19 січня в історії Запоріжжя – про історичні події цього дня читайте в традиційному огляді нашого сайту.
1920
Абрахам Кооп
20 січня 1920 року пішов у засвіти Абрахам Кооп – видатний підприємець та промисловець. На 82-му році життя Абрахама обірвав тиф. Наприкінці 1919 та на початку 1920 років ця хвороба забрала багато наших земляків. Наприклад, у цей період від тифу померли й одразу п’ять дітей самого Абрахама Коопа – сини Якоб, Давид та Генріх, доньки Маргарета та Гелена.
Помер Абрахам там де народився й прожив все життя – у селищі Хортиця (зараз – Верхня Хортиця, частина міста Запоріжжя). Вчився на слюсаря та годинникаря, був ковалем. Потім працював на підприємстві свого дядька по мамчиній лінії – видатного промисловця Пітера Леппа. Разом із Леппом Абрахама Копа теж можна назвати один із засновників сільськогосподарського машинобудування у нашому краї.
У 1864 році Абрахам Коп відкрив свою першу фабрику з виготовлення сільскогосподарських машин. Спочатку це була маленька майстерня по виробництву соломорізок, де крім самого Коопа працювали лише двоє робітників.
А на початку XX століття до імперії Коопа належали чотири заводи – «громадных», як писав у 1910 році путівник по одній з виставок. До того часу до хортицького підприємства долучилися ще три заводи в Айнлаге та Шенвізе (все – територія сучасного Запоріжжя). До речі, два (а фактично навіть три – з територією завода «Кооп та Гелькер»» у Шенвізе) з цих підприємств існують і сьогодні. Це – Запорізький кабельний завод на Верхній Хортиці та «Автозаз» (останній поглинув два заводи Коопа).
Станом на 1910 рік на заводах Коопа працювали близько 800 робітників. Річний оборот товариства – 1, 5 мільйони рублів. Продукція: сільськогосподарські знаряддя та машини, млинові механізми, нафтові двигуни, чавун. На початку 1920-х років всі підприємства Коопа були націоналізовані.
1942
Школа глухонімих
У січні 1942 року газета «Нове Запоріжжя» повідомляє – відновлені навчання у школі глухонімих. Про цей навчальний заклад журналісти пишуть так: «Школа глухонімих у м.Запоріжжі існує з 1903 року. Спочатку це була добре організована та матеріально забезпечена школа. За часів влади більшовиків вона підупала, а під час їх втечі була розграбована і припинила своє існування. Збереглося лише здорове ядро педагогів, які доклали великих зусиль, аби поновити школу».
На початку 1942 року у школі – 68 учнів: «45, що живуть в інтернаті, та 23 – поза ним».
Унікальна школа-хутір глухонімих дійсно була відкрита у 1903 році. Тоді місце її розташування було поруч з Олександрівськом, зараз – територія сучасного Шевченківського району міста (вулиця Героїв 55 бригади та її околиці). Загальна територія – понад 32 гектари. Навчальний заклад мав власні електростанцію, водогін, систему центрального опалення, лікарню, аптеку, пекарню, пральню, лазню, церкву (зі служіннями з сурдоперекладом), гуртожиток, друкарню, дитячий садок, школу та завод сільськогосподарських машин. Тобто це було ціле інклюзивне містечко, яке забезпечувало для глухонімих людей можливість вчитися, працювати та жити.
На своєму старому місці (на вулиці Уральській, зараз – Героїв 55 бригади) навчальний заклад для глухонімих дітей діяв до кінця 1970-х років. У 1980 році ділянка, де знаходилася школа, разом з будівлями була надана відділу плазменної технології Інституту електрозварювання ім. Патона. Історію навчального закладу тоді продовжила школа-інтернат №6 (зараз – «Джерело»).
Нижче – світлини школи-хутора початку минулого століття.
1974 рік
“Запорізькі новини”
19 січня 1974 року у світ виходить перший номер нової запорізької газети. Вона має назву «Запорізькі новини», але самих новин там зовсім мало. Це фактично аналог чи пращур майбутнього «Привозу» – рекламно-інформаційна газета. Її сторінки переважно займають приватні оголошення. Як корисний додаток – рецепти, афіші, розклади поїздів та туристичні пропозиції. Фішка газети – шлюбні об’яви. Їх надає газеті служба знайомств (була в Запоріжжі радянської доби й така, офіс – бульвар Центральний, 3). Самотні серця тут поєднують спеціальним методом – кожному клієнту надають шифр та номер для дотримання анонімності та публікують оголошення з «резюме» у газеті «Запорізькі новини».
Газета «Запорізькі новини» проіснує близько чверті століття.
1989
Перепис населення
З 12 по 19 січня 1989 року запорожці, як і всі громадяни СРСР, беруть участь у Всесоюзному переписі населення. Всі відповідають на 25 питань. «Поряд зі звичайними – стать, вік, освіта тощо – є і нові, незвичайні. Наприклад, знову до програми введено питання про житлові умови людини», – розповідає заступник начальника облуправління статистики Т. Тернікова.
Попри сподівання зразка 1979 року, Запоріжжя і цього разу не дотягує до статусу міста-«мільйонера». У нашому місті під час перепису-1989 нарахували 883 909 мешканців. Майже третина усіх запоріжців мешкає у Ленінському районі – до нього ще відноситься Хортицький житломасив
За 10 років, з 1979-го, запоріжців стало на 113 тисяч людей більше. А ось з кінця ХІХ століття (з 1897 року, коли проводився перший в країні перепис населення) кількість містян виросла у 46 разів! В 1897 році, за результатами першого перепису населення, в Олександрівську проживали маже 19 тисяч людей.
1995 рік
Хортицький район
У січні 1995 року адміністративних районів Запоріжжя стає на один більше – вже сім. Майже за 26 років із початку забудови статус окремого району міста отримує Хортицький житломасив (у народі – «Бабурка»). Це своєю постановою 19 січня 1995 року затверджує Верховна Рада України. До того часу Бабурка була лише частиною Ленінського району міста.
Першим головою нового району у 1995 році призначають Олександра Гофмана.
Вітаю мешканців Хортицького району. Подарунок – ретро-фотографії Бабурки (1970-і роки)
Такими були події 19 січня в історії Запоріжжя. Далі буде, не перемикайтеся! Всім величезна подяка за репости, коментарі та донати!
Друзі, сподіваюсь що і ця мандрівка у часі – вам сподобалась і буде корисною. Якщо є бажання та змога подякувати чи підтримати – і сайт, і особисто мене, то буду щиро вам вдячний! Бо запорізькі добровольці, так склалося, ніякої зарплатні не мають. Не жаліюся, просто констатую факт. Дякую всім, хто підтримує!
Карта: 4149 6293 3142 8607 (Приват, Вертепний Р.В.).
PayPal: retrozp@gmail.com.
© Роман Акбаш, akbash.zp.ua, 19 січня 2023. Текст статті та фотоматеріали до неї поширюється за ліцензією «Creative Commons Із зазначенням авторства 4.0 Міжнародна (CC BY 4.0)» і з обов’язковим активним гіперпосиланням на дану вебсторінку. Будь-яке використання без вищезазначених умов забороняється. Дякую за розуміння!
