10 та 11 вересня в історії Запоріжжя — про історичні події цього дня читайте в традиційному огляді нашого сайту.
1795
«ТУРЧЕНКИ ТА ТАТАРЧЕНКИ»
Трохи про дуже раню історію нашого міста. Один із її епізодів, який відбувся 10 вересня 1795 року, згадував у своїх працях видатний краєзнавець Яків Новицький.
«Отмечен акт крещения «по собственному желанию» трех подростков (12, 13 и 14 лет) «из нагайских татар», плененныхпри взятии г. Анапы и находившихся в числе слуг коменданта Аврамова», – розповідав про 10 вересня 1795 року Яків Павлович.
А також краєзнавець додавав: «При дворах обер комендантов и комендантов (прим. – Олександрівської фортеці), в числе слуг, нередкзначились и плененные во время войн мальчики «турченки» и «татарченки»». Ось таке походження досить поширених зараз українських прізвищ!
1806
ДВОРЯНСЬКЕ ЗІБРАННЯ
У червні 1806 року Олександрівськ отримав статус міста, центра новоствореного Олександрівського повіту. А 10 вересня відбувається перше в історії цього повіту зібрання місцевого дворянства. «По распоряжению Екатеринославского гражданского губернатора, действительного статского советника Петра Ивановича фон-Берга, на 10 сентября 1806 годав посаде Александровске назначено было под председательством Павлоградского уездного предводителя дворянства, полковника Павла Алексеевича Хандалеева, дворянское собрание для избрания должностных лиц в уездных учреждениях», – писав про цю подію Яків Новицький.
Звісно ж, на цьому зібранні обирається й перший повітовий маршалок («предводитель уездного дворянства»). Їм стає Емануїл Іванович Марк – титулярний радник (згодом – колезький асесор), один із поміщиків Олександрівського повіту. Очолювати місцеве дворянство Марк буде до 1815 року. До речі, згадки прізвища цього маршалка й досі існують у міському просторі. У народі Марка називали Маркусом. Звідси одна з народних історичних назв Павло-Кічкаса (Марк колись був його власником) – Маркусівка. Про цей топонім той же Новицький писав, що у 19 столітті його вживали значно частіше за офіційну назву «Павло-Кічкас». Того ж походження і назва Маркусової балки – одного з урочищ на території сучасного Заводського району
1862
ГЕНРІХ БЕР
10 вересня 1862 року – день народження дуже примітного для історії нашого міста лікаря Генріха Бера. Народився Генріх Бернгардович у Криму – в селі Цюріхталь, де жили колоністи німецького походження.
До нашого міста повітовий лікар Бер приїхав у 1902 році. Тут займався приватною медичною практикою та був лікарем місцевого комерційного училища. У 1910 році Генріх Бернгардович отримав від Катеринославського губернського правління дозвіл на спорудження власної лікарні. Проєкт споруди на розі вулиць Покровської та Миколаївської (зараз – Святого Миколая) був затверджений Олександрівською міською управою вже 1911 року.
До речі, у будівлі лікарні її власник і мешкав. Разом зі своєю великою родиною. Генріх та його дружина Вільгельміна (до речі, акушерка за професією) виховували п’ятьох своїх дітей та ще одну дівчинку, яку взяли за дочку!
Стосовно ж лікарні, то вона в усіх сенсах слова історична для нашого міста. Спочатку тут працювали хірургічне, офтальмологічне та гінекологічне відділення. А в 1913 році саме на її базі було створене перше в нашому місті пологове відділення – «Родильный приют доктора Г.Б. Бэра».
Наприклад вже в 1914 році лікарня Бера прийняла 106 породіль. Скільки ж всього наших земляків вперше побачили світ у стінах, побудованої Бером будівлі, важко підрахувати – можна лише припустити. Дуже багато! Адже пологи тут приймали майже сімдесят років – до кінця 1970-х, а потім тут працювало відділення патології вагітності. Багатьом містянам лікарня Бера відома, як пологовий будинок №1.
Сам же Генріх Бер 1918 року повернувся до Криму. Тут невдовзі й помер. На жаль, точна дата смерті та місце поховання легендарного для нашого міста лікаря невідомі. Присвячена Беру пам’ятна дошка декілька років тому була відкрита на фасаді будівлі його колишньої лікарні. Сама споруда є дуже добрим приклад архітектурного стилю “модерн” і має статус пам’ятки архітектури – долучена до Державного реєстру нерухомих пам’яток України.
1895
МЕДХЕНШУЛЄ
11 вересня 1895 року почалася історія однієї з найстаріших шкіл Запоріжжя. В цей день було засноване Хортицьке жіноче училище – на території сучасної Верхньої Хортиці
Місцеві жителі називали це училище просто “Школа для дівчаток”. Або ж, рідним для них діалектом німецької мови – Maedchenschule (Медхеншулє). У перший навчальний рік в школі навчалися усього 17 дівчат. Ця кількість стрімко зросла після 1904 року, коли школа для дівчат переїхала до нової садиби. Її територія перебувала фактично на кордоні двох менонітських селищ Хортиця та Розенталь – на території останнього, «обличчям» до Головної вулиці (зараз Істоміна).
Будівля колишньої Медхеншулє – одна з найкрасивіших у Запоріжжі. Й вона теж долучена до Державного реєстру нерухомих пам`яток України. Зараз тут – школа №81. До речі, один із її випускників зараз і розповідає вам про її історію. З днем народження, рідна школа! Докладно про Медхеншулє я розповів ось тут: https://akbash.zp.ua/?p=3504.
1938
ТЕОДОР ГОТМАН
І ще про менонітів. 11 вересня 1938 року пішов з життя видатний лікар Хортицької колонії Теодор Готман (Theodor Hottmann). «Теодор Йоганнович Готман покінчив життя самогубством у Запорізькій в’язниці», – розповідає в статті видання «Запорізька Хортиця» (№7) запорізький історик Максим Штацький…
Отаким сумним був фінал життя безумовно видатного принаймні для Хортицької менонітської колонії медика. Медицину Хортицької волості Готман очолив ще в 1902 році. Головним лікарем Хортицького менонітського округу він працював фактично до самої смерті. У сфері його відповідальності довгі роки було здоров’я жителів двох десятків населених пунктів. Деякі з них згодом стали частиною міста Запоріжжя.
«В часи російсько-японської війни 1904-1905 рр. був призваний на військову службу в якості польового лікаря. Потрапив у полон і після звільнення в 1906 році одразу добрався в Хортицю… В роки Першої світової війни працював у госпіталі Міжнародного Червоного Хреста, який був організований 1914 році в приміщенні педагогічного училища в к. Розенталь, неподалік лікарні. Чотири дні на тиждень Готман оперував у шпиталі, два дні – здійснював обхід по доручених населених пунктах…», – розповідає про Готмана Максим Штацький. Разом з цим Готман продовжував піклуватися і Хортицькою лікарнею.
До речі, у Верхній Хортиці дотепер лишається дотичною до медицини багаторічна оселя й приймальня Теодора Готмана. Його дуже симпатичний будинок входить до складу медичного комплексу на вулиці Лікарняній.
Сам же ж Теодор Готман розділив сумну долю багатьох хортицьких менонітів. Він був заарештований у вересні 1937 року. Лікарю, як і багатьом його землякам-менонітам, було висунуто звинувачення в шпигунстві на користь Німеччини. «Справа нараховує 29 томів, і у ній фігурують 269 звинувачуваних. Більшість з них була розстріляна», – повідомляє подробиці Штацький.
Ймовірно, був би розстріляний і Готман. Але, відповідно документів, він сам наклав на себе руки за рік після арешту. На той час лікарю було 67 років. В деяких джерелах розповідається, що в 1942 році його останки змогли перепоховати в Хортиці (зараз – Верхня Хортиця). Додам, що переважна більшість менонітських «шпигунів» пізніше була реабілітована – «за відсутністю складу злочину».
1957
ПЕРЕЙМЕНУВАННЯ
11 вересня 1957 року був підписаний наказ Президії Верховної Ради СРСР про заборону називати вулиці іменами ще живих діячів. Відповідно до нього в Запоріжжі вже в жовтні того ж року змінили назви 29 вулиць і провулків. Серед найвідоміших з них – бульвар Вінтера. Він стає Набережним. Але усього лише на пів року – у 1958 році академік Вінтер відійде у вічність і назву оперативно повернуть.
Тоді ж більшим стає й проспект Леніна (зараз – Соборний). Вулиця з ім’ям на честь на той час ще живого радянського діяча Булганіна долучається до центрального проспекту міста. Це – сучасна його ділянка від вулиці Поштової й до вокзалу.
1958
ОЛЕКСАНДР ВИЖЕНКО
10 вересня 1958 року народився Олександр Виженко – відомий запорізький актор, письменник, казкар, філософ та краєзнавець. З 1985 по 2012 роки він служив у Запорізькому академічному театрі молоді. На його сцені зіграв близько 50 ролей, сам виступав і у якості режисера Режисерські постановки: «Нотатки божевільного», «Тринадцять ножів у спину революції», «Маленький принц».
Багатьом Олександр Євгенович знайомий по його літературній праці. Серед його творів: «Історія запорозьких козаків для веселих дітлахів» «Легенди та казки Хортиці», «Абетка для дорослих ще й діток, щоби мовний цвів садок», «Козацькі забави», «Україна кохання», «Хлопчик Укропчик». Під псевдонімом Санько Сито чудовий казкар читав свої казки в авторській передачі «Сказки запорозькі від Санька Сита» на каналі «Суспільне Запоріжжя».
А ще Виженко – талановитий перекладач. Серед його блискучих перекладів українською – сонети Шекспіра та біля 200 пісень групи «Бітлз». Серце Олександра Виженка перестало битися 26 грудня 2018 року.
1999
СОБОР СВЯТОЇ ТРІЙЦІ
У вересні 1999 року в Запоріжжя з’являється новий храм. Зараз це – кафедральний собор Святої Трійці на вулиці Святоволодимірський, головний храм Запорізької єпархії Православної церкви України. А 24 роки тому – це храм ще Української православної церкви Київського патріархату на вулиці Калініна.
Освячує нову церкву сам патріарх Філарет. Саму будівлю храму новою не назвеш. Собор Святої Трійці побудували на базі вже напівзруйнованого колишнього кінотеатру «Південний».
До речі, це не єдиний в ммісті приклад того, як колишній «храм кіно» перетворився на справжній храм. Так , сучасний Свято-Андріівський кафедральний собор в районі «Мотору» колись теж був кінотеатром – імені Т.Г. Шевченка.
На сьогодні – все! Далі, сподіваюсь, буде! Підримати появу нових цікавих матеріалів може кожен, хто має такне бажання та змогу. Дякую всім за підримку та донати!
Друзі, продовжую вам розповідати про наше місто. В мене та у Запоріжжя ще стільки цікавого – розповідати й розповідати. Тож не зупиняюсь – попри всі негаразди та завдяки вашій підтримці. Щиро дякую всім, хто підтримує! Подякувати за статтю, або пригостити мене кавою, або підтримати появу нових статей чи взагалі роботу сайту можна за наступними реквізитами:
Карта: 4149 6293 3142 8607 (Приват, Вертепний Р.В.).
PayPal: retrozp@gmail.com.
© Роман Акбаш, akbash.zp.ua, 11 вересня 2023. Текст статті та фотоматеріали до неї поширюється за ліцензією «Creative Commons із зазначенням авторства 4.0 Міжнародна (CC BY 4.0)» та з обов’язковим активним гіперпосиланням на цю вебсторінку. Будь-яке використання без вищезазначених умов забороняється. Дякую за розуміння!
Джерела:
Фото: “Атипове Запоріжжя”; власні архіви, Сергій Лавров, Максим Штацьких, zabor.zo.ua, “Музейний вісник”.