1941-1942 роки: фотографії Запоріжжя із німецького альбому
Нещодавно Анатолій Мережко нагадав – 10 років тому була зроблена одна добра справа. Спільними зусиллями небайдужі запоріжці придбали у Німеччині фотоальбом німецького льотчика з купою цікавих світлин Дніпрогесу часів Другої світової війни. Той альбом був подарований краєзнавчому музею. Як що хтось пропустив – фотографії Запоріжжя з того альбому можна побачити ось тут.
Так склалося, що у ці дні до Запорізького обласного краєзнавчого музею прямує ще один подарунок із Німеччини. Денис із Мюнхену нещодавно придбав на аукціоні декілька світлин Запоріжжя часів Другої світової війни. Фотографії він вирішив подарувати музею, а копії надіслав мені. “Мабуть, тут цілу статтю можна написати!”, – пожартував Денис. А я взяв і написав:)
ГОСПОДАРСЬКЕ УПРАВЛІННЯ
Перший власник фотографій – німець, який служив у окупованому Запоріжжі. Ймовірно він мав відношення до Wirtschaftskommando – німецького військового Господарського командування. Або, до «Господарського управління Німецького командування» чи «Ві-КДО», як писала про нього «Нове Запоріжжя», міська газета часів окупації. Фактично Wirtschaftskommando Saporoshje – один із керівних органів Запоріжжя часів окупації. Наприклад, безпосередньо Ві-КДО підпорядковувались усі великі промислові підприємства міста – так званого «загальнодержавного» значення.
ЩО ЗА БУДІВЛЯ?
На груповому фото – двір розташування Wirtschaftskommando у Запоріжжі, липень 1942 року. Будинок на задньому плані, схожий, як на мене, на шкільну будівлю за одним з типових проєктів 1930-х років. Можливо помиляюся, будемо шукати:).
Саме Ві-КДО створювали в окупованих містах Управління праці – органи розподілу робітничої сили, встановлення зарплатні та соцзабезпечення (а також відправлення до Німеччини «остарбайтерів»). Під їх контролем було все працездатне населення міст. Всі працездатні запоріжці віком від 15 до 55 років повинні були реєструватись в Управлінні праці. Наймати працівників на роботу (будь-яку) можна було лише з дозволу цього органу.
З оголошень та наказів Управління праці у газеті «Нове Запоріжжя» можна дізнатися його адресу – «вулиця Адольфа Гітлера №174, колишня Пушкінська школа». Можливо будівлю саме цієї школи можна побачити на нашій фотографії? Але це лише припущення.
Школа №48 імені Пушкіна була збудована у 1936 році. А знаходилася вона у районі сучасної площі Пушкіна (поки що Пушкіна) – десь на місці Будинку Друку (Соборний, 152). Шкільна будівля була вщент зруйнована у 1943 році та вже не відновлювалась. На жаль, фотографій цієї школи наразі мені бачити не доводилось.
P.S.
Вже після виходу цієї публікації Артем Єременко, здається, знайшов будівлю з цього фото. Ось дивіться – Жуковського, 57. “Роздивляючи будівлі за допомогою Google, що будувались як школі до 1941-го року, мають інший вигляд та геометрію. Вважаю, що це саме Жуковського, 57. Проглядається характерний закруглений еркер”, – написав Артем.
НАЙБІЛЬША ГЕС
На двох світлинах – гребля Дніпрогесу. Перший кадр зробили 29 жовтня 1941 року. На ній можна побачити наслідки радянського підриву греблі. Власник фото підписав, що то «дамба на Дніпрі та найбільша електростанція Європи, від якої живиться уся Україна». На звороті вказано, що підірвали греблю росіяни у ніч з 3 на 4 жовтня 1941 року. Мабуть, власник фото, думав, що підрив стався вже напередодні окупації Запоріжжя. Лівобережну частину міста німці захопили саме 4 жовтня. А ось перший підрив греблі Дніпрогесу насправді стався ще 18 серпня 1941 року, коли німці захопили правобережну частину міста.
ПРОБОЇНА У ГРЕБЛІ
Також підписано, що була підірвана частина греблі «завдовжки 195 метрів та заввишки 50 метрів». Здається німець оцінив то, як кажуть, на око – дещо перебільшив. За підрахунками запорізького історика Володимира Лінікова, зруйнована ділянка греблі сягнула довжини 175,5 метрів.
А тепер спробуємо розібратися з «заввишки». Не виключаю, що під цифрою «50 метрів» власник фотографії мав на увазі нормальний рівень верхнього б`єфу. А пробоїна мала інші розміри. Наприклад, у звіті про розмінування Дніпрогесу, який був складений у 1944 році, є така інформація: «При відступі наших військ у 1941 році гребля була підірвана приблизно до позначки 25,0 на участі між бичками №№ 10 – 21». Але, зверніть увагу на «приблизно» – полковник Рошаль та капітан Ковалевський, які складали звіт, мали справу зі вже відновленою, а потім ще раз зруйнованою греблею.
У того ж Лінікова, який аналізував світлини із руйнацію та відбудовою греблі, вийшли дещо інший рівень руйнування – починаючи з висоти 29, 81 м. Загальна висота греблі – 60 метрів.
ВІДНОВЛЕННЯ ГЕС
На другому фото – гребля у червні 1942 року. Як написано на світлині, відновленням споруди займалася О.Т. Розшифровую: Organisation Todt – німецька військово-будівельна організація за іменем її керівника Фріца Тодта. Додам від себе, що відродженням ГЕС займалася не лише О.Т. Головний виконавець робіт – компанія Philipp Holzmann AG. Брала участь і фірма Siemens Bauunion, що була залучена ще до Дніпробуду. Безпосередньо роботи виконували близько 2 тисяч найманих працівників та тисяча військовополонених.
Налагодили і греблю, і роботу ГЕС (частково). У підпису на фото: “за один рік”. А у німецьких звітах знаходив таку інформацію: «Штатна експлуатація великої Запорізької ГЕС розпочалася 31 грудня 1942 року з однією турбіною та 12 січня 1943 року з другою турбіною». Про відновлення повноцінного постачання електроструму повідомляла у грудні 1942 року і газета «Нове Запоріжжя»: «Заново підвішуються трамвайні тролеї, ремонтуються колії, відбудовується одна підстанція, готується до пуску фільтрова станція. Щоб як тільки буде одержано електрострум – все було готове до його прийняття: експлуатувати трамвай, вдогін та дати електричне освітлення для всього населення».
Хоча, наприклад, у щоденнику німецького архітектора Рудольфа Волтерса, є запис від 4 червня 1942 року з такою інформацією: «Один агрегат вже працює з кінця квітня, інший запущений трохи пізніше, тому станція вже може виробляти 20 тис. кіловатів». «Як так?», – спитає хтось із допитливих читачів. Ймовірно, робота агрегатів, про яку пише Волтерс, то тимчасове явище, пов’язане з весняним паводком та підйомом рівня води. Останніх на деякий час вистачило для того, щоб турбіни оберталися під тиском води.
ЩО ЗА ОТВОРИ?
А ще на фотографії 1942 року можна помітити отвори у тілі греблі. Вони – для пропуску води, щоб відвести її величезний напір від пробоїни, яка утворилась у результаті підриву.
Про це теж писав у своєму щоденнику Рудольф Волтерс:
«Особливо важке завдання – відновлення зруйнованої греблі, через отвір у якій витікає під величезним тиском маса води заввишки 5 метрів. Дивним чином, росіяни не облаштували спуск води, як у всіх гребель; тому його слід спочатку створити, щоб осушити греблю для відновлювальних робіт.
Для цього в бічних цілих частинах греблі були пробиті кілька штолень приблизно 5 на 5 метрів і завдовжки 35 метрів, аж до зовнішнього облицювання греблі з верхнього боку.
Складність полягає у подоланні останніх двох метрів бетону. Для цього розроблено таку процедуру: там, де штольні пізніше вийдуть до води, зверху будуть спущені затвори, які потім будуть притиснуті тиском води до отворів у греблі й перекриють їх. Затвори складаються з кульових сегментів 5 на 5 метрів з оболонкою 20 сантиметрів товщини, що монтується з металевих рам.
Перш ніж будуть вибухами остаточно пробиті отвори в бетоні, в ньому проробляють менші отвори для спуску води, щоб проявився тиск на сегменти. Коли всі десять штолень буде закрито з верхнього боку греблі, бетонні затвори почнуть повільно тягнути вгору і таким чином спускати воду. Рівень води впаде, основа пролому в греблі стане видимою, і її можна буде бетонувати.
ЗНОВУ ПІДІРВАЛИ
Також на фотографії 1942 року є слова і про те що у 1943 році греблю знову підірвали. Акцентую на цьому увагу, бо останнім часом стало багато людей, які цей факт заперечують. Дійсно, греблю підривали під час Другої світової війни двічі. Точніше – навіть більше. У 1941 році – «совєти», у жовтні-грудні 1943 року декілька разів – гітлерівці. На фото нижче – результати німецьких підривів станом лише на 21 жовтня 1943 року. Також про деякі наслідки руйнації 1943 року я писав та показував ось тут.
БАР ДЛЯ ОФІЦЕРІВ
Повертаючись до фотографій, які придбав Денис. Ще на одній світлині, за квітень 1942 року — бар для офіцерів. Над барною стійкою (?) напис – «Замовник (забудовник?): Wirtschafts-Kommando Saporoshje». Потім вказані дві особи. Здається, що то ті, хто проєктував та відповідав за облаштування бару – оберлейтенант Конрад та єфрейтор Гей (Hey).
Є на фотографії й ремарка її першого власника, стосовно цього бару: «Hier gibtes die guten Tropfen» – дослівно: «Тут можна знайти гарні краплі», або «Тут гарні краплі». Ймовірно, тут могли непогано «накрапати» якихось гарних напоїв! Хоча поліглоти підказують такий зміст фрази: «Тут можна знайти добре вино».
До речі, декілька років тому запоріжець Олег Суворов вже знаходив на одному з аукціонів фотографії Запоріжжя з одним закладом харчування часів німецької окупації. Але там була вивіска «Солдатське кафе». Місце його розташування сучасними термінами – проспект у районі площі Театральної напроти театру Магара. Ось як цей заклад виглядав у 1943 році. Цю будівлю знесли вже у 1960-і роки.
На сьогодні наші мандри у часі добігли фінішу. Дякую Денису за історичні фотографії Запоріжжя та його широку душу!
Друзі, сподіваюсь що і ця мандрівка у часі – вам сподобалась і буде корисною. Якщо є бажання та змога подякувати чи підтримати сайт, то буду щиро вам вдячний!
Карта: 4149 6293 3142 8607 (Приват, Вертепний Р.В.).
PayPal: retrozp@gmail.com.
© Роман Акбаш, akbash.zp.ua, 27 квітня 2023. Текст статті та фотоматеріали до неї поширюється за ліцензією «Creative Commons Із зазначенням авторства 4.0 Міжнародна (CC BY 4.0)» і з обов’язковим активним гіперпосиланням на дану вебсторінку. Будь-яке використання без вищезазначених умов забороняється. Дякую за розуміння!