Механіко-технічне училище (“Запорізька політехніка”)

Сьогодні національний університет «Запорізька політехніка» відзначає своє 122-річчя. Вітаю усіх причетних та дарую їм сьогоднішню розповідь.

---

Будівля університету «Запорізька політехніка» – одна з найпомітніших міських споруд часів Старого Олександрівська. На початку минулого століття вона  була однією з найкрасивіших та  найбільших споруд нашого міста. До того ж тут розташовувався  один з найперших в історії Олександрівська середніх навчальних закладів.

Уявіть собі, майже до початку минулого століття в нашому місті не було жодного середнього навчального закладу – тільки школи та  училища нижчих щаблів системи освіти. Був тоді скромним та невеличким і сам Олександрівськ. До кінця XIX століття вулиця Ярмаркова (пізніше вона отримала ім’я поета Жуковського) була фактично околицею міста. Але на межі століть Олександрівськ, який переживав промислово-торговельний бум, починає стрімко рости та змінюватися. Міська територія  перетинає  Ярмаркову вулицю, а в самому місті та його передмістях, немов гриби після дощу, з’являються нові та нові промислові підприємства. А з останніми – й запит на кваліфіковані кадри для них.

Задовольнити цей запит був покликаний новий навчальний заклад – Олександрівське механіко-технічне училище. До речі, перше на території України училище для підготовки техніків-механіків промислових підприємств. Ідея про його створення виникла серед представників Олександрівського земства ще в 60-ті роки позаминулого століття. Але рішення про заснування в Олександрівську механіко-технічного училища з нижчою ремісничою школою було підписано імператором тільки 29 березня 1899 року.

До цього часу міська дума вже виділила земельну ділянку під новий навчальний заклад – 4 десятини землі по вулиці Ярмарковій, на колишньому “для міста звалищному місці”. І за короткий час це колись «сміттєзвалище» перетворилося на “найкращий квартал міста”, як казали в Олександрівську на початку XX століття.

Головна будівля училища була зведена  вже до серпня 1901 року – всього за 16 місяців! Головним батьком споруди став відомий архітектор Роберт Марфельд – академік, професор імператорської Академії мистецтв. В кінці XIX століття Роберт Робертович був і архітектором відділення промислових училищ Міністерства освіти. На цій посаді Марфельд склав цілий ряд проєктів навчальних закладів. Серед них – будівля механіко-технічного училища в Олександрівську.

Правила того часу не передбачали обов’язкового відвідування архітекторами будівництва запроєктованих ними будівель. Таким чином ще одним батьком будівлі ОМТУ можна назвати тоді ще місцевого інженера Олександра Гінце – він розробляв детальне креслення і керував будівництвом на місці. Долучався до  проєктування і перший директор училища Микола Рудольф – відомий інженер та педагог.

Практично усі роботи велися коштом держави. Фінансуванню за державний кошт  активно сприяв один із засновників навчального закладу граф Іван Канкрін – державний діяч, ватажок Олександрівського земського дворянства, почесний громадянин Олександрівська. Він же жертвував на створення училища й власні кошти. У 1900 році Івана Канкріна одноголосно обрали першим Почесним опікуном Олександрівського механіко-технічного училища.

Навчальний заклад урочисто відкрили у листопаді 1900 року. Тоді до занять, що спочатку тривали в тимчасовому приміщенні, долучилися 72 учні двох перших класів. До речі, всі вони пройшли досить серйозний конкурс – майже три «абітурієнта» на одне місце.  Перших вступні іспити в історії закладу складали 192 людини.

Урочисте відкриття вже повноцінної споруди ОМТУ відбулося 15 серпня 1901 року. Для учнів тоді відчинилися двері добре обладнаних класів, лабораторій, майстерень, бібліотеки, актового та спортивного залів. До того ж в  училищі були власні  ковальня, ливарний цех, лазня та електростанція. Садибу училища оточувала ажурна огорожа з кованого заліза, цегляні тротуари, численні дерева: жовта акація, бузок, барбарис, черемшина та маслина.

В цілому тут були створені всі умови для досягнення головних цілей училища – надавати завершену технічна освіта і «відкривати для здібних і матеріально забезпечених учнів шлях до вищих спеціальних навчальних закладів». Повний курс навчання тут тривав сім років. До переліку навчальних дисциплін входили: математика, геометрія, основи опору матеріалів, фізика, механіка, хімія, електротехніка, креслення, малювання, бухгалтерія …

При цьому п’ята частина навчального часу відводилася на виробничу практику на підприємствах та роботу в майстернях училища  – в столярній, модельній, механічній, слюсарній, ковальській та ливарній. Під пару прекрасній матеріальній базі був і склад викладачів – талановитих та кваліфікованих (с зарплатнею – до 1500-2000 рублів на рік!). Окремо варто виділити Дениса Поддерьогіна – людину, яка і гуртувала  навколо себе всіх цих педагогів. Денис Миколайович сам викладав хіміку, фізику і креслення, а ще й керував усім училищем – був директором ОМТУ з 1900 по 1918 рік. У 2003 році перед головним корпусом технічного університету було відкрито пам’ятник Денису Поддерьогіну у вигляді погруддя.

У перший і другий класи училища приймалися хлопці у віці від 10 до 14 років – «здорові, без фізичних вад», з базовим рівнем освіти. До навчання допускалися представники всіх станів і віросповідань. Більшість учнів були дітьми купців, міщан і селян. Плата за рік навчання в механіко-технічному училищі була меншою, ніж в гімназіях Олександрівська,  проте досить суттєвою – 40 рублів.

 Великою підмогою для навчання малозабезпечених, та й в цілому для всього освітнього процесу в ОМТУ, була діяльність Товариства допомоги нужденним учням. Наприклад, в 1903 році його членами були 89 осіб – представники еліти Олександрівська: дворяни, купці, промисловці, чиновники, навіть сам міський голова Фелікс Мовчановський! Членські внески та пожертвування піклувальників використовувалися для часткового або повного звільнення від оплати за навчання учнів з малозабезпечених або тимчасово нужденних сімей. Крім того, ці кошти йшли на придбання взуття та одягу для учнів, книг та підручників, а також на організацію харчування – на так звані «теплі сніданки».

У 1920 році училище стає індустріальним технікумом, ще через 10 років – інститутом сільгоспмашинобудування. Після Другої світової війни  – встигло побувати автомеханічним інститутом і повернутися до сільськогосподарського машинобудування. У 1957 році навчальний заклад стає машинобудівним інститутом. «Машинкою» нинішню «Запорізьку політехніку» багато запорожців називають й досі.

Значно змінився до нашого часу і фасад будівлі механіко-технічного училища. Споруда дуже постраждала під час Другої світової війни. Погляньмо на її повоєнний стан очима очевидця.

 «Інститут був дуже зруйнований, і тому до початку навчального року, і потім усю осінь у неділю, мені разом із рештою студентів доводилося, що називається, працювати на його відновленні. Дуже сильно було пошкоджено головний корпус з актовою залою, згоріли лабораторії, перетворено на купу руїн чудовий спортивний зал – колись гордість навчального закладу. Ми розбирали завали, сортували та складали в піраміди цеглу. На відновленні інституту, окрім нас, студентів, працювали ще військовополонені німці…», – так описував повоєнну «машинку» у своїй книзі спогадів «Стежина мого життя»  наш земляк Марк Нейштадт.

На жаль, відновили будівлю, як це  траплялося у повоєнні роки, змінивши його зовнішній вигляд. Оригінальний фасад ОМТУ  зараз можна побачити лише на старовинних листівках. Проте й у сучасному вигляді споруда «Запорізької політехніки»  має статус архітектурно-історичної  пам’ятки. Наказом Міністерства культури та інформаційної політики України від 26 квітня 2021 року № 295, будівлю колишнього механіко-технічного училища  занесено до Державного реєстру нерухомих пам’яток України, як пам’ятку архітектури місцевого значення.

Фотографії та ілюстрації: власні архіви, колекція Валерія Гущі, музей “Запорізької політехніки”, “Атипове Запоріжжя”, колаж – Олексій Яма.

Друзі, сподіваюсь що і ця мандрівка у часі – вам сподобалась і буде корисною. Якщо є бажання та змога подякувати чи підтримати – і сайт, і особисто мене, то буду щиро вам вдячний! Бо запорізькі добровольці, так склалося, ніякої зарплатні не мають. Не жаліюся, просто констатую факт. Дякую всім, хто підтримує!
Карта: 4149 6293 3142 8607 (Приват, Вертепний Р.В.).
PayPal: retrozp@gmail.com.

 © Роман Акбаш, akbash.zp.ua, 19 листопада 2022. Текст статті та фотоматеріали до неї поширюється за ліцензією «Creative Commons Із зазначенням авторства 4.0 Міжнародна (CC BY 4.0)» і з обов’яковим активним  гіперпосиланням на дану вебсторінку. Будь-яке використання без вищезазначених умов забороняється. Дякую за розуміння!