4 вересня в історії Запоріжжя – про історичні події цього дня читайте в традиційному огляді нашого сайту.
1897
ЖІНОЧА ПРОГІМНАЗІЯ
3 вересня 1897 року в Олександрівську починає свою роботу жіноча прогімназія. Це – навчальний заклад неповної середньої освіти. Спочатку у його складі працює лише три класи. Але щорічно тут буде відкриватися ще один клас. В 1901 році заклад реорганізують – із прогімназії у гімназію з 8-річною освітою.
Прогімназія утримувалась коштом міського бюджету. Тому склад Піклувальної ради, яка вела управління справами закладу Міська дума. У жіночої прогімназії Олександрівська в перші роки його існування цей склад виявився дуже представницьким. Так, головою ради був обраний граф Іван Канкрін, піклувальницею – графиня Віра Канкріна, а скарбником – Зіновій Махно, тодішній міський голова Олександрівська. Посаду начальниці прогімназії отримала викладачка французької мови Зінаїда Янковська.
Вже на старті діяльності прогімназії була затверджена й форма її прогімназісток. «У будні дні – коричнева сукня з чорним фартухом, у свята та у дні виходів до церкви – білі фартух та пелерина. Головний убір влітку – солом’яний капелюшок з ініціалами навчального закладу – «А. Ж. П.», взимку – чорна пояркова – з такими ж ініціалами», – розповідала у статті видання «Музейний вісник» старший науковий співробітник Запорізького обласного краєзнавчого музею Світлана Козиряцька.
Навчання у прогімназії, звісно, було платним – 50-60 рублів на місяць. Свого власного приміщення на початку своєї діяльності навчальний заклад не мав. Його класи розміщувались в орендованих приміщеннях. Наприклад, у будинку домовласниці Дементьєвої на розі Садової (Гоголя) та Тургенєвської (Тургенєва). У 1902 році вже в статусі жіночої гімназії навчальний заклад отримав власну будівлю на розі Дніпровської та Гоголівської вулиці. Зараз тут – 3-й корпус ЗНУ.
1930
ПОЧАТОК БУДІВНИЦТВА АЛЮМІНІЄВОГО КОМБІНАТУ
3 вересня 1930 року розпочинається будівництво Запорізького алюмінієвого комбінату. В цей день на будмайданчику відбувається урочистий мітинг з нагоди закладання фундаменту електролітного заводу комбінату. Преса повідомляє, що свідками урочистої події стали 20 тисяч людей – робітники, ІТР, службовці Дніпробуду та Запоріжжя, а також численні гості міста.
Старт будівництву дає промова начальника Об’єднаного будівництва Олександра Вінтера. Керівник Дніпробуду та Дніпрозаводбуду заявив, що цей день незвичайний тим, що закладається перший камінь першого заводу Запорізького промислового комбінату, який з волі партії. «Ті, кому випало щастя бути учасником цього будівництва, повинні не лише повторити зразки трудового героїзму, що мають будівельники на Дніпробуді, але і з новим ентузіазмом ще більше посилити темпи, щоб будівництво комбінату завершити одночасно з Дніпрогесом», – цитувала промову Вінтера газета «Червоне Запоріжжя».
Електролітний завод почне працювати 10 червня 1933 року. А за два дні буде отриманий перший запорізький алюміній!
1941
БОЇ ЗА ХОРТИЦЮ
18 серпня 1941 року острів Хортиця був окупований німцями та їх румуно-угорськими союзниками. Захопити лівобережну частину Запоріжжя тоді їм не вдалося. Проте вона стала об’єктом постійних обстрілів противника, який закріпився на Хортиці. Така ситуація трималася до початку вересня – до Хортицької наступальної операції радянських підрозділів.
У ніч з 3 на 4 вересня частини 274-ї стрілецької дивізії форсують Дніпро та потрапляють у південно-східну частину Хортиці. Операція розпочинається в районі Дубового гаю. «Полк о 20 годині перейшов у наступ на острів Хортиця, Дніпро форсували на човнах та катерах. До 10.00 4 вересня весь полк форсував Дніпро, зайняв околиці острова Хортиці… Добре працювала артилерія, яка прикривала переправу», – напише у своєму щоденнику Михайло Слісаренко, політрук 961 полку 274 дивізії та наш земляк.
«Гітлерівці перекинули підкріплення, але скинути радянських бійців у воду не змогли. Наступної ночі на острів переправились підрозділи двох полків. Після годинної артпідготовки вони пішли в наступ на земляний вал, де були встановлені гармати та вкопані в землю танки. У ніч з 4 на 5 вересня на Хортиці висадилися нові частини. На кінець дня 5 вересня їм вдалося закріпитися на окремих ділянках земляного валу. Ввечері ж почався загальний наступ усіх полків і доданих їм підрозділів у південній частині острова. Перед загрозою оточення ворог залишив важке озброєння і відкочувався по мосту через Старий Дніпро. На ранок 6 вересня Хортицю повністю звільнили. Було знищено близько 500 гітлерівців, захоплено багато зброї та боєприпасів. Полки зайняли оборону по берегу Старого Дніпра», – так описує ті хортицькі події книга «Запорізький рахунок Великій війні. 1939–1945». Утримували Хортицю радянські підрозділи майже місяць – до початку жовтня. Це значно послабило артилерійський обстріл міста і заводів, допомогло прискорити демонтаж й евакуацію обладнання запорізьких підприємств.
Хортицькій операції у вересні 1941 року газета «Красная звезда» (центральний орган Наркомату оборони СРСР) присвятила декілька публікацій. Вони – перед вами, в оригіналі, без купюр. Ще раз нагадую – це публікації центрального друкованого органу Наркомату оборони СРСР.
1970
ПОЧЕСНІ ГРОМАДЯНИ ЗАПОРІЖЖЯ
На початку вересня 1970 року запоріжці декілька днів святкують 200-річчя міста. У Запоріжжі відбувається ціла низка заходів та відкриттів. Наприклад, 4 вересня званням «Почесний громадянин міста Запоріжжя» нагороджують одразу декількох осіб. «Ювілейна» сесія міськради таким чином у цей день вшановує:
Ольгу Джигурду – лікаря, письменницю, учасницю Другої світової війни, підполковницю медичної служби та заслуженого лікаря України;
Петра Залоша – сталевара заводу “Запоріжсталь”, заслуженого металурга УРСР, у 1958 році – світового рекордсмена (на 185-тонній мартенівській печі виплавив за рік 238512 т сталі);
Володимира Іванова – заслуженого будівельника УРСР, Героя Соцпраці, активного учасника повоєнної відбудови металургійних заводів, багаторічного бригадира бетонярів управління «Мартенбуд» тресту «Запоріжбуд», учасника будівництва багатьох промислових об’єктів міста та цілої низки об’єктів соціально-культурного призначення.
Володимира Судця – Герой Радянського Союзу, маршала авіації, випускника механіко-технічного училища Олександрівська, деякий час нашого земляка та учасника визволення Запоріжжя в 1943 році. До речі, маршал Судець теж зробив Запоріжжю подарунок до 200-річчя міста – шаблю, з якою брав участь у параді Перемоги.
Якова Баша – письменника, член Президії Спілки письменників України. На Дніпробуді Яків Башмак (справжнє прізвище)починав як тесляр-опалубник, одночасно писав для газети «Пролетар Дніпробуду». У 1931 році став літпрацівником цього видання. У 1930-і роки Баш був членом комісії, яка займалась написанням історії Дніпрогесу. Автор низки спогадів, нарисів та книг, що присвячені Дніпробуду.
2003
ГРИГОРІЙ БАЛАБА
4 вересня 2003 року пішов у засвіти Григорій Балаба – знаковий тренер в історії запорізького «Металургу». Саме під керівництвом Григорія Федоровича металургівці досягли перших великих успіхів у своїй історії. Старший тренер Балаба двічі поспіль здобував з «Металургом» Кубок України – у 1951 та 1952 роках. 1952-го року до трофея запоріжці поклали ще й золоті медалі чемпіонів республіки. Чемпіонство надало «Металургу» право підвищитися у класі – виступати в групі «Б» чемпіонатів СРСР.
2014
БАТАЛЬЙОН «ЗАПОРІЖЖЯ»
Восени 2014 року був створений, як добровольчий 37-й батальйон територіальної оборони «Запоріжжя». Він формувався з мешканців нашого міста у відповідь на російську агресію на сході нашої країни. 4 вересня 2014 року була підписана директива Генерального штабу, яка офіційно затвердила 37 БТрО у складі Сухопутних військ ЗСУ.
Ініціаторами створення батальйону стали ГО «Самооборона Запоріжжя» та «Всеукраїнська громадська організація „Ніхто крім нас“», яка об’єднує ветеранів-«афганців». Першим командиром батальйону був затверджений майор запасу Олександр Лобас (у жовтні того ж року отримав звання підполковника). З жовтня 2014 року бійці батальйону беруть активну участь у збройному опору рашистським агресорам.
На честь Героїв 37-го батальйону «Запоріжжя» має назву одна з вулиць нашого міста – у Верхній Хортиці (колишня Шушенська).
Друзі, продовжую вам розповідати про наше місто. В мене та у Запоріжжя ще стільки цікавого – розповідати й розповідати. Тож не зупиняюсь – попри всі негаразди та завдяки вашій підтримці. Щиро дякую всім, хто підтримує! Подякувати за статтю, або пригостити мене кавою, або підтримати появу нових статей чи взагалі роботу сайту можна за наступними реквізитами:
Карта: 4149 6293 3142 8607 (Приват, Вертепний Р.В.).
PayPal: retrozp@gmail.com.
© Роман Акбаш, akbash.zp.ua, 4 вересня 2023. Текст статті та фотоматеріали до неї поширюється за ліцензією «Creative Commons із зазначенням авторства 4.0 Міжнародна (CC BY 4.0)» та з обов’язковим активним гіперпосиланням на цю вебсторінку. Будь-яке використання без вищезазначених умов забороняється. Дякую за розуміння!
Джерела:
Фото: “Атипове Запоріжжя”; власні архіви, “Музейний вісник”.
