19, 20 та 21 липня в історії Запоріжжя: меноніти на Хортиці та протестувальники на трубі “Коксохіму”

19, 20 та 21 липня в історії Запоріжжя – про історичні події цього дня читайте в традиційному огляді нашого сайту.

---

1789

МЕНОНІТИ

20 липня 1789 року на острів Хортиця прибули перші колоністи-меноніти –  представники однієї з протестантських течій християнства та послідовника проповідника Мено Сімонса.  «По приезду немцев к Днепру обоз их переправился на остров Хортицу и остановился на берегу Музычиной балки. Это было в летний день, на закате солнца…», – так писав про історичну мить легендарний Яків Новицький.

Насправді як і багато хто, Яків Павлович, помилявся, коли називав переселенців «німцями». За походженням, вони були переважно фламандцями та фризами. А до нас вони переїхали вже Західної Прусії, яка тоді належала Польському королівству – із міста Данцига (Гданськ) та його околиць Усього в липні 1789 року до нашого краю прибули 228 менонітських родин.

Прибуття на Запоріжжя  менонітів дослідник менонітської історії Генрі Берген писав та (переклад – Олег Власов): «Ті, хто прибув на баржах по Дніпру, висадилися на «Царській пристані» за версту чи біля того  вище гирла річки Хортиця. Після огляду місцевості вони поставили свої намети під розкішним дубом, котрий, як заведено вважати, був одним із найстарших у країні дерев на той час».

Мова про легендарний дуб, який ми з вами знаємо як Запорізький. Саме довкола нього у 1790 році були засновані перші 8 сіл Хортицької менонітської колонії – Хортиця (Верхня Хортиця), Розенталь (Канцерівка, зараз – частина Верхньої Хортиці), Острів Хортиця, Айнлаге (Кічкас), Кронсвейде (Старий Кронсвейде, територія сучасного Великого Лугу), Нейенбург (Малишівка), Нейендорф (Широке) і Шенгорст (Водяне, Ручаївка).

1797

ДНІПРОВСЬКА ВЕРФ

20 липня 1797 року імператор Павло I наказав ліквідувати Дніпровську верф, яка заходилась в районі села Айнлаге-Кічкас (на правому березі Дніпра, не плутайте з Павло-Кічкасом). Причина: «как верфь сия по расположению своему не весьма удобна, а в разсуждении тамошнего края есть излишняя»

Так звана «Катеринославська Дніпровська верф» проіснувала лише рік. Вона була заснована у липні  1796  року. Місце для  верфі підбирав та його облаштовував відомий віцеадмірал Де-Рібас. «Он, обозрев лично берега реки Днепра, нашел способным к тому селение Кичкас, лежащее ниже последних порогов на правом берегу Днепра…  Сие местечко, населенное меннонистами имеет все те выгоды, кои потребны для устроения там важного заведения. За здравость воздуха и вод как в самом Днепре, так и в протекающих чрез сие приятное местоположение ручаях, которыя пробегая с великим стремлением чрез имеющиеся тут каменистые почвы и тем очищаются и делает сие место пред другими преимущественным. Берег, на котором находится местечко Кичкасы столь возвышен, что в самое большое разлитие вод не бывает наводняемо»,  – описував вибір адмірала цариці Катерині ІІ новоросійський намісник Платон Зубов.

Головним начальником  верфі було призначено контрадмірала Войновича. «Тут працювали понад 400 людей, стояли три стапелі, магазин для зберігання матеріалів, казарми для робітників та будинки для офіцерів, було привезено дубовий та сосновий ліс», – розповідає в своїй книзі «Пороги Дніпра» запорізький краєзнавець Олег Власов. Продукція верфі – вантажні кораблі для перевезення солі з таврійських портів. Останні належали до «габар» – виду вантажних суден, що використовувалися у XVIII – першій половині ХІХ ст. здебільшого французами на Середземному морі.

За один рік діяльності на верфі при Кічкасі зробили  лише три габари – «Йосиф», «Кічкаси» та «Валеріан». До речі, випробували їх, проганяючи декілька разів навколо острова Хортиці – з вантажем із бутового каміння.

1905

ЦЕРКВА СВЯТОЇ МАРІЇ МАГДАЛИНИ

20 липня 1905 року в околицях Олександрівська відбувається освячення храму  в ім‘я Святої Марії Магдалини. Це – домова церква при училищі-хуторі глухонімих.

«Домові церкви» –  храми, які облаштовували прямо у будівлях якихось закладів чи при них –  гімназіях, лікарнях, тюрмах тощо. Такою була і Маріє-Магдалинівська церква – в шкільній будівлі хутора.  Перлина храму –  кам’яна дзвіниця, яка до нашого часу не збереглась. Була й ще одна особливість – служіння тут дублювалися мовою сурдоперекладу!

Ініціативу створення церкви пов’язують з одним із засновників школи-хутору глухонімих – Феліксом Мовчановським, міським головою Олександрівська. Церковним старостою був ще один непересічний мешканець Олександрівська – відомий купець, громадський діяч та депутат міської Думи Сергій Петишкін.

Територіально  церква Марії Магдалини знаходилася на вулиці яка зараз  має назву «Героїв 55-ї бригади» (екс-Уральська). Орієнтир – територія запорізької філії інституту Патона.

1913

Олександрівськ проти Нікополя

19 липня відбувається один з перших міжміських матчів  наших футболістів. Збірна команда  Олександрівська у Нікополі зустрічається з місцевою збірно. Про цей матч трохи згодом розповіла своїм читачам газета “Александровский вестник”.

За версією олександрівських репортерів сильнішими виглядали наші земляки. Хоча сама гра переможця не виявила. «Симпатії нікопольської публіки на боці олександрівців, що були сильнішими за “Нікополь”, але завдяки чудовій грі голкіпера Ветчинкіна, і тому, що таланило, гра закінчилася 0:0″, – писав «Александровский вестник». Також повідомлялось, що кіпер Олександрівська Мознаїм жодного разу навіть не взяв м’яча до рук та навіть не бачив його поруч із собою!

До речі, провести другу гру нікопольці відмовились. «Олександрівці викликали нікопольців на друге змагання, але ті відмовилися. З’ясувалося, за їхніми розповідями, що частина гравців захворіла, частина від’їжджає», – повідомляли репортери.

1920

ВРАНГЕЛІВЦІ

20 липня 1920 року в Олександрівську – чергова зміна влади.  «Червоні» – відступають, білогвардійці – заходять до міста. «Білі» цього разу вже є представниками так званої «російської армії», якою керує барон та генерал Врангель. Олександрівськ захоплюють передові частини Кубанської дивізії та Дроздовський полк.

Але цей візит врангелівців  був нетривалим. Вже за два дні Олександрівськ знову опинився у руках «червоних». Вони протримаються тут до вересня 1920 року –  поки врангелівці вдруге не візьмуть місто під свій контроль.  

1941

КОМЕНДАНТСЬКА ГОДИНА

21 липня 1941 року в Запоріжжі відбувається засідання стосовно оборони міста. У ньому беруть участь керівники міського штабу оборони – начальник Запорізького гарнізону підполковник Судець, перший секретар міськкому партії Комарів та голова міськвиконкому Скрябін – та керуючий склад місцевих військових підрозділів. На засіданні повідомляється про запровадження в місті комендантської години – з 18 години до 6 ранку. Вже 22 липня німці здійснять перше масоване авіаційне бомбардування міста…

Нижче – атмосферна замітка тих часів із газети “Червоне Запоріжжя” (початок серпня 1941 року). Не дотримувався світломаскування – три роки позбавлення волі…

1965

100-ТИСЯЧНИЙ «ЗАПОРОЖЕЦЬ»

«Комунарівці 20 липня 1965 року відзначили знаменну подію: випуск 100-тисячного автомобіля», – розповідає книга «Запорізький індустріальний комплекс».  І додає: «Розпочавши з 530 машин у 1960 році, вони довели їх випуск в 1965 році до понад 40 тисяч».

Фото 100-тисячного «горбатого» не знайшов. Але є в мене світлина 10-тисячного – з архівів музею «Фаетон».

1991

ЕКОЛОГІЧНИЙ ПРОТЕСТ

Одного з липневих днів 1991 року в Запоріжжі сталося небачене – біля трамвайної зупинки «Вулиця Діагональна» з’явилося одразу кілька наметів. У них влаштувалися «зелені», анархісти та пацифісти – учасники акції протесту проти забруднення навколишнього середовища. Усього близько 20 осіб, переважно немісцеві – з Києва, Саратова, Москви тощо.

19 липня частина пікетників  вісім представників екологічного табору протесту залізли на труби коксового цеху Запорізького коксохімічного заводу і прикували себе до огорожі. Пресі повідомили – з труб не спустяться, доки не будуть виконані їхні вимоги. Останні були такими:

– припинити перероблення привізної кам’яновугільної смоли;

– забезпечити бездоганну роботу очисних споруд; зупинити роботу виробництв, які не мають очисних споруд, забезпечивши робітникам компенсацію за вимушений простий;

– надати можливість безперешкодного контролю над роботою заводу та отримання правдивої інформації про підприємства представникам громадськості.

Акція призвела до зупинки роботи коксового цеху. Волі та альпіністських навичок для того, щоб силоміць спустити протестувальників місцевій міліції не вистачило. Їжу та питво доставляли нагору у кошиках за допомогою мотузки – протягом 11 днів! Труби відчайдухи  покинули лише 30 липня, повіривши обіцянкам місцевої влади, що вимоги будуть виконані.  Акція отримала своє продовження вже в серпні – з мітингами, з блокуванням управління «коксохіму», ОМОНом та голодуванням на центральній площі міста.. Але, то вже історія для інших випусків. Не перемикайтесь, далі буде!

2002

ПРОСПЕКТ МЕТАЛУРГІВ

У 2002 році за ініціативою міського голови Олександра Поляка реконструюють ділянку проспекту Металургів – від вулиці Богдана Хмельницького до проспекту Леніна (зараз – Соборний). Робота кипить в авральному темпі – «об’єкт»  мер вимагає здати до Дня Металургів. За місяць проспект суттєво змінюється. Тут  замінюють  старі інженерні мережі –  водогін, теплотрасу, освітлення, тролейбусну мережу. Також спилюють старі дерева  з великими кронами – замість них висаджують невеличкі декоративні та розбивають модні альпійські гірки.  Бульвар посеред проспекту замощують тротуарною плиткою.

Урочисте відкриття оновленого проспекту відбувається в День Металургів. В той же день відкривають і новий пам’ятник. Він теж присвячений металургам. Така собі металева стела із «наліпками» – зразками продукції запорізьких металургійних підприємств. Заради пам’ятника зносять легендарний  громадський туалет на розі двох проспектів. Він стояв тут понад 60 років і принаймні на початку свого життя виглядав ну дуже привабливо! Оригінальний проєкт, на хвильку, видатного (особливо для Запоріжжя) архітектора Георгія Орлова. У народі «металургійну» стелу  влучно назвуть «Пам’ятником загиблим туалетам».

Такими були події 19, 20 та 21 липня в історії Запоріжжя. До речі, багато цікавого – про Металургів, про легендарний туалет, про Шосте селище взагалі – маю нагоду розповісти наживо найближчої неділі. 23 липня о 15:00, за численними проханнями, починаємо екскурсію Соцмістом. Місць – зовсім трішечки. Тому не зволікайте, якщо хочете долучитися. Подробиці та бронювання місць – ось за цим посиланням.

Друзі, продовжую вам розповідати про наше місто. В мене та у Запоріжжя ще стільки цікавого – розповідати й розповідати. Тож не зупиняюсь – попри всі негаразди та завдяки вашій підтримці. Щиро дякую всім, хто підтримує! Подякувати за статтю, або пригостити мене кавою, або підтримати появу нових статей чи взагалі роботу сайту можна за наступними реквізитами:
Карта: 4149 6293 3142 8607 (Приват, Вертепний Р.В.).
PayPal: retrozp@gmail.com.

 © Роман Акбаш, akbash.zp.ua, 21 липня 2023. Текст статті та фотоматеріали до неї поширюється за ліцензією «Creative Commons із зазначенням авторства 4.0 Міжнародна (CC BY 4.0)» та з обов’язковим активним гіперпосиланням на цю вебсторінку. Будь-яке використання без вищезазначених умов забороняється. Дякую за розуміння!