6 квітня в історії Запоріжжя: Комунарський район та національний заповідник “Хортиця”

6 квітня в історії Запоріжжя – про історичні події цього дня читайте в традиційному огляді нашого сайту.

---

1921

Еміграція менонітів

Наприкінці 1921 року меноніти вперше звернулися до більшовицького уряду України з клопотанням про дозвіл на еміграцію. Мовляв, не мають  тут надії на майбутнє. ««Наши хозяйства разрушены, наши общины окружены ненавистью», – йшлося у петиції  менонітів до ВУЦВК. Тоді уряд це клопотання проігнорував.  У березні 1922 року   було відправлене ще одне – від «Союзу нащадків голландських вихідців» до відділу нацменшин НКВС України.

6 квітня 1921 року національна секція при агітаційно-пропагандистському відділі ЦК КП(б)У  таки обговорила  проблеми «реевакуації, репатріації та еміграції німецького населення». Часткова еміграція була дозволена  –  «частині декласованих елементів, яких неможливо було б використовувати у виробництві».

Еміграційні процеси очолили хортицькі та молочанські меноніти. «Це пов’язано  з тим особливо тяжким становищем, у якому опинилися меноніти після подій 1917-1921 років. Крім того, саме Молочанські та Хортицькі селища стали ядром менонітського союзу, найбільш поінформованою, активною, мобільною частиною спільноти», – пише дослідниця менонітської історії Наталія Осташева (Венгер) у книзі «На зламі епох…».  За думкою Наталії, причини еміграції  – «проблеми економічного та культурно-релігійного розвитку конгрегацій  в умовах радянської влади». Серед останніх –  «нестабільність господарського і політичного становища менонітів, волюнтаристична політика держави щодо національних традицій менонітів, протиборство двох світоглядів у комуністично орієнтованій державі: атеїзм і релігія, соціалізм і приватна власність».

У 1922 році вже мали на руках виїзні документи 3 тисячі хортицьких менонітів, були отримані дозволи на виїзд безземельних менонітів до Мексики та Парагваю, активно готувалися зустрічати переселенців і в Канаді. Але сподівання запорізьких менонітів на швидку еміграцію були перекреслені місцевою епідемією холери – виникли складності з отриманням медичного допуску до інших країн.

Перша група мігрантів-менонітів (726 осіб) виїхала  із Хортиці (зараз – Верхня Хортиця) лише 28 квітня 1923 року. У липні  члени 121 родини наших вже колишніх земляків досягли Канади – території штатів Альберта, Саскачеван та Манітоба. До 1925 року кількість менонітів на території України скоротилося практично вдвічі – до 56 тисяч людей.

1948

Гідротехнікум

6 квітня 1948 року Запорізький міськвиконком надає  управлінню Дніпробуду ділянку під будівництво Гідроенерготехнікуму. Як зазначається у рішенні, це 3 гектари землі на правому березі – «у районі Четвертого селища».

До речі,  це не перше подібне рішення міськвиконкому. До цього ділянку під будівництво  Гідротехнікуму відводили вже двічі. У  1946 році – «на 4-м посёлке Правого берега в конце Генераторной улицы за большим полукругом».  У 1947-му – на Лівому березі, «в квартале №16 Соцгорода».

Але рішення міськвиконкому від 6 квітня 1948 року стало остаточним. Споруди Гідротехнікума приймали до експлуатації вже в листопаді 1952 року – саме на Правому березі, «у 4 кварталі селища Трансформаторного заводу».

Фото 1956 року, які пов’язані з гідротехнікумом, надав Андрій Олександрович Стаценко. Щиро дякую!

1977

Комунарський район

Подія 1977 року – на мапі Запоріжжя з’являється ще одна адміністративна одиниця.  6 квітня 1977 року Президія Верховної Ради Української РСР прийняла Указ №1901-ІХ – «Про утворення нових районів містах УРСР».  Серед інших у документі проголошувалося і створення на нового, вже шостого,  району Запоріжжя – Комунарського.

Текст указу повідомляє: «утворити за рахунок території Жовтневого району». Останній поділили на дві частини. Межа між ними – річка Мокра Московка.  Новий Комунарський район – на південь від неї. Його площа у 1977 році – 3407 гектарів. Населення – майже 100 тисяч осіб.

Головна будівля району у 1977 році – прямо на центральному проспекті. Спочатку саме тут – у будинку №11 – працюють виконком Комунарської районної ради  та райком КПУ.

На момент створення району на його території розташовувалися 14 заводів і фабрик. Серед них  – головне підприємство Запорізького виробничого взуттєвого об’єднання,  механічний та  ремонтно-механічний заводи,  комбінат хлібопродуктів і рибокомбінат, фабрики хімочищення і фарбування одягу та індивідуального пошиття й ремонту взуття. І, звичайно ж, підприємство, з яким пов’язана і назва району – автозавод «Комунар».

А ось запорізький історик Руслан Шиханов у своїй книзі «Комунарський район міста Запоріжжя..» про ім’я району повідомляє наступне: «Свою назву отримав на честь революційних подій 1905 року в Олександрівську, головними дійовими особами яких були робітники-«комунари» Південних залізничних майстерень».

До речі, на базі колишніх  Південних залізничних  майстерень  створений Запорізький механічний завод. Це найстаріше підприємство району,  рік створення – 1873-й.

Інфраструктура району

У 1977 році у Комунарському районі  працюють кооперативний технікум, дев’ять середніх та чотири восьмирічні школи, три ПТУ, 24 дитсадки. Також у районі розташовані 13 лікувально-оздоровчих установ. Серед них – обласна клінічна лікарня, дитяча лікарня №1,  поліклініка імені 8 березня,  об’єднана лікарня станції «Запоріжжя-1», два диспансери та пологовий будинок №7.

Ще до послуг «комунарців»  –  67 ательє та побутових майстерень, 79 підприємств торгівлі та громадського харчування, вісім культурних установ.

А як у новому районі справи з громадським транспортом? Міська влада запевняє, що «комунарці» мають гарний зв’язок з іншими районами міста. На території району розташований тролейбусний парк №2. Його машини у 77-му обслуговують такі маршрути: №5 – його кінцева знаходиться на площі Леніна, №6 – від Космічного шосе до Набережної, №7  – допомагає добиратися до вокзалу Запоріжжя-ІІ. На тролейбусах-«трійках» можна дістатися із «Запоріжжя-І» на Правий берег – до ЗТЗ. Від вокзалу ходять і трамвайні маршрути – №1 та №3.

А ще Комунарський район у 1977 році обслуговує 14 автобусних маршрутів. Наприклад, «одинички» снують між Дослідною станцією та річковим вокзалом, «трійки» – між вокзалом та аеропортом, «сороківки» – між обласною лікарнею та автовокзалом, «дев’ятки» – між Космічним шосе та Шевченківським районом.

Також новий район у 1977 році називають «Південними воротами Запоріжжя». Тут розташовуються головні вокзали Запоріжжя – автобусний і залізничний. «Запоріжжя-І» навіть ще за звичкою тутешні аксакали називають «Південним». Щодоби у 1977 році звідси відбувають 12 приміських та 16 міжміських поїздів. За рік через вокзал проходять близько п’яти мільйонів пасажирів! З автовокзалу щодня вирушають 252 автобуси за 121 маршрутом. Його послугами щодня користуються 4,5 тисячі людей.

1993

Національний заповідник «Хортиця»

Ще 1965 року острів Хортиця був проголошений державним історико-культурним заповідником. І ось 6 квітня 1993 року – новий статус! Постановою Кабінет міністрів № 254  заповіднику надано статус національного. Відтоді це національний заповідник «Хортиця».

Згідно з постановою Кабміну від 6 квітня 1993 року основною метою Національного заповідника «Хортиця»  є «збереження пам’ятних місць, пов’язаних з історією запорозького козацтва, та природного середовища острова». Документ включив до складу заповідника: «територію острова  Хортиці та  прилеглих  до  нього островів і скель Байди,  Дубового,  Розтьобіна, Три Стоги, Середня, Близнюки, урочища Вирви  на  правому березі Дніпра в м. Запоріжжі, а також пам’ятку історії  національного   значення  Кам’янську  Січ,  кладовище  запорізьких козаків    і   могилу   кошового   отамана   Костя   Гордієнка   в с. Республіканець Бериславського району Херсонської області».

Такими були події 6 квітня в історії Запоріжжя. Не перемикайтесь, далі буде! Дякую за ваші коментарі, відгуки та донати. Вони надають сил!

Друзі, тимчасово, до Перемоги, змінив професію – замість екскурсовода став добровольцем. Тому поки що на жаль не можу проводити екскурсії. Але продовжую вам про нього розповідати в інтернеті. У мене та у Запоріжжя ще стільки цікавого – розповідати й розповідати. Тож не зупиняюсь – попри всі негаразди та завдяки вашій підтримці. Щиро дякую всім, хто підтримує!
Карта: 4149 6293 3142 8607 (Приват, Вертепний Р.В.).
PayPal: retrozp@gmail.com.

 © Роман Акбаш, akbash.zp.ua, 6 квітня 2023. Текст статті та фотоматеріали до неї поширюється за ліцензією «Creative Commons із зазначенням авторства 4.0 Міжнародна (CC BY 4.0)» та з обов’язковим активним гіперпосиланням на цю вебсторінку. Будь-яке використання без вищезазначених умов забороняється. Дякую за розуміння!