Підірваний Дніпрогес та фоторепортаж із «Запоріжсталі»: читаєм The Illustrated London News
У 1941 році світова преса активно згадувала Запоріжжя. Першим чином, у зв’язку з
, який «совєти» вчинили 18 серпня того року. Наприклад, вже за три дні про це прямо зі своєї першої шпальти повідомляла авторитетна газета The New York Times. В коментарі до повідомлення дипломат однієї з країн гітлерівської коаліції порівняв російських підривників зі «скорпіоном, який вжалив сам себе».«Таємна поліція Сталіна підірвала дамбу, намагаючись уповільнити просування нацистських військ, що проносяться територією радянської України», – це вже із газети The Guardian. Традиційно для тих часів називаючи СРСР росією, її журналістив 1941-му писали: «Руйнування Дніпровської греблі, що 8 років живила найпотужнішу гідроелектростанцію в Європі, є найбільш вражаючим актом руйнування в росії з часів пожежі Москви в 1812 році». А ще підкреслювали: «Гребля коштувала приблизно
і разом з електростанцією була побудована під керівництвом ».Не обійшло увагою наше місто і досить авторитетне того часу видання –
. У вересні 1941 року тижневик згадував наше місто три рази – двічі це було пов’язано з підривом греблі Дніпрогесу, а одного разу британські журналісти підготували для своїх читачів фоторепортаж із «Запоріжсталі». Сьогодні ви маєте нагоду трохи зануритися у 1941 рік та побути на місці тих самих читачів.Випуск The Illustrated London News від 6 вересня вже на своїй першій шпальті пише про наш Дніпрогес. Велике фото демонструє читачам тижневика, якою була гребля ГЕС до 18 серпня 1941 року. А точніше – як гребля виглядала відразу одразу після завершення Дніпровського будівництва в 1932 році. Судячи з усього, британські журналісти (як і репортери The New York Times – дивись вище) використали досить відому роботу фоторепортера Макса Альперта. Від себе публікую дещо кращу версію цієї світлини з обкладинки.
А це – переклад тексту під фото :
“Виклик смерті! Велика Дніпровська гребля, гордість усього СРСР, знищена за наказом Сталіна. Вона коштувала 100 мільйонів фунтів і забезпечувала енергією промисловість усієї Східної України! Знищення Дніпровської греблі було озвучено М. Лозовським*, міністром радянської пропаганди, 28 серпня. Він заявив: «Ми підірвали цю першу дитину радянського п’ятирічного плану, тому що вона не повинна була потрапити до рук бандитів Гітлера».
Наш військовий кореспондент капітан Фолс у своїй статті з цього приводу написав таке: «Знищення Дніпровської греблі навіть на тлі руйнувань Другої світової війни виглядає колосальним. …навряд у СРСР колись був ще більший об’єкт для гордості. А тепер він знищений миттєво. Причому особливої шкоди німцям це не завдало.
Отже, росіяни продемонстрували готовність пожертвувати всім, але не відмовитися боротьби. Мені здається, що цей вибух є справжнім жестом непокори смерті. Цей приклад жертовного саботажу стане одним із найбільших у світовій історії.”
*Ймовірно, мається на увазі Соломон Лозовський – на той час член ЦК ВКП(б) , заступник народного комісара (міністра) закордонних справ СРСР та одночасно заступник начальника Радінформбюро («Совинформбюро»), який відповідав за пропаганду.
До теми підриву греблі Дніпрогесу The Illustrated London News повернулась вже 27 вересня 1941 року. Газета присвятила цьому цілу сторінку під заголовком «Велике російське жертвопринесення: Запорізька гребля у вогні!». Головний акцент публікації – велика фотографія безпосередньо з місця події.
Світлина – дуже цікава й досить дивна. Підпис під нею: «На очах німецького офіцера руйнується велика Дніпровська гребля». Зробити такий кадр могли лише німецькі воєнкори. Наприклад, в 1942 році він з`явиться в німецькій фотокнизі «Allen Gewalten zum Trotz. Bilder vom Feldzug im Osten». Звичайно ж, поділюся з вами й трохи більш якісною версією цієї світлини.
Саме фото дещо схоже на колаж – ймовірно завдяки силуету офіцера, який здається домальованим. Можливо, оригінальний кадр був не досить вдалим й був згодом вже відредактований.
Як на мене, то офіцер (чи то реальний, чи домальований) знаходиться на правому березі Дніпра, напроти Хортиці. Тим більш, що лівобережна частина Запоріжжя була окупована німцями лише 4 жовтня 1941 року. І палає судячи з усього не гребля (вже підірвана), а сама гідроелектростанція та її територія.
18 серпня машина зала ГЕС не підривалась, але полишаючи її, працівникі станції вивели з ладу все обладнання. Книга 1975 року
«К середине дня (18 серпня 1941 р. – прим.) судьба гидроэлектростанции была решена… В половине пятого выпустили масло из турбинных подпятников, замкнули обмотку генераторов и пустили агрегаты на самосожжение. Густой черный дым поднялся к небу. Застонали громады турбин…».Але повернемося The Illustrated London News. 27 вересня 1941 року вона дещо повторюється та пише наступне:
«Велика Запорізька дамба, що потопає в клубах диму і полум’я, перетворюється на руїни на очах офіцера вермахту. «Ми підірвали її, – сказав Лозовський, шеф радянської пропаганди, – Це перше дитя радянського п’ятирічного плану, щоб вона не потрапила до рук гітлерівських бандитів».
Якийсь час німці вдавали, що їм вдалося захопити це колосальне джерело енергії неушкодженим, але факти швидко випливли на поверхню. Історія не знала таких актів оборонного саботажу. Ця жертва незаперечно свідчить про рішучість росії боротися всіма можливими способами. Ті, хто збудував греблю, мають привід для гордості. Тим же, хто наказав про її знищення, пишатися нічим. У “тактики випаленої землі” та “прикладу національної жертви” немає нічого спільного. Це довели води Дніпра, які в одну мить перетворилися на полум’я похоронного багаття для “першої дитини Радянського п’ятирічного плану”».
А між двома публікаціями про Дніпрогес The Illustrated London News розмістила на своїх сторінках фоторепортаж із комбінату «Запоріжсталь».
Стаття під назвою “Радянський військовий потенціал: величезний запас потужності на cході від Дніпра” вийшла друком 20 вересня 1941 року. Це – унікальні кадри підприємства, зроблені незадовго до його повної евакуації. Публікую їх та підписи у перекладі.
Пульт управління листовою прокаткою на «Запоріжсталі» – гіганті сталевої промисловості на східному боці Дніпра.
Затиснута в спеціальних промислових кліщах та розпечена добіла чавунна чушка на шляху до прокатного стану.
Листопрокатний цех «Запоріжсталі», цього гігантського вулика радянської промисловості.
Розплавлений чавун заливають у «відкрите вогнище» печі.
Потужний змішувач, облямований сталевим майданчиком, виплескує білий шиплячий струмінь рідкого заліза
Ножиці обтискного стану. Металу, що прокатується, надають задану форму та товщину.
І ще трохи тексту, який був на цій сторінці:
“Розрахункові потужності однієї тільки Дніпровської ГЕС, виведеної нещодавно з ладу, були більшими, ніж сумарна потужність усіх інших електростанцій у Західній (?) Україні. На щастя, не вся промисловість у цьому регіоні залежала від Дніпровської греблі… BBC заявила, що, незважаючи на постійні обстріли Запоріжжя, промислове життя міста триває, як і раніше, працюють багато підприємств, які, мабуть, користуються альтернативними джерелами енергії. На повну потужність працюють і промгіганти».
На цьому наша чергова мандрівка в часі добігла свого кінця. Якщо вам сподобалося та хочете підримати появу нових такіх матеріалів, то нагадую, що буду дуже вдячний за ваші донати:
Карта: 4149 6293 3142 8607 (Приват, Вертепний Р.В.).
PayPal: retrozp@gmail.com.