17 серпня в історії Запоріжжя – про історичні події цього дня читайте в традиційному огляді нашого сайту.
1903
ШКОЛА-ХУТІР ГЛУХОНІМИХ
Історична подія – 17 серпня 1903 року неподалік від Олександрівська («у двох верстах») урочисто відкривається та освячується унікальний осередок благочинства та освіти. Це – Маріїнське училище-хутір для глухонімих дітей Катеринославської губернії (або Олександрівська школа-хутір глухонімих). Причому, будівництво цього навчального комплексу стартувало лише у травні того ж року – із закладання приміщення школи, гуртожитку та лікарні хутора.
Перший набір до унікальної школи – 28 учнів віком від 7 до 12 років: 16 хлопчиків та 12 дівчаток. Що цікаво, після обстеження виявилось, що рівень розумового розвитку дітей виявився дуже непоганим: 8 з них мали високий рівень розвитку, 14 – середній та 6 дітей – слабкий.
Опікуном школи став заступник голови Ради Олександрівського відділення Опікунства над глухонімими та міський голова Олександрівська Фелікс Мовчановський. Відділенням на території хутора був створені школа та дитячий садок, гуртожиток з домовою церквою, майстерні та машинобудівний заводик, лікарня та аптека, парові лазні, типографія, зразкова молочна ферма, пасіка, городи, парники, фруктовий садок тощо. У школи навіть була своя «літня резиденція» – санаторій у Євпаторії.
Згодом навчальний комплекс міг приймати для проживання та навчання 350 людей. Дослідники називали його «найбільшим у світі училищем для глухонімих, оригінальним за організацією навчальних закладів, за змістом навчання і підготовкою учнів до майбутньої трудової діяльності».
Територія хутора зараз знаходиться у межах сучасного Шевченківського району. Наприклад, та сама найперша будівля школи розташована на вулиці Героїв 55-ї артбригади. Зараз у ній – філіал інституту Патона.
До речі, про Фелікса Мовчановського та й про багато-багато що цікавого з життя Олександрівська можна дізнатися вже найближчої неділі – під час екскурсії “По Олександрівську з любов’ю”. Цікавезна прогулянка нижньою частиною Старого міста почнеться 20 серпня о 15:00. Маршрут: Троїцька – Соборний – Покровська – Святого Миколая – Базарна – Поштова. Подробиці, умови участі та бронювання місць ось тут: https://forms.gle/vauoL3fGQ4qpG3CEA
1905
ПОГРОМ ВІД ЖАНДАРМСЬКОГО РОТМІСТРА
17 серпня 1905 року в Олександрівську з’явились листовки від місцевої організації РСДРП. В них йшлося про ймовірні єврейські погроми у нашому місті. А також про причетність до їх організації одіозного жандармського ротмістра Анатолія Будагосського.
Цитую мовою оригіналу:
«Слухи об организуемом жандармским ротмистром погроме побудили нашу организацию заняться их проверкой; пока нам удалось установить следующее:
1. Около двух недель тому назад, в 4 часа вечера на берегу Днепра в рощице, неподалеку от нефтяного склада «Олеум», было собрание приблизительно в 100 человек. По виду – береговые грузчики. На собрании замечен неопознанный статский и жандармский ротмистр Будогосский. Ротмистр что-то говорил, толпа не то отвечала, не то возражала.
2. На прошлой неделе в плавнях было собрание хулиганов. Присутствовало 10 прилично одетых статских, ротмистр и другие чины полиции и жандармерии. Ротмистр, стоя, говорил, между прочим, следующее: «…самые главные наши враги – жиды. Когда мы их выгоним, то их добро разделим между православными…».
3. Почти ежедневно в квартиру ротмистра Будогосского между 12 и 2 часами ночи поодиночке и группами человек по 10-15 приходят и уходят парни. По виду городские и чернорабочие, многие с узелками, по-видимому, приезжие. Некоторые из них замечены бродящими по базару в поисках поденной работы и просто без дела…
Вспомним открытую погромную агитацию ротмистра у Народного дома во время последней забастовки, и не останется сомнений в справедливости чудовищной молвы о преступных замыслах ротмистра и его жандармов.
Граждане! Храните своё достоинство, дайте отпор негодяям, издевающимся над вами. С оружием в руках встретим хулиганов – мундирных и всяких иных. Вооружайтесь!…»
Згодом, погроми в Олександрівську таки відбудуться, а діяльність Будагосського стане навіть причиною окремого слухання у Держдумі.
1912
АНТИСАНІТАРІЯ
У серпні 1912 року олександрівський санітарний лікар Іларіон Татарінов доповідає міській владі про обурливу антисанітарію на місцевому базарі. Так він повідомив, що в нижньому міському базарі біля ешопи (будівля хлібного ринку) по сусідству торгують молочними продуктами та старим одягом. «На вказані продукти потрапляє пил при струшуванні та розгортанні старих суконь, якими у базарні дні буквально завалена добра половина столів і навіть площі», – писав лікар. Площа, яку він мав на увазі – Базарна, зараз на її місці будинок, де колись працював кінотеатр «Комсомолець» (район вулиці Базарної).
Також Татарінов наголошував, що більшість молочних продуктів продається із землі, а у великі торгові дні під молочну торгівлю займають навіть тротуар по Соборній вулиці. «У продукти потрапляє бруд… Щоб приховати дефекти, торговки також час від часу старанно збовтують або перемішують молоко й сметану, брудними руками плями на шматках масла», – доповідав санлікар.
1923
ВУЛИЦЯ КОМСОМОЛЬСКА
17 серпня 1923 року газета «Червоне Запоріжжя» повідомляє про чергове перейменування вулиці в нашому місті. Тоді змінила назву вулиця Базарна. Не плутайте її з «тезкою» у сучасному Олександрівському районі. Мова про вулицю на території колишнього селища Шенвізе (зараз – Комунарський район). Назва її існувала з 1910 року. Ймовірно, мала походження від того що вулиця йшла у напрямку Південого базару (селище Південне).
У серпні 1923 року) за постановою президії Запорізького оружного виконкому цю Базарну вулицю перейменували на Комсомольську. Це ім’я вулиця змінить вже в наші часи. В 2016 році вона отримає назву на честь Сергія Серікова – директора Запорізького автомобільного заводу «Комунар» з 1956 по 1978 роки.
До речі, в історії вулиці Сергія Серікова були ще дві назви. . Перша за часом назва, ще з кінця позаминулого століття – Дачна. У період німецької окупації – Броньова (а сьогоднішня Броньова у ті часи була Снарядною). Декілька світлин вулиці окупаційних часів можна переглянути ось тут: https://akbash.zp.ua/?p=5671.
1926
ІЛЛЯ КІКНАДЗЕ
17 серпня 1926 року в Запоріжжі народився Ілля Кікнадзе – ветеран війни та футболіст.У 1945 році під час боїв за Берлін Кікнадзе був поранений у колінний суглоб. Лікарі готувалися ампутувати йому ногу… Але на щастя обйшлося без того.
Вже після війни Кікнадзе був відомий своїми виступами за запорізькі футбольні команди «Більшовик» «Локомотив» та «Металург». У складі «Металурга» у 1950-1952 роках зіграв у 88 офіційних матчах. Серед його «металургівських» титулів – звання чемпіон України 1952 року та дворазового володаря Кубка України (1951, 1952 рр.).
З 1953 року і до виходу на пенсію він працював на Запоріжсталі майстром цеху жерсті. Помер Ілля Миколайович Кікнадзе 2 травня 1989 року у Запоріжжі.
1967
ВУЛИЦЯ ГОНЧАРА
17 серпня 1967 року на мапі Запоріжжя з’являється ще одна нова вулична назва. В цей день Запорізький міськвиконком прийняв рішення про перейменування вулиці Карбідної на Павло-Кічкасі. Вона отримує назву на честь Миколи Григоровича Гончара – керівника підпільної антинацистської групи у Запоріжжі під час німецької окупації. Гончар був заарештований німцями у червні 1943 року, а 14 вересня того ж року його розстріляли.
До речі, того ж 1967 року на «Запоріжсталі» відкрили й пам’ятник учасникам підпільної групи Гончара.
Друзі, продовжую вам розповідати про наше місто. В мене та у Запоріжжя ще стільки цікавого – розповідати й розповідати. Тож не зупиняюсь – попри всі негаразди та завдяки вашій підтримці. Щиро дякую всім, хто підтримує! Подякувати за статтю, або пригостити мене кавою, або підтримати появу нових статей чи взагалі роботу сайту можна за наступними реквізитами:
Карта: 4149 6293 3142 8607 (Приват, Вертепний Р.В.).
PayPal: retrozp@gmail.com.
© Роман Акбаш, akbash.zp.ua, 17 серпня 2023. Текст статті та фотоматеріали до неї поширюється за ліцензією «Creative Commons із зазначенням авторства 4.0 Міжнародна (CC BY 4.0)» та з обов’язковим активним гіперпосиланням на цю вебсторінку. Будь-яке використання без вищезазначених умов забороняється. Дякую за розуміння!
Джерела:
Фото: “Атипове Запоріжжя”; власні архіви.