IMG_0728

15 червня в історії Запоріжжя – про історичні події цього дня читайте в традиційному огляді нашого сайту.


1884

ЛЕГЕНДА ПРО ХОРТИЦЬКИЙ СКАРБ

15 червня 1884 краєзнавець Яків Новицький записує легенду «Клад у вигляді вогняного вершника». Її розповідає Якову Павловичу 80-річний мешканець села Вознесенівка Степан Власенко.

То ж легенда така, цитую: «В голові острова Хортиці, шо від Кічкаса, єсть величенька могилка, вся обкладена каміням. Літ тридцять тому назад там темної ночі було часто показується клад: оце вискоче на могилу козак с шаблею, та так огнем і засяє! Козак золотий, а під ним кінь срібний!.. То, кажуть, золоті й срібні гроші. Ті гроші або взято, або показуються, та не всякому».

До речі, Новицькій занотував і зберіг ще дві легенди про скарб у «голові» (північній точці) Хортиці.  «Від старих людей чув я, шо ті гроші положено в щілині скелі і забито каменними клиннями. Скеля, кажуть, звисла в Дніпро, там десь вище Змієвої пещери», – розповідав краєзнавцю мешканець Вознесенівки Кузьма Лутай.  «На Хортівськім острові, в Висчій Голові, був камень в рост чоловіка, весь донизу пописаний; тепер його або нема, або мохом поріс – не пізнаєш. Під тим камнем єсть запорожський клад», – це вже  Новицький цитував вознесенівця Сергія Щербака.

Сам Яків Павлович писав  що про скарби на  Хортиці  ходило багато переказів. «Оповідачі гадають, що ці скарби козацькі та гайдамацькі, й більшу частину їх вважають заклятими. Чи знаходив хто ці скарби, невідомо, але наслідком манії шукання скарбів була сила розкопаних, а то і зовсім знищених могил, а разом із ними й втрачених археологічних цінних речей…  Щодо цього, то найбільш помітно потерпіла північна частина острова, як більш глуха, де і вдень не завжди зустрінете людину… Як оповідають рибалки, скарбами Хортиці більш за всіх інших цікавляться матроси Нікополя. Користуючись з довгочасних стоянок берлін та буксирних пароплавів у Кичкасі та Царській Пристані, матроси в ясні місячні ночі проводять час, шукаючи скарбів», – розповідав Новицький.

Яків Новицький

1905

КОМЕРЦІЙНЕ УЧИЛИЩЕ

15 червня 1905 року починається перший набір учнів Олександрівського комерційного училища. Оголошення про це публікуються в багатьох газетах. Вони повідомляють:

«Піклувальна Рада Олександрівського міського Комерційного училища ім. Статс Секретаря С. Ю. Вітте доводить до загальної відомості, що у поточному 1905 року, у місті Олександрівську відкривається засноване Олександрівським Міським Громадським Управлінням міське семикласне комерційне училище. Училище є  у віданні Міністерства Фінансів і належить до розряду середніх навчальних закладів. Крім загальної, нарівні з реальними училищами, воно дає практичне та теоретичне знання нових мов і, крім того, спеціальну комерційну освіту».

«Абітурієнтів» запрошують на іспити, які відбудуться з 16 по 20 серпня  в будівлі торгової школи – на розі Гоголівської та Тургенєвської вулиць (в майбутньому тут буде працювати середня школа №5). На перший рік набирають учнів у три класи: молодший підготовчий (вік учнів – від 8 до 10 років), старший підготовчий (9-11 років), перший загальний (10-12 років).

До речі, плата за навчання у комерційному училищі  достатньо висока – від 75 до 100 рублів за рік навчання.

1923

КРАЄЗНАВЧИЙ МУЗЕЙ

15 червня 1923 року в Запоріжжі  була  відкрита перша експозиція краєзнавчого музею. Вона розмістилася у будівлі тодішнього Робітничого клубу на розі вулиці Свердлова  (Покровській) – в колишньому будинку Захаріних біля Покровського собору.  У музеї були розгорнуті археологічний, історичний і нумізматичний відділи, готувалася експозиція природничо-історичного відділу. Працював заклад щоденно з, але усього по дві години – з  11:00 до 13:00. 

Музейну колекцію формував видатний краєзнавець Яків Новицький.  Він же став першим завідувачем краєзнавчого музею. Згідно з доповіддю Новицького Окрнаросвіті, у фондах музею знаходились: кам’яні сокири, скребачки, жорнові камені та інші речі епохи неоліту; амфори, горщики, світильники, списи, багнети, піки, рушничні кремені, пряжки, хрестики, ґудзики, бритви, кресала, набір бус різного сплаву, талісмани, монети, медалі, рушниці, пістолети, шаблі тощо. Переважну більшість цих речей розшукав або придбав сам Яків Павлович.

У 1925 році Новицький помирає, після чого зупиняється і розвиток  самого музею. Згодом він ще декілька разів змінював свою прописку. Свою теперішню будівлю (колишню Земської управи) Запорізький обласний краєзнавчий музей отримав лише 1977 року.

Будинок Захаріних сьогодні

1923

ЙОСИФ МАЛКІН

15 червня 1923 року народився Йосиф Малкін – легендарна постать в історії запорізького футболу. У великому футболі Малкін дебютував ще наприкінці 1930-х років. Вихованець запоріжсталівського футболу в 17-річному віці був запрошений до провідної тоді команди міста – до «Локомотива». До війни долучався до складу юнацької збірної України.

 У роки Другої світової  війни Йосиф Борисович – командир відділення розвідників у складі 59-ї гвардійської стрілецької дивізії Південно-Західного фронту. Пройшов із боями від Сталінграда до Запоріжжя. Двічі був поранений. Нагороджений орденами Червоної Зірки, Вітчизняної війни І ступеня, “За мужність”, медалі “За відвагу” та багатьох інших бойових нагород.

Вже в повоєнні роки Малкін мав репутацію одного з найкращих центральних захисників України. Спочатку він захищав кольори запорізьких команд «Більшовик» та «Локомотив», а з 1948 по 1952 роки виступав у складі «Металурга». Взяв участь у 85 офіційних матчах команди. Володар Кубка України 1951 року.

По завершенню  кар’єру гравця, Йосиф Борисович багато сил віддав становленню запорізької команди майстрів. Малкін працював адміністратором, другим тренером “Металурга”, тренером груп підготовки металургівської ДЮСШ, директором центрального стадіону «Металург».

Помер Йосиф Борисович Малкін 23 червня 2008 року. Похований на Першотравневому цвинтарі.

1953

«ЦЕХ ШИРПОТРЕБА»

15 червня 1953 року на комбінаті «Запоріжсталь» створюють цех товарів широкого вжитку. Перші його вироби – ролики для спальних ліжок. У 1954 році цеху навіть на деякий час отримає нову назву – ліжковий («кроватный»). Того ж року в цеху освоять нову продукцію – дитячі іграшки. Міцні металеві іграшки! Це – педальні коляски, автомобілі різних видів, праски, лопатки тощо.

«Товари для дітей з маркою “Запоріжсталі” вирушають на експорт — до Кіпру, Монголії та  Швеції», – буде повідомляти запорізька преса у 1970-і роки. Тоді ж у цеху започаткують і  виробництво посуду з нержавіючої сталі. Згодом –  робитимуть металеві розбірні гаражі та кухонні мийки. У 1990 роки цех перейменують у цех товарів народного вжитку.

Такими були події 15 червня в історії Запоріжжя. Не перемикайтесь, далі буде! Співавтором цього випуску став Ігор Тарновський. Дякую йому та всім добрим людям за підтримку та донати. Вони надихають та надають сил!

Друзі, продовжую вам розповідати про наше місто в інтернеті. У мене та у Запоріжжя ще стільки цікавого – розповідати й розповідати. Тож не зупиняюсь – попри всі негаразди та завдяки вашій підтримці. Щиро дякую всім, хто підтримує!
Карта: 4149 6293 3142 8607 (Приват, Вертепний Р.В.).
PayPal: retrozp@gmail.com.

 © Роман Акбаш, akbash.zp.ua, 15 червня 2023. Текст статті та фотоматеріали до неї поширюється за ліцензією «Creative Commons із зазначенням авторства 4.0 Міжнародна (CC BY 4.0)» та з обов’язковим активним гіперпосиланням на цю вебсторінку. Будь-яке використання без вищезазначених умов забороняється. Дякую за розуміння!

Джерела:

Фото: “Атипове Запоріжжя”; Музей “Запоріжсталі”, Максим Свіщов, власні архіви;

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *