж на 1500 глядачів! Його назва – «Мир». До наших часів від популярного колись кіномайданчика не дожило нічого. До речі, деякий час «Мир» був і одним з місцем зборів міських філателістів та нумізматів.
1977
«ПІДЗЕМКА» НА ПУШКІНА
У травневі свята 1977 року відкривають підземний перехід на площі Пушкіна. Це вже п`ята «підземка» під проспектом Леніна (Соборним). Газети повідомляють, що перехід прикрасили гранітом та керамічною плиткою, а під гранітними сходинками – підігрів, щоб не зледеніли взимку. У переході будуть квітковий кіоск, “Союздрук” та телефонні автомати. Зупинку громадського транспорту, яка до того була біля будівлі облспоживспілки, переносять до підземного переходу.
1988
МЖК
Навесні 1988 року вирішують в дуже цікавий спосіб будувати дуже примітний в майбутньому будинок. Місце для нього надали чудове – на вулиці Таганській, над Дніпром, біля аркового мосту. 90 квартир оригінального планування мають намір надати молодим родинам.
Причому майбутні мешканці 16-поверхового молодіжно-житлового комплексу (МЖК) зводитимуть своє житло самі. Члени загону МЖК, створеного при виробничому об’єднанні «Запоріжтрансформатор», спеціально для цього у 1988 році опановують будівельні спеціальності. 63 інженери та молоді робітники протягом пів року у вільний від роботи час навчаються у ПТУ №31 – на мулярів, монтажників та малярів-штукатурів.
І трохи про сам будинок. Проєкт споруди, як пишуть, «оригінального планування» розробили фахівці інституту «Запоріжцивільпроект» – архітектори Валерій Солодов, Ілля Свєт, СергійДіденко, Сергій Прудкий. Чим цікавий цей житловий будинок? Пояснює преса: «Здание придаст новый силуэт прибрежной части города. Переменная этажность – от 7 до 14 этажей – позволит строению органічно вписатися в существующий ансамбль, «привязаться» к зданию гидротехникума. Венчающая часть нового решена в обьемах квартир на двух уровнях».
35 років тому обіцяють, що у майбутньому будинку будуть – продовольча крамниця, кафетерій, стіл замовленнь, пункт приймання склотари, квартири з великими холами та кухнями, роздільними кімнатами та краєвидом у бік Дніпра (у кожній квартирі!).
1990
«ДРУЖИНА-1990»
Про звання на кшталт «Місис Всесвіт» більшість запорожців поки що (у1990 році) знає небагато. Проте конкурси на найкращу дружину проходять вже і в Запоріжжі. Так, у травні 1990 року Палац культури вогнетривкого заводу влаштовує конкурс претенденток на титул «Краща дружина Заводського району».
Судячи з конкурсної програми, хороша дружина з Павло-Кічкаса має вміти: а) готувати їжу; б) зав’язувати чоловікові краватку; в) впізнавати чоловіка по одній лише руці. І взагалі, цитую: «бути освіченою людиною, яка розуміється на багатьох питаннях і може підтримати розмову на будь-яку тему. А також, звичайно, вміє гарно одягатися».
Найбільше під ці вимоги підійшла секретар-машиністка котельно-монтажного заводу тресту «Запоріжметалургмонтаж» Олена Луцак. Приз переможниці дістався серйозний – поїздка до Югославії!
Такими були події 2 травня в історії Запоріжжя. Не перемикайтесь, далі буде! Дякую за ваші коментарі, відгуки та донати. Вони надають сил!
© Роман Акбаш, akbash.zp.ua, 2 травня 2023. Текст статті та фотоматеріали до неї поширюється за ліцензією «Creative Commons із зазначенням авторства 4.0 Міжнародна (CC BY 4.0)» та з обов’язковим активним гіперпосиланням на цю вебсторінку. Будь-яке використання без вищезазначених умов забороняється. Дякую за розуміння!