3 та 4 лютого в історії Запоріжжя – про історичні події цього дня читайте в традиційному огляді нашого сайту.
1900
Механіко-технічне училище
4 лютого 1900 року – початок історії будівництва будівлі механіко-технічного училища (сучасного університету «Запорізька Політехніка»). Саме в цей день була «высочайше учреждена» Комісія зі зведення будівель Олександрівського семикласного механіко-технічного училища. На неї покладалося завдання втілити в життя проєкт, складений першим директором ОМТУ Миколою Рудольфом та академіком Робертом Марфельдом – викладачем імператорської Академії мистецтв та архітектором відділення промислових училищ Міністерства освіти.
Головою будівничої комісії став граф Іван Вікторович Канкрін. Він же – один з ініціаторів створення ОМТУ, його найбільший спонсор та голова ради піклувальників училища. А ще – державний діяч, ватажок Олександрівського земського дворянства та почесний громадянин Олександрівська. До речі, останнє звання міська дума надала Канкріну саме за його активну участь у створенні механіко-технічного училища – «признала справедливым отметить достойным образом графа И.В Канкрина, благодаря которому вопрос об открытии училища был поставлен на надлежащую почву».
До складу комісії увійшли директор училища, представники міської влади земства, міністерств фінансів та освіти. Серед них – міський голова Захарій Махно, гласний міської думи Фелікс Мовчановський, голова земської управи Платон Іваницький, інженери Гінце, Бучинський, Хорват та інші. Особлива роль була доручена місцевому інженеру Олександру Гінце – він розробляв детальне креслення та здійснював загальне керівництво будівельними роботами.
Восени наступного 1901 року учні ОМТУ вже навчалися у новій будівлі. Вона тепер – навчальний корпус № 1 університету «Запорізька політехніка» (вул. Жуковського, 64).
Історія та ще більше фотографій механіко-технічного училища – ось тут.
1901
Медхеншулє
3 лютого 1901 року було затверджено статут «Товариства для утримання Хортицького жіночого училища». Головна його мета – сприяння поширенню освіти серед дівчат-меноніток. Склад товариства – еліта менонітської спільноти: лідери церковних громад, педагоги, представники громадськості та відомі меценати-промисловці. Усього – 86 членів та 12 співробітників! Скарбником і головним фінансовим донором товариства була Катарина Вальман – дочка піонера місцевої промисловості Петера Леппа та дружина промисловця Андреаса Вальмана, співвласниця великої промислової компанії «Лепп і Вальман». До речі, Катерина Петрівна, як її теж називали – одна з піклувальниць та меценатів механіко-технічного училища, про яке йшлося вище.
Саме за сприяння товариства та особисто Катарини Вальман Хортицьке жіноче училище (або «Медхеншулє» (з німецької – «школа для дівчат) як казали мешканці Хортицької колонії) отримало у 1904 році окрему садибу з новою розкішною будівлею. Вона й досі на місці – на розі запорізьких вулиць Істоміна та Розенталь. Тепер у цій будівлі працює школа №81.
Історія Хортицького жіночого училища та ще більше фото – ось тут.
1916
Перший таксопарк
3 лютого 1916 року припинив свою комерційну діяльність в Олександрівську Зундель Грінер – фактично піонер сфери громадського автотранспорту нашого міста. В цей день Грінер повідомив міську владу, що у 1916 році його автомобілі вже не будуть курсувати по Олександрівську та попрохав не нараховувати йому відповідних зборів.
Дозвіл на автомобільні пасажирські перевезення Олександрівськом Грінер отримав у 1914 році. Першою «маршруткою» нашого міста став автомобіль «Мерседес»: 14 кінських сил, п’ять місць для пасажирів. Він курсував за маршрутом «Вокзал-Пристань» з наступними зупинками: Південний вокзал (зараз – «Запоріжжя-1») – кондитерська Гладкова (район сучасного перехрестя Соборного та Базарної) – поштова-телеграфна контора біля Земської лікарні (зараз – дитяча обласна) – пристані на Дніпрі (район сучасного річкового вокзалу).
Вартість проїзду: 10 копійок за дистанцію між двома зупинками. До речі, міська влада майже 110 років тому хвилювалась за місцевих школярів. У примітці до затверджених міським головою Дмитренком тарифах було написано: «з дітей та учнів плата стягується в половинному розмірі».
Керманич того «Мерседесу», або перший «маршрутник» нашого міста – «досвідчений шофер» Василь Майборода. Згодом до свого «таксопарку» Зундель Шимонович Грінер долучив ще один «автомобіль громадського користування». Це був «Габрон-Берліє» з «двигуном потужністю у 22 сили та автоматичними гальмами». На маршрут автомобілі виходили по черзі та керувалися одним Майбородою.
1927
Олег Кікнадзе
3 лютого 1990 року пішов з життя Олег Кікнадзе – зірка запорізького футболу середини минулого століття. Він виступав за запорізькі команди «Локомотив», «Більшовик» та «Металург». За останній грав з 1950 по 1954 роки. Був капітаном «Металурга» та улюбленцем його вболівальників. Взяв участь у 123 офіційних матчах команди, забив у них 14 голів. У складі «Металургу» – чемпіон України 1952 року, дворазовий володар Кубка України (1951, 1952 рр.).
«Олег Кікнадзе був високотехнічним футболістом. Він володів рідкісними індивідуальними якостями: ювелірним дриблінгом, тонким розумінням гри. Йому не становило труднощів “розкрутити” двох-трьох гравців команди-суперниці та завдати точного удару в площину воріт. Кікнадзе був справжнім бійцем на полі й ніколи не залишав його через травми», – пишуть про футболіста автори книги «Зірки запорізького Металурга».
По завершенню футбольної кар’єри Кікнадзе працював на «Запоріжсталі». Після виходу на пенсію – директор навчально-тренувальної бази ФК “Металург”. Помер Олег Миколайович Кікнадзе 3 лютого 1990 року.
1930
Незадоволені «комунарці»
На початку 1930 року на запорізькому заводі «Комунар» (майбутній «АвтоЗАЗ») спостерігаються масові незадоволення робітників. Причина – переглянуті норми виробітку та оплати праці. Перші – зросли, а другі навпаки – зменшилися. Звісно, прояви незадоволення ретельно фіксуються. В одному зі своїх звітів «на гору» запорізькі чекісти навіть цитують обурення робітників: «Дочекалися свободи… Радянська влада так тисне робітників, що невдовзі зовсім не можна буде жити. У буржуазних країнах нема радянської влади, а робітникам живеться краще. Можливо, що там працюють більше, проте вони краще забезпечені й не страждають так як ми…».
1937
Микола Соболь
3 лютого 1937 року народився Микола Сергійович Соболь – відомий запорізький скульптор, член Союзу художників СРСР. У Запоріжжі Соболь закінчив школу №21, жив та працював: З 1966 року – у Запорізькому художньо-промисловому комбінаті.
Дві найвідоміші роботи Миколи Соболя були «декомунизовані» у 2016 році. Це пам’ятник Дзержинському біля майдану Волі та «Героїчна молодість» перед дамбою. Разом з сином скульптор створив й пам’ятник Андрію Первозваному біля Свято-Андріївського собору Запоріжжя.
Такими були події 3 та 4 лютого в історії Запоріжжя. Далі буде, не перемикайтеся! Всім величезна подяка за репости, коментарі та донати! У статті використані фото з колекції Валерія Гущі (з сайту https://heritage.zp.ua/)/
Друзі, сподіваюсь що і ця мандрівка у часі – вам сподобалась і буде корисною. Якщо є бажання та змога подякувати чи підтримати – і сайт, і особисто мене, то буду щиро вам вдячний! Бо запорізькі добровольці, так склалося, ніякої зарплатні не мають. Не жаліюся, просто констатую факт. Дякую всім, хто підтримує!
Карта: 4149 6293 3142 8607 (Приват, Вертепний Р.В.).
PayPal: retrozp@gmail.com.
© Роман Акбаш, akbash.zp.ua, 3 лютого 2023. Текст статті та фотоматеріали до неї поширюється за ліцензією «Creative Commons Із зазначенням авторства 4.0 Міжнародна (CC BY 4.0)» і з обов’язковим активним гіперпосиланням на дану вебсторінку. Будь-яке використання без вищезазначених умов забороняється. Дякую за розуміння!
