7 та 8 вересня в історії Запоріжжя: комерційне училище, 3-я лікарня та погруддя Шевченка

7 та 8 вересня в історії Запоріжжя – про історичні події цього дня читайте в традиційному огляді нашого сайту.

---

1897

ПИЛИПІВСЬКА ЦЕРКВА

7 вересня 1897 року преосвященний Симеоном, єпископом Катеринославським і Таганрозьким , освячує престол Пилипівської церкви Олександрівська. Престол на честь Святого Апостола Пилипа був виготовлений з міцного дерева та покритий шовковою матерією жовтого кольору.  «Над престолом знаходилася сень (балдахін, навіс), укріплена на чотирьох колонах: усередині її було зображення Бога Отця. Колони і верхня зовнішня сторона сіней були прикрашені різьбленням у позолоті», – розповідає запорізький історик Валерій Стойчев.

Ні сам престол, ні Пилипівську церкву зараз неможливо побачити. Їх знищили більшовики ще до Другої світової війни. Майже на її місці зараз знаходиться корпус «Запорізької політехніки», що  на вулиці Гоголя. На честь храму, колись називалася вулиця, що до нього вела – Пилипівська ( колишня Радянська, а зараз – академіка Чабаненка).

На фото зверху – позначена Пилипівська церква на плані Олександрівська 1913 року. Нижче –фото перехрестя Гоголевської та Дніпровської вулиць: на першому плані – жіноча гімназія (зараз 3 корпус ЗНУ), за нею трохи помітно Пилипівську церкву.

1905 ТА 1908

ОЛЕКСАНДРІВСЬКЕ КОМЕРЦІЙНИ УЧИЛИЩЕ

8 вересня 1905 року в Олександрівську урочисто відкривається новий навчальний заклад. В цей день відбувається урочистий молебень з нагоди відкриття Олександрівського комерційного училища. Він відбувається там жеж, де і починає свою работу навчальний заклад – «приймах»,  на другому поверсі прибуткового будинку Івана Тіпікіна. Ця будівля була зруйнована в часи Другої світової війни, а знаходилася вона на розі Покровської та Соборної вулиць.

«Училище є  у віданні Міністерства Фінансів і належить до розряду середніх навчальних закладів. Крім загального, нарівні з реальними училищами, воно дає практичне та теоретичне знання нових мов та, крім того, спеціальну комерційну освіту», – розповідають про училище в  1905 році. У трьох класах (першому та двох підготовчих) новоствореного закладу  розпочали навчання 202 учні. Першим  директором Олександрівського комерційного училища призначили дуже непересічну людину –  Івана Акінфієва, видатного ботаніка, педагога та громадського діяча з Катеринослава. Піклувальну раду училища очолив міський голова Олександрівська Фелікс Мовчановський. Також училище отримало в свою назву й ім’я голови Ради міністрів – статського радника Сергія Вітте.

Символічно, що рівно за три роки урочисто відкривається і власна споруда все 7-класного Комерційного училища. 8 вересня 1908 року відбувається урочисте засідання з нагоди освячення нової училищної будівлі. До речі, знаходиться вона неподалік від Пилипівської церкви. Трохи згодом  повз будівлю подовжать вулицю Жуковську (зараз – Жуковського).

Проект дуже примітної будівлі  розробляв Дітріх Тіссен – архітектор з Катеринославу, уродженець Хортицької менонітської колонії. В техничну комісію будівництва входили інженери В. Зотов, І. Бучинский, Ф. Пекутовский та А. Тамарин. Будівельним підрядником був олександрівський міщанин Давід Пищик.

 У будівлі було 18 класних кімнат, зала, приймальня, кабінети директора, інспектора, лікаря, бібліотека,  зала малювання і креслення тощо. Споруда була обладнана опалювальною системою та вентиляцією, згодом була проведена й  електрика.

На момент ввідкриття училищної будівлі тут вже навчаються й хлопці, й дівчата. В 1910 році училище стало 8-класним.Станом на 1916 рік: 527 учнів та 21 викладач.

У 1920 році Комерційне училище імені Статс-Секретаря графа С.Ю. Вітте було перетворено на семирічну школу № 10 ім. Карла Маркса. У воєнні роки приміщення комерційного училища активно використовувалися для розміщення лазаретів і шпиталів. У 1933 році в будівлі розмістився фізико-математичний корпус Інституту соціального виховання. На жаль ця дуже гарна споруда була зруйнована під час Другої світової війни Понад 20 років на цьому місці був пустир, поки тут не збудували сучасний 2-й корпус Запорізького національного університету

1929

3-Я МІСЬКА ЛІКАРНЯ

7 вересня 1929 року на Шостому селищі починає  роботу Амбулаторне містечко – сучасна 3-я міська лікарня. Остаточно будівництво містечка завершать у 1932 році. Це цілий медичний комплекс – з лікарні, поліклініки, пункту швидкої допомоги, аптеки і господарського корпусу. Зараз амбулаторне містечко в околицях проспекту Металургів є пам’яткою архітектури – долучене до Державного реєєстру нерухомих пам’яток України.

Об’єкт у кварталі №6 Шостого селища  – без перебільшення, примітний і унікальний. Нинішня 3-я міська лікарня привертає увагу шанувальників конструктивізму. Адже зразків конструктивістської архітектури в світі залишилося ледь не менше, ніж пам’яток середньовіччя. Споруди ж амбулаторного містечка виконані в дусі ортодоксального конструктивізму і дуже непогано зберіглися до наших днів. Присутня тут і запорізька-конструктивістська фішка – туф. Амбулаторне містечко було побудовано із артикського рожевого туфу, який привезли з Вірменії.

Знавець архітектурної спадщини Запоріжжя та головний спеціаліст відділу мистецтв та навчально-просвітницької роботи міського департаменту культури Павло Кравчук називає Амбулаторне містечко «успішним прикладом співпраці бригади Дніпробуду та київського відділення Діпроміста». «Запроектована Львом Юровським (київським архітектором)  поліклініка органічно вписалася у загальний задум Шостого селища. Її стіни, виконані з рожевого туфу, наголошували на творчому пріоритеті генія Весніна – сучасники не могли не помітити пряме запозичення з проекту машинного залу Дніпровської ГЕС. Пізніше цей, по суті, тектонічний прийом Микола Коллі відтворить під час будівництва знаменитої будівлі Центрсоюзу», – пише Павло у свої статті  «Шосте селище у Запоріжжі та проблема робочого розселення» («Музейний вісник», № 17).

Безперечно лікарня є й  пам’яткою історії Дніпробуду. Вона була медично-санітарною частиною Дніпрельстану і підпорядковувалася безпосередньо начальнику будівництва Олександру Вінтеру. Головним лікарем нової лікарні  був А. С. Могильний. Крім  робітників Дніпрельстану тут лікувалось  і населення міста. У 1951 році лікарня набула статусу 3-ї міської.

1941

ПІСЛЯ БОЇВ ЗА ХОРТИЦЮ

Як я нещодавно писав, на початку вересня 1941 року радянську бійці на деякий час звільнили від гітлерівців Хортицю. Перші дні після звільнення острова політрук 961 полку 274 дивізії  та наш земляк Михайло Слісаренко описував у своєму щоденнику так:

«6 – 7 сентября. Вылавливали оставшихся немцев и венгров на острове, вывозили трофеи. Сильно бомбила немецкая авиация. 8 сентября. Строили оборону. Сильно бомбила немецкая авиация. Бомба попала прямым попаданием на командный пункт полка. Были жертвы. Я остался невредим».

Стосовно трофеїв. У вересні 1941 року газета «Красная звезда» повідомлює: «Сейчас к острову то и дело подходят катера. Они перевозят в город трофеи». Серед останніх видання називає – дві гармати, шість мінометів, багато гвинтівок та 15 тисяч патронів.

1941

ІВАН СИТОВ

8 вересня 1943 року званням Героя Радянского Союзу нагороджують льотчика-винищувача Івана Ситова. За 150 бойових вильотів та  19 особисто збитих літаків противника!

Вже зовсім скоро – 16 жовтня 1943 року старший лейтенант Ситов загине після повітряного бою в небі над Запоріжжям. Похований льотчик  на воїнському меморіалі  Капустяного кладовища нашого міста.  1 вересня 1966 року на честь Ситова перейменують вулицю Бульварну  на Космічному житломасиві.

1967

ЗАПОРІЗЬКІ ВУЛИЦІ

7 вересня 1961 року на мапі Запоріжжя з’являються декільна нових вуличних назв. В цей день вулиця Ковальська отримує назву на честь Василя Пойденка – запоріжця, льотчик-винищувач, який загинув у повітряному бою в листопаді 1941 року. До речі, у цьому ж 1967 році Пойденко був з воїнськими почестями перепохований в братській воїнській могилі на Капустяному кладовищі міста Запоріжжя.

Отримує в цей день назву і правобережна вулиця Дудикіна. До цього вона мала назву «Побутова» та займала територію. «колишнього Дослідного поля». ). Дудикін Євгеній Петрович – рядовий саперного взводу 592-го стрілецького полку. Загинув 30 жовтня 1943 року при форсуванні Дніпра. Похований у братській могілі, яка зараз входить до комплекса «Скорбота мати» в Запоріжжі.  Герой Радянського Союзу (посмертно).

Міськвиконком в цей день дає ім’я і «ділянці вулиці Північнокільцевої від вулиці Магара до північно-східного кута мікрорайону № 7». Вона отримує ім’я Костянтина Парамонова  – гвардії лейтенанта, Героя Радянського Союзу, який у 1943 році загинув в боях за розширення плацдарму на правому березі Дніпра біля села Розумівка.

2000

ШЕВЧЕНКО ПЕРЕД ЗНУ

8 вересня 2000 року перед третім корпусом ЗНУ урочисто відкрили погруддя Тараса Шевченка. Над його виготовленням працювали запорізькі скульптори Федір Зайцев та Борис Чак, а також архітектор Тетяна Онищук.

На постаменті погруддя цитата із шевченківського вірша “І Архімед, і Галілей”:

“І на оновленій землі

Врага не буде, супостата,

А буде син, і буде мати,

І будуть люде на землі.”

На цьому сьогодні – все! Не перемикайтеся, далі буде! Спіівавторкою цього випуску стпала Олександра Прохорова. Дяку їй і всім добрим людям за підтримку та донати!

Друзі, продовжую вам розповідати про наше місто. В мене та у Запоріжжя ще стільки цікавого – розповідати й розповідати. Тож не зупиняюсь – попри всі негаразди та завдяки вашій підтримці. Щиро дякую всім, хто підтримує! Подякувати за статтю, або пригостити мене кавою, або підтримати появу нових статей чи взагалі роботу сайту можна за наступними реквізитами:
Карта: 4149 6293 3142 8607 (Приват, Вертепний Р.В.).
PayPal: retrozp@gmail.com.

 © Роман Акбаш, akbash.zp.ua, 8 вересня 2023. Текст статті та фотоматеріали до неї поширюється за ліцензією «Creative Commons із зазначенням авторства 4.0 Міжнародна (CC BY 4.0)» та з обов’язковим активним гіперпосиланням на цю вебсторінку. Будь-яке використання без вищезазначених умов забороняється. Дякую за розуміння!