Літо 1987 року. Здавалося б, нічим не примітний сезон канікул та відпусток багато запоріжців насправді запам’ятають надовго. Неймовірна кількість чуток, шок та страх – такого потрясіння Запоріжжя ще не знало. А виною всьому була лише одна людина. Його ім’я відоме кожному мешканцю Запоріжжя 80-х – Сергій Сергєєв.


СЕРГІЙ СЕРГЄЄВ

Липень 1987-го. Звичайне розмірене життя індустріального Запоріжжя порушує нечувана раніше новина – у місті з’явився серійний убивця! Шок-звістка стрімко розходиться серед містян. Тим більше, що серед маси домислів є й офіційне підтвердження – орієнтування з портретом злочинця, що висять чи не на кожному стовпі, оголошення по телебаченню та радіо. Його особистість відома працівникам міліції. «Сергій Сергєєв навчався у запорізькій школі-інтернаті №2. За хуліганські вчинки був позбавлений волі на рік. Останнім часом працював фотографом у Запорізькому міськпобуткомбінаті… Людина з деякими відхиленнями у психіці», – розповідає 1987-го начальник УВС Запорізького облвиконкому полковник міліції Тищенко.

23-РІЧНИЙ ПСИХОПАТ

Вже пізніше портрет «Запорізького маніяка» доповнять інші деталі. Виявиться, що у 23-річного Сергєєва не задавалося з роботою, та ще й він конфліктував зі своєю матір’ю. Остання навіть написала на сина заяву до міліції. Під час розгляду виявився ще один непривабливий факт біографії майбутнього вбивці – «ухиляється від лікування венеричного захворювання». На жаль, із Жовтневого райвідділу міліції, куди доставили Сергєєва, йому вдалося втекти. Хоча існує і версія, що тоді злочинцеві вдалося довести свою неосудність – він перебував на обліку в психоневрологічному диспансері.

ПЕРША ЖЕРТВА

«27 червня цього року Сергєєв при спробі зґвалтування вбив у Ялті ленінградську студентку Тетяну…» – це знову промова полковника Тищенка зразка липня 1987-го. Життя студентки обірвалося за кілька днів після того, як вона познайомилася із запоріжцем Сергієм. Причиною вбивства стала відмова дівчини вийти заміж за нового знайомого. Роздратований залицяльник задушив студентку і втік. Проте у господині кримської квартири, яку винаймав запоріжець, залишився його паспорт. 28 червня 1987 року Сергій Сергєєв був оголошений у розшук.

РІЗАНИНА У ЗАПОРІЖЖІ

А наступного дня Сергєєв продовжив вбивати – «увірвався до приймального пункту комбінату надомної праці та по-звірячому розправився з Наталією Ю., яка працювала тут приймальницею». Той самий комбінат знаходився у Запоріжжі – на вулиці Дзержинського. Вбивця, напевно, вже знав –  міліція його шукає і йому доведеться ховатися. Для цього були потрібні гроші.

Першою наживою Сергєєва стали виготовлені надомниками хутряні шапки та золоті прикраси жертви. «Цього ж дня, 29 червня, Сергєєв проник у квартиру на вулиці Горького і завдав тяжких поранень Наталії Я. та її знайомому Олегу Г.», – писала 1987-го «Запорізька правда». Знову ж таки подробиці тоді опинилися поза газетними сторінками – постраждала була ексдівчиною Сергєєва. Збожеволілий від присутності в неї в гостях іншого хлопця вбивця знову взявся за ніж.

Наступною жертвою маніяка стає завідувачка ферми у Синельниківському районі Дніпропетровської області. Вбивця наніс жінці різану рану руки та викрав із колгоспної каси 650 рублів.

ПОЧЕРК ВБИВЦІ

«Деякий час цей відчайдушний злочинець ховався в степу та в селах, накопичуючи свою звірину ненависть до людей», – писала про Сергєєва запорізька преса 87-го. Був у нелюдя і свій почерк – обов’язково залишав на місцях своїх злочинів цинічні написи та записки. Наприклад, ось такий текст убивця залишив у Ялті: «Пробач, кохана, я скоро буду з тобою».

В іншій записці психопат повідомив і про кількість людей, яких хотів убити – 50 осіб. До того ж листи про те, що він убив дівчину в Криму, Сергєєв відправив навіть своїм близьким – бабусі та сестрі. А рідна мати отримала від сина поштою справжнісіньку загрозу розправи. Дійшло до того, що розповідь про свої злочини Сергєєв записав на аудіокасету і в Дніпропетровську вкинув її у випадкову поштову скриньку. Зважаючи на все, злочинцеві хотілося слави й подобалося сіяти страх.

«…ГІДНА ПОМЕРТИ»

9 липня цинічний вбивця знову з’явився у Запоріжжі – «увірвався до квартири на вулиці Парамонова, тяжко поранив неповнолітню дівчинку і, забравши цінності, втік». Швидше за все, Сергєєв думав, що вбив дев’ятирічну запоріжанку. «Ліна хотіла стати художником. Перша жертва, яка гідна померти», – написав маніяк у традиційній записці. Він помилився – дівчинка прийшла до тями та змогла зателефонувати «02». Оперативна група була на місці злочину буквально за кілька хвилин. На жаль, злочинець уже встиг сховатися.

МАСА ЧУТОК

Напад Сергєєва на дитину ще більше посилив напругу, яка запанувала в Запоріжжі з моменту появи зухвалого вбивці. Про маніяка говорили всі, і його постать миттю обросла найнеймовірнішими чутками. Народний поголос називала Сергєєва гвалтівником і оточував величезною кількістю жертв, зараховував до воїнів-афганців і вкладав в його цинічні записки найнеймовірніший зміст.

«Спочатку вбив своїх батьків, потім була велика серія вбивств…» – такими, наприклад, чутками оточують особистість Сергєєва запорожці подекуди навіть й дотепер.

«…МРУТЬ, ЯК МУХИ»

Ще однією запорізькою жертвою Сергєєва стала 84-річна жінка. 10 липня, ховаючись від городян і наряду міліції, що впізнали його, вбивця пробрався до квартири по вулиці Горького, де проживала літня запоріжанка, і сховався в шафі. Пізніше розправився і з господаркою. На місці злочину знову залишилася записка: «Люди мруть, як мухи. А хто за це відповість?». Її Сергєєв доповнив і своєрідним списком своїх «подвигів» – листком із написом: «Карта руху моїх сил» та перерахуванням скоєних ним злочинів. Вже за два дні нелюд кинув новий виклик товариству – напав із ножем на двох підлітків, які купалися у водоймі біля села Юр’ївка Запорізького району. На щастя, хлопці залишилися живими.

«ВБИВАТИ ЩОДНЯ…»

Натомість біля Юр’ївки було виявлено ще одне послання психопата: «І знову вбивство. Хто буде новою жертвою, 7-ю? Сергєєв… Вбивати щодня буду дітей». Після такого виклику на пошуки маніяка мобілізувалися всі можливі сили та засоби. До участі у розшукових заходах було залучено всіх працівників міліції, військовослужбовців військової частини МВС, працівників апаратів обласного та міського управлінь внутрішніх справ і навіть працівників підрозділів пожежної охорони, дружинників.

«На допомогу правоохоронним органам прийшли тисячі та тисячі запорожців. У 587 селах було створено спеціальні групи добровольців. Промислові підприємства виділили сотні людей для прочісування місцевості», – згадував пізніше тодішній начальник обласного УВС полковник Тищенко.

Безпрецедентними були й самі деталі операції. Все місто розбили на квадрати, у кожному з них на пунктах охорони правопорядку знаходилися люди, які готові негайно виїхати для перевірки будь-якої інформації про можливе місце знаходження злочинця. Вишикувавшись у ланцюги, міліціонери та їхні помічники прочісували поля та лісопосадки навколо міста. До розшуку було залучено навіть авіацію! Варто зазначити, що у Запоріжжі операцією з пошуку Сергєєва керував майбутній міський голова – тодішній начальник УВС міста Олександр Поляк.

СПІЙМАНО!

Кільце навколо холоднокровного вбивці стискалося. Вже до середини липня у Сергєєва залишилося лише дві перспективи – здатися добровільно, або бути виявленим. На перший варіант злочинець не пішов і 17 липня був помічений в районі радгоспу «Мокрянка» біля автотраси Запоріжжя – Донецьк. Співробітники ДАІ підполковник Чурін та старшина Левченко, а також позаштатний співробітник Державтоінспекції Шляховий наздогнали вбивцю вже біля села Кринички. При затриманні Сергєєв вкотре намагався пустити в хід ніж. Міліціонерам довелося застосувати табельну зброю – пораненого в ногу злочинця нарешті спіймали!

КІНЕЦЬ ЗВІРА

Вже за ґратами маніяк усіляко намагався уникнути заслуженого покарання: тиснув на власну божевільність і навіть вже в СІЗО пішов ще на одне вбивство – вбив іншого заарештованого. Але суд віддав Сергєєву належне – засудив до розстрілу. Згідно з офіційними даними, вирок набув чинності 25 серпня 1988 року. Втім, існує й версія, що життя маніяка обірвалося ще до цієї дати – чи то він сам повісився в камері, чи то йому «допомогли» це зробити. Хай там як, місто знову повернулося до спокійного буття – життю запоріжців та їхніх дітей Сергій Сергєєв більше не загрожував.

Роман АКБАШ, написано для газети “Прав.ДА” у 2011 році. Дякую за допомогу у написанні матеріалу Народному музею історії запорізької міліції.

На головному фото – 17 липня 1987 року, затримання Сергєєва.

Друзі, продовжую вам розповідати про наше місто та його історію в інтернеті. У мене та у Запоріжжя ще стільки цікавого – розповідати й розповідати. Тож не зупиняюсь – попри всі негаразди та завдяки вашій підтримці. Щиро дякую всім, хто підтримує!
Карта: 4149 6293 3142 8607 (Приват, Вертепний Р.В.).
PayPal: retrozp@gmail.com.

 © Роман Акбаш, akbash.zp.ua, 26червня 2023. Текст статті та фотоматеріали до неї поширюється за ліцензією «Creative Commons із зазначенням авторства 4.0 Міжнародна (CC BY 4.0)» та з обов’язковим активним гіперпосиланням на цю вебсторінку. Будь-яке використання без вищезазначених умов забороняється. Дякую за розуміння!

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *