6 вересня в історії Запоріжжя – про історичні події цього дня читайте в традиційному огляді нашого сайту.
1787
ПОКРОВСЬКА ЦЕРКВА
Перша церква Олександрівська – фактично прототип майбутнього Свято-Покровського собору – була побудована в 1773 році. Виконали її з дерева, частково з неопаленої цегли. Роботи велися поспіхом, що й вдалося в знаки за 14 років по тому. Будівля похилилася та могла впасти – простого ремонту у цьому випадку було б замало. 6 вересня 1787 року преосвященний Амвросій дав дозвіл на будівництво нової Свято-Покровської церкви.
Нова церква була освячена 24 лютого 1789 року. Вона слугувала мешканцям Олександрівська майже 100 років – до 1886 року, коли замість неї побудували кам’яний Свято-Покровський кафедральний собор.
Церква 1789 року описували так, цитую: «деревянная без колокольни, со оградою, в ней сосуды серебренные и вызолоченные, ризницею и колоколами достаточная». Будували її на кошти «посадських мешканців і меценатів», серед яких більшість складали запорожці. «Летючий, Зінчук, Гайдук, Карбула, Галичий, Нескреба, Самчика, Кінебас та інші», – перераховував меценатів видатний краєзнавець Яків Новицький. Яків Павлович зберіг і світлину Свято-Покровського храму версії 1789 року.
1902
БУДІВЛЯ ЖІНОЧОЇ ГІМНАЗІЇ
6 вересня 1902 року завершується основна частина робот з будівництва будівлі Олександрівської міської жіночої гімназії. Комісія під головуванням міського голови Фелікса Мовчановського оглядає об’єкт у присутності підрядників – відомих братів Мінаєвих. Відповідальним за будівництво був міський технік (фактично – головний архітектор міста) Фаддєй Пекутовський, йому ж приписують і авторство проєкту будівлі.
В акті приймання було відзначено, що деякі роботи виконані незадовільно. Проте було прийнято рішення переїзд гімназії до своєї вже повноцінної домівки не відкладати. В листопаді того ж року споруду проінспектував міністр народної освіти – нова споруда отримала від нього схвальний відгук.
З тих часів (з невеличкими перервами на штаби та шпиталі у воєнні часи) і до наших у цій будівлі на розі вулиць Гоголя та Дніпровської навчаються. У 1926 році споруду передали Запорізькому педтехнікуму, з 1930-го вона належить до педагогічного інституту. Після Другої світової війни тут знаходилася середня школа №65. У 1985 році будівлю знову передали Запорізькому педінституту. Спочатку тут розміщувалися кафедри історичного факультету та фізичного виховання, а з 1987 року й до сьогодні – біологічний факультет.
Будівля 3-го корпусу ЗНУ – яскравий приклад архітектури пізнього історизму (еклектики). Вона має риси так званого «цегляного» стилю, неоренесансу та неоруського стилю. З 1971 року споруда взята на облік охорони пам’ятників історії, а у 1987 році їй було присвоєно статус пам’ятника архітектури місцевого значення.
Зараз будівля долучена до Державного реєстру нерухомих пам’яток архітектури.
1937
ОЛЕГ БУРБОВСЬКИЙ
6 вересня 1937 року в Запоріжжі народився Олег Бурбовський – фотохудожник, класик вітчизняного фотомистецтва, Заслужений працівник культури України. Олег Олександрович — один з організаторів спілки фотохудожників України та голова Запорізького обласної організації цієї Спілки.
З 1963 року Бурбовський став одним із засновників та багаторічним головою фотоклубу «Запоріжжя». Учасник понад 400 міжнародних і національних фотовиставок, переможець та лауреат багатьох фотоконкурсів.
Рішенням Запорізької міської ради №4 від 23 вересня 2009 року Олегу Бурбовському присвоєно звання «Почесний громадянин міста Запоріжжя» – «за видатний особистий внесок в розвиток національного фотомистецтва, формування загальнолюдських цінностей добра та гуманізму, відродження духовності».
1941
МІСТ СТРІЛЕЦЬКОГО
В ніч на 6 вересня 1941 року свою першу смерть переживає одноарковий міст Стрілецького над Старим Дніпром. Його «брат» над новим річищем Дніпра був підірваний радянськими саперами майже за три тижні до того. А ось запланований підрив одноарковаого мосту тоді не відбувся – по ньому німці та їх союзники 18 серпня потрапили на острів Хортицю.
З острова гітлерівці були вибиті у результаті Хортицької операції, яка тривала з 3 по 6 вересня 1941 року. Під час неї група радянських саперів закладає вибухівку на мосту Стрілецького над Старим Дніпром. 6 вересня потужний вибух кришить, змітає та скидає у річку величезні сталеві балки…
У 1943 році мости Стрілецького ненадовго оживуть – принаймні німці відновлять залізничне сполучення через них. Але восени того ж року мостовий перехід буде знову зруйнований. Вже назавжди, зараз на місці цих мостів знаходяться повоєнні мости Преображенського.
Нагадаю, що в експлуатацію мости Стрілецького були прийняті майже рівно за 10 років до першого підриву мосту над Старим Дніпром – 5 вересня 1931 року. Проєкт мостового переходу був розроблений під керівництвом професора Миколи Стрілецького. Звідси й назва. Правда, іноді ці мости називали ще «Константинівськими» – за прізвищем інженера Константинова, який був одним з керівників їх будівництва.
Монтували споруду одноаркового мосту закордонні фахівці – чехи, представники Вітковіцького сталеплавильного заводу. На останньому виготовлялися сталь та конструкції споруди. Міст між Хортицею та Правим берегом Дніпра на час свого відкриття виявився рекордсменом – найбільшим однопролітним мостом у Європі. Довжина прольоту – 224 метри.
1948
ТЕТЯНА ТУРОВА
6 вересня 1948 року народилася Тетяна Турова – одна з найвидатніших спортивних тренерів Запоріжжя. Вихованці Тетяни Олександрівни – завжди сильні запорізькі стрибуни у воду. Серед них – Ганна Сорокіна, Олена Жупіна та Тетяна Гадун.
З 1971 року Тетяна Турова – тренер зі стрибків у воду спеціалізованої дитячо-юнацької школи олімпійського резерву та спортивного клубу «Мотор Січ». Має звання Заслуженого тренера України зі стрибків у воду, Заслуженого працівника фізичної культури та спорту України, арбітра міжнародної категорії. За визначні заслуги у вихованні спортсменів та вклад у розвиток спорту в Україні Тетяну Олександрівну Турову нагородили орденами княгині Ольги III та II ступенів та «За заслуги» III ступеня.
1980
ВЯЧЕСЛАВ ЗАЙЦЕВ
6 вересня 1980 року народився Вячеслав Зайцев – запорізький історик, громадський діяч, депутат міськради та наш Герой російсько-української війни.
У 2003-2008 роках Славко учився на історичному факультеті Запорізького національного університету. Працював у Національному заповіднику «Хортиця». На початку 2022 року – завідувач відділу наукової бібліотеки та архіву заповідника. Займався науково-дослідною діяльністю та археологію. Був талановитим гідроархеологом і учасником підводних досліджень на Нижньому Дніпрі.
У березні 2014-го року Славко долучився до Збройних сил України та воював у складі 79-ої окремої аеромобільної бригади в зоні АТО. Брав участь у багатьох боях (зокрема, в обороні Донецького аеропорту, у Південному котлі та Дебальцеве). Двічі був поранений.
З 2015 року – депутат Запорізької міської ради, голова депутатської комісії міської ради з питань освіти, науки, культури, спорту, молоді та туризму. Очолював ГО “Запорізька рада ветеранів АТО”, а також – Консультативну раду учасників АТО при Запорізькій облдержадміністрації.
З лютого 2022 року Славко знову долучився до лав ЗСУ. На жаль, 5 жовтня минулого року до Запоріжжя прийшла сумна звістка – Вячеслав Зайцев загинув відстоюючи цілісність нашої держави на Донецькому напрямку. На честь Славка минулого року була перейменована вулиця Лермонтова.
Вічна пам’ять Герою! Нагадую, що в січні цього року було розпочато збір коштів на встановлення меморіалу на честь Славка на острові Хортиця. Реквізити:
БО БЛАГОДІЙНИЙ ФОНД ХОРТИЦЯ
ЄДРПОУ 33610509
UA583133990000026006040201907 в АТ КБ “ПРИВАТБАНК”.
Призначення: на меморіальний пам’ятник В’ячеславу Зайцеву.
IBAN UA583133990000026006040201907
1993
СТАРИЙ ШЛЮЗ
6 вересня 1993 року припиняє свою роботу Дніпровський трикамерний шлюз — у народі «Старий шлюз». 30 років тому це називали «виведенням з експлуатації для докорінної реконструкції». Планувалася заміна вхідних та випускних воріт — величезних металевих конструкцій вагою у 300-400 тонн. Зробити це хотіли за три роки…
Минуло вже в 10 разів більше часу. Старий шлюз так і не запрацював. Все обмежилось лише демонтажем воріт. Проходження суден через Запорізький гідровузол забезпечує лише однокамерний («Новий») шлюз, який відкрили 1980 року.
Старий шлюз виконував свою роботу 60 років. Його урочисте відкриття вібулося 1 травня 1933 року, тоді ж ним пройшов й перший пароплав – «Соф`я Перовська». «Загальна величина перепаду, яку мають подолати судна, проходячи шлюз, становить максимально 38,75 м. Таким чином, кожна камера шлюзу має перепад 12—13 м. Довжина камер -120 м, ширина—18 м», – писали тоді про нову споруду.
Друга світова війна зупиняла роботу шлюзу на 6 років. У 1940-і роки повного руйнування зазнали міст через шлюз та будівля управління механізмами. «Інші елементи мають дрібні пошкодження. З механічного обладнання найбільше пошкоджені ворота та дерики шандорних загороджень», – свідчили результати обстеження шлюзу. Роботи з його відновлення стартували в 1945 році. 8 червня 1947 року відбудований Дніпровський шлюз знову встав до ладу. І працював до того самого 1993 року…
На цьому наша чергова мандрівка в часі завершується. Але далі буде, не перемикайтеся! Підтримати випуск нових матеріалів можна поширенням інформації про сайт, або донатом. Дякую за підтримку всім добрим та небайдужим людям!
Друзі, продовжую вам розповідати про наше місто. В мене та у Запоріжжя ще стільки цікавого – розповідати й розповідати. Тож не зупиняюсь – попри всі негаразди та завдяки вашій підтримці. Щиро дякую всім, хто підтримує! Подякувати за статтю, або пригостити мене кавою, або підтримати появу нових статей чи взагалі роботу сайту можна за наступними реквізитами:
Карта: 4149 6293 3142 8607 (Приват, Вертепний Р.В.).
PayPal: retrozp@gmail.com.
© Роман Акбаш, akbash.zp.ua, 6 вересня 2023. Текст статті та фотоматеріали до неї поширюється за ліцензією «Creative Commons із зазначенням авторства 4.0 Міжнародна (CC BY 4.0)» та з обов’язковим активним гіперпосиланням на цю вебсторінку. Будь-яке використання без вищезазначених умов забороняється. Дякую за розуміння!
Джерела:
Фото: “Атипове Запоріжжя”; власні архіви, сайт http://zasport.zp.ua/
