15 та 16 квітня в історії Запоріжжя: звільнення від більшовиків та КІТС

15 та 16 квітня в історії Запоріжжя – про історичні події цього дня читайте в традиційному огляді нашого сайту.

---

Христос Воскрес, друзі! Приймайте святковий подарунок – новий і дуже сьогодні насичений випуск “Цього дня в історії Запоріжжя”. Дякую усім добрим людям за підтримку сайту!

1918

Звільнення від більшовиків

16 квітня 1918 року більшовики залишають Олександрівськ. Місто було під їхньою владою три місяці – з 15 січня. Тікають із Олександрівська «червоні» під натиском одразу трьох союзних (за Берестейським миром)  сил – німців, австро-угорського легіона УСС  та  Кримської групи армії УНР під командуванням Петра Болбочана.

Німці силами 2-го та 3-го батальйонів  53-го ландверного полку  (командир – оберстлейтенант Тхорбек) атакували місто з боку Софіївки (сучасного Вільнянська) та Кічкасу,  завдавали артилерійських ударів з Правого берега. «Німців я просив обстрілювати північну станцію Олександрівська, звідкіля ворог кидав на нас нові резерви», – згадував пізніше австрійський ерцгерцог Вільгельм фон Габсбург (знаний ще під ім’ям «Василя Вишиваного»).

Під загальною командою Габсбурга-Вишиваного знаходилися українські січові стрільці австро-угорської армії. Вони прямували до Олександрівська двома напрямками – пароплавами із Херсону та залізницею з Нікополя. Загалом під орудою Вільгельма Габсурга перебували  6000 піхотинців і  одна легка батарея. А ще два аероплани!  .«Вони  з успіхом кидали бомби на двірці (вокзали – прим.) Олександрівська, де стояло багато московських транспортів», – згадував Вільгельм фон Габсбург. І додавав: «Ми проламали фронт і по тяжких боях обсадили  південну станцію Олександрівська… Москалі втекли в паніці та залишили багато полонених і воєнного матеріалу».

«Запорожці»

«Удар  запорожців (групи Болбочана – прим.)з півночі вирішив бій на некористь червоних»,  – у свою чергу  згадував учасник визволення Олександрівську, українець  Андрій Кігічак. У складі  угруповання підполковника Болбочана, яке сунуло на Крим, на той час були – 2-й Запорізький полк, 1-й кінний полк імені Костя Гордієнка, інженерний курінь, кінно-гірський гарматний дівізіон, три польові і одна гаубічна батареї, автоброньований дивізіон і два бронепоїзди.

Як писав Кігічак: «До міста одночасно вступили і запорожці, і австрійці. Ми дуже були здивовані, коли почули українську мов між австрійськими полками». 17 квітня «Запорожці» та січові стрільці провели в Олександрівську спільний парад. Але про це – сподіваюсь розповісти вам у наступному випуску! Розповідь має бути ну дуже цікавою.

Німці в місті

Прихід німців та українських вояків місцеві мешканці переважно  вітали.  «Бо терор «червоної гвардії» був тоді поважний і люди з полегшею сприйняли прихід української влади», – свідчать спогади мешканця олександрівського передмістя Калантировки Гаврила Гордієнка. «Хоча трошки й дивно було бачити германців як союзників, які ще вчора були нашими ворогами», – додавав наш земляк.

До речі,  «запорожці» тоді в місті не затримались. «Поїхали далі в Крим, визволяти ще й ту перлину Української землі»,  – писав Гордієнко. А ось німці та австрійці з січовими стрільцами на деякий час залишились.

«Немцы в Александровске сидели целыми днями за столиками у кафе на улице, распивали пиво и вино,  отпускали вслед проходящим женщинам циничные замечания. Австрийцы вели себя иначе: они знакомились с русской и украинской знатью, устраивали пикники, кавалькады…», — писала Могилко-Гордєєва. А ще за її свідченнями, німці швидко навели в місті лад.  Ціною «кількох розстріляних та сотень оштрафованих»!

«Путем беспощадных штрафов в городе была наведена умопомрачительная чистота. Зачесали александровцы затылки: нельзя выплевывать на тротуар подсолнечные семячки (плюй шелуху в ладошку и прячь в карман). Вывезены были со дворов многолетние сметники – мусорные кучи…», – згадувала Марія Могілко-Гордєєва.

 1923 /1957

Пономарьов та Сорокаліт

16 квітня – день народження одразу двох непересічних гравців запорізького «Металургу». У 1923 році в цей день народився Павло Пономарьов. Він захищав кольори «Металургу» з 1949 по 1957 роки. За цей час разом з командою завоював титул чемпіона України та двічі вигравав кубок УРСР. Був лівий крайнім нападником, мав відмінну швидкість і гарматний удар з лівої ноги. У Пономарьова – 239 матчів за «Металург», в яких він забив 55 голів! Як тренер групи підготовки «Металурга» Павло Федорович виховав таких відомих гравців, як Віктор Матвієнко та В’ячеслав Єгорович.

У 1957 році в цей день народився Олександр Сорокаліт. У “Металурзі” опорний півзахисник виступав у 1990-1992 роках. Член легендарного складу команди, який завоював право виступати у вищій лізі –  32 матчі у чемпіонаті-1990. Усього взяв участь у 66 офіційних іграх “Металурга”, забив 1 гол. На футбольному полі зарекомендував себе справжнім бійцем – не шкодував ні себе, ні суперників. Також мав досвід гри за запорізьке «Торпедо». Пішов у засвіти після тривалої важкої хвороби у 2009 році.

1932

Перша турбіна Дніпрогесу

Історична подія – 16 квітня 1932 року о 14:20  відбувається пробний пуск першої турбіни Дніпрогесу. У брошурі «Дніпргес: як будувалася гребля…» того ж року про це повідомлялося так:

«Пять лет тому назад, в начале 1927 года, было образовано Правление Днепровского строительства, а 16 апреля 1932 года, в 14 ч. 20 м., первый агрегат, пущенный в первый пробный пуск, плавно сделал свои первые обороты под напором пущенной через напорную трубу воды».

Офіційно перший промисловий струм Дніпрогес дасть вже 1 травня, а урочисте відкриття гідроелектростанції відбудеться 10 жовтня 1932 року.

1934

«Коксохім»

15 квітня 1934 року – день народження Запорізького коксохімічного заводу. Саме в цей день стала до ладу перша коксова батарея підприємства. Будівництво заводу стартвало навесні 1930 року та було пов’язане зі спорудженням Дніпровської ГЕС і металургійного комплексу в Запоріжжі. Головна мета – забезпечення доменщиків «Запоріжсталі» власним коксом.

Остаточно будівництво підприємства завершилося лише 1938 року. Тоді  виробництво «Запоріжкоксу» складалось із чотирьох коксових батарей потужністю у 1, 3 млн тони коксу на рік.

А ще “Коксохім” побудував ось цей примітний будинок із баштою. Докладніше про нього з купою фотографій – по кліку на банер!

---

1965

Нові назви вулиць

15 квітня 1965 року Запорізький міськвиконком перейменовує одразу три вулиці міста – «до 20-річчя Перемоги».  Всі вони знаходяться у Шевенківськом районі Запоріжжя.

Так змінює свою назву вулиця МОПРа. З 1930-х років вона мала назву на честь «Международного общества помощи борцам революции». Під час німецької окупацію – Святкова. А з 15 квітня 1965 року – Іванова.  Іванов Петро Михейович (1913-1943) – льотчик-винищувач, підполковник, Герой Радянського Союзу. Здійснив 299 бойових вилетів, збив 17 літаків. 28 листопада 1943 року загинув у повітряному бою на околицях Запоріжжя.

Змінює назву й вулиця Хімічна. Серед її історичних назв – Хрестова та проспект Революції. З 1965 року – Копьонкіна. . Копьонкін Іван Йосипович (1917-1942) –  Герой Радянського Союзу, співробітник управління НКВС по Запорізької області.  У серпні 1941 року очолив партизанський загін, створений в Запоріжжі. Загинув у червні 1942 року  на території Харківської області У 2016 році вулиця була перейменована – отримала назву на честь багаторічного голову Олександрівська Фелікса Мовчановського.

Також 1965 року на мапі міста з’являється вулиця Стефанова. Її історична назва – Хлібозаводська. Нова назва – на честь Героя Радянського Союзу Дмитра Стефанова. Молодший лейтенант Стефанов загинув 14 жовтня 1943 року  при визволенні Запоріжжя , закривши своїм тілом  амбразуру ворожого дзоту.

1971

Реконструкція на Анголенка

У 1971 році у старій частині міста –«велике будівництво». Чи то пак – реконструкція проспекту від  вулиці Чекистів (Троїцької) до площі Чекістів (Транспортна). Пригадуєте, які там зараз в районі Базарної бувають затори? А уявіть собі,  що до 1971 року проїжджа частина там  була ще вужче! На 4 з половиною метри! Саме настільки розширили дорогу 52 роки тому.

Для цього на місяць перекрили проспект  у цьому районі, трохи зменшили та змінили Піонерський сквер. А ще вирішили звільнити тут проспект від звичайних пішохідних переходів. Точніше –  замінити їх одним підземним, під вулицею Анголенка (Базарною)! Другий у місті підземний перехід збудували за  півтори місяці! Для цього працювали у буквальному сенсі не покладаючи рук –  у дві зміни, потім навіть цілодобово. Та й ще методом «народного будівництва»  із суботниками – із залучанням робітників  цілої низки запорізьких підприємств, студентів «Машинки» та учнів ПТУ-15.

Впорались раніше запланованого 1 травня – урочисте відкриття переходу відбулось 15 квітня. Червону стрічку перерізав один із  його батьків  – бригадир «Автобуду»  Григорій Пасечник.

До речі, у 1971 році  над цим переходом, звісно ж,  ще нема ніяких надбудов.  Проте є інша «фішка» –  у перехід можна вийти прямо із залу кінотеатру «Комсомолець», не виходячи на вулицю!

1991

КІТС

15 квітня 1991 року  у Запоріжжі засновано підприємство «Кабельні інформаційні-телевізійні системи». Або просто – КІТС. Засновниками підприємства стають «АвтоЗАЗ», «Моторобудівник», «Іскра», Промбудбанк, облвиконком та обком партії,  ВО «Моноліт» та  запорізький філіал фірми «Еко».

Фактично свою діяльність кабельне телебачення КІТС розпочало ще раніше – у грудні 1990 року. Першим абонентом мережі тоді став стає «Інтурист». У першій  сітці мовлення КІТС  було два канали кабельного ТБ. На одному п’ять годин на день крутили  художні фільми. На другому  – музику. Вже на початку 1991 року до КІТСу почали  під’єднувати й перші квартири – щасливчиками-піонерами стали  мешканці будинків на вулицях Українській та Героїв Сталінграда (Шкільна).

Навесні 1991 року КІТС мають можливість дивитися вже досить багато запоріжців. Мовлення каналу  розпочинає щодня о 18.00. У програмі:  закордонні та вітчизняні художні фільми – аж до тих, які крутять у  рубриці «Еротика і суспільство», передачі для дітей – від «Малюкам на сон прийдешній» до мультиків з Томом та Джеррі, музика – від хіт-парадів до концертів закордонних зірок. Є навіть «Відеозал фанатів» –  із записами футбольних матчів легендарних європейських команд.

Згодом саме на базі КІТСу буде створена телекомпанія «Алекс». Остання стане історією вже у нашому 2023 році.

Такими були події 15 та 16 квітня в історії Запоріжжя. Не перемикайтесь, далі буде! Дякую за ваші коментарі, відгуки та донати. Вони надихають на нові подорожі у часі!

Друзі, тимчасово, до Перемоги, змінив професію – замість екскурсовода став добровольцем. Тому поки що на жаль не можу проводити екскурсії. Але продовжую вам про нього розповідати в інтернеті. У мене та у Запоріжжя ще стільки цікавого – розповідати й розповідати. Тож не зупиняюсь – попри всі негаразди та завдяки вашій підтримці. Щиро дякую всім, хто підтримує!
Карта: 4149 6293 3142 8607 (Приват, Вертепний Р.В.).
PayPal: retrozp@gmail.com.

 © Роман Акбаш, akbash.zp.ua, 16 квітня 2023. Текст статті та фотоматеріали до неї поширюється за ліцензією «Creative Commons із зазначенням авторства 4.0 Міжнародна (CC BY 4.0)» та з обов’язковим активним гіперпосиланням на цю вебсторінку. Будь-яке використання без вищезазначених умов забороняється. Дякую за розуміння!