48 років тому у центрі Запоріжжя сталася трагедія з численими людськими жертвами
6 жовтня 1975 року в Запоріжжі сталась трагедія, яку багато років замовчували – як влада, так і місцеві засоби масової інформації. Про те що сталося тоді на будівництві головного будинку Запорізької області – так званого «Білого дому» на центральній площі Запоріжжя – й до сьогодні чого тільки в народі не розповідають. Що ж відбулося 48 років тому? Спробуємо розібратися!
1975 рік. Понеділок, 6 жовтня. У самому центрі Запоріжжя вирує будівництво – будують величезну будівлю Запорізького обкому компартії. Останній поки що розташовується в старий частині міста – в будівлі, до якої згодом переїде обласний краєзнавчий музей.
Ймовірно, як це зазвичай і відбувається в СРСР, відкриття головної споруду області намагаються присвятити якомусь великому комуністичному святу. Найбільше серед останніх і найближче до жовтня 1975 року – 7 листопада, чергова річниця, як тоді ще кажуть, «великої соціалистичної революції». А будівництво обкому вже й так «підзатягнулося» – триває з 1971 року. В жовтні 1975-го воно нарешті виходить на фінішну пряму – розпочинаються роботи з оздоблення фасаду. Буквально напередодні на запорізькому телебаченні про це повідомляє секретар міськкому партії Євген П’янков. Та й додає, що завершення будівництва обкому до «жовтневих» свят — першочергове завдання запорізьких будівельників.
БЕЗ УРОЧИСТОСТЕЙ
Проте, до нової оселі, яку в народі прозвуть «Білим домом», і обком, і облвиконком, і облрада переїдуть лише за півтора року — аж у березні 1977 року. Переїдуть тихо – без офіціозу, публікацій в пресі, присвят та урочистостей. Причина затримки будівництва та відсутності «помпи» – трагедія, яка відбулася тим самим 6 жовтня 1975 року. У цей день на обласному об’єкті №1 повалилися будівельні риштування. На жаль, разом із людьми, які на них працювали.
«В газетах об этом упомянули вскользь», – такий спогад якось зустрівся мені на одному з запорізьких інтернет-сайтів. Як людина, яка ретельно перечитала всю місцеву пресу тих часів, запевнюю – в газетах Запоріжжя 1975 року повідомлень про цю надзвичайну пригоду не було. Жодного! Проте подробиці трагедії, звісно були, наприклад, у внутрішніх оперативних зведеннях Комітету державної безпеки (КДБ). Цитую, документ з архівів СБУ, який декілька років тому оприлюднив історик Едуард Андрющенко: «42 человека получили травмы различной степени, 38 из них госпитализированы, 12 человек находятся в тяжелом состоянии».
У цьому ж документі повідомлялося й про одну загиблу – 26-річну мозаїчницю Ганну Рудакову. «Безпартійна, заміжня, має одну дитину», – сухо констатувала доповідь «чекістів».
Жодного рядка, жодного слова
Звичайно ж, зберегти в таємниці трагедію такого масштабу неможливо. Особливо, якщо вона відбулася серед білого дня в самому центрі міста. Тим більше коли прямо у місця трагедії розташовується готель «Інтурист», а у Запоріжжі саме в цей час відбувається так звана «американська виставка» – Technology for the American Home, або «Техніка в американському домі» (вона ж – «Техніка та житло в США»).
Гіди-волонтери в виставки – два десятки американців. А серед них, наприклад — співпрацівники радіостанції «Голос Америки». І живуть вони, звісно ж, у тому самому “Інтуристі”.
То ж якщо радянські ЗМІ проігнорували запорізьку трагедію, то закордонні повідомили про неї ввечері того ж дня. У тому числі й так звані в СРСР «ворожі голоси» – західні радіостанції, які вели мовлення для «підпільних» слухачів із Радянського Союзу.
«Коли трапилася ця трагедія, то ми думали, що в газетах і по радіо обов’язково буде якесь повідомлення зі співчуттям потерпілим… Але не було жодного рядка про те, що сталося! Зате того ж вечора по радіо «Свобода» можна було почути все з подробицями», – написала мені у фейсбуці запоріжанка Наталя Фесенко.
“Проте була згадка про катастрофу десь у США”
До речі, вже в цьому столітті про запорізьку трагедію згадував і американський дипломат Том Робертсон. В 1975 році він був одним із гідів-волонтерів американської виставки в Запоріжжі. Ось його цитата, в перекладі:
«Пам’ятаю, невдовзі після того, як ми приїхали до Запоріжжя, в місцевій мерії стався нещасний випадок — повалилися будівельні риштування, і кілька людей загинули. Ми знали про це тільки тому, що нам розповіли про це наші місцеві знайомі. Наступного дня в газетах не було згадки про аварію, проте була згадка про залізничну катастрофу десь у США, в якій постраждали 8 осіб (але ніхто не загинув). Коли радянські відвідувачі виставки стверджували, що радянські ЗМІ завжди говорять правду і ніколи не ухиляються від висвітлення подій, я згадував їм саме цей випадок. Люди, і не лише в Запоріжжі, розуміючи, кивали головами та йшли далі».
Аврал!
А тепер повернімося до 6 жовтня 1975 року. З допомогою документів та спогадів спробуємо здійснити реконструкцію подій того дня.
То ж – Запоріжжя 48 років тому. Зранку на будівельних риштуваннях довкола обкому – десятки людей. Працюють тинькарі (“штукатури”) тресту «Запоріжжитлобуд», слюсарі-монтажники управління механізації та оздоблювальники БУ «Відділбуд». Аврал! Ймовірно й через нього теж будівельники нехтують правилами безпеки.
Так деякі гачки кріплення, що тримають риштування, просто виймаються зі стін – «заважають працювати!». «Щоб не тинькувати стіну повторно, робітники тут же, на ярусах лісів, виймали петлі й відразу замазували отвори з-під них», – напише за 30 років після трагедії журналістка газети «Субота плюс» Алла Гужва.
При цьому, самі риштування – перевантажені тинькарями та монтажниками. Відповідно до нормативів, працювати вони мають лише на трьох ярусах конструкції — із 14-ти. Причому, ці яруси не повинні межувати один з одним. Тобто, роботи мають відбуватися на рівнях, які відділяє принаймні ще один ярус без людей. Вранці 6 жовтня 1975 року робота на обкомівському будмайданчику відбувається аж на семи ярусах. Всі вони розташовані один за одним…
О 10 годині 10 хвилин будівельні риштування вздовж головного і південного фасадів об’єкта складаються немов картковий будиночок! «Щоб поштукатурити північну частину будівлі, почали знімати яруси з південної, де роботу вже завершили. Розсічена конструкція почала хвилеподібно розгойдуватися, не витримала наднавантаження і склалася», – напише вже 2001 року в газеті «2000» журналіст Євген Дем’янов.
ПРИЧИНИ ТРАГЕДІЇ
Попередню версію причин катастрофи 7 жовтня 1975 року повідомить (звісно ж, непублічно) оперативне зведення КДБ: «Строительные леса обрушились из-за недостаточно прочного их крепления к стене». Ще за тиждень, 14 жовтня, відповідна інформація потрапить до наказу по будівельно-монтажному комбінату «Запоріжжитлобуд». У ньому буде перелік п’яти причин обвалення будівельних риштувань. Вони перед вами – у фрагменті наказу, який нещодавно був оприлюднений учасниками проєкту Fragile Heritage на фейсбук-сторінці “Нотатки Новицького” (повна версія наказу).
“ЖАХ НА ВСЕ ЖИТТЯ”
У тому ж наказі – й така скупа офіційна інформація: «В результате обрушения лесов, смонтированных в осях 2-16 по всей высоте здания в зоне «В» произошел групповой несчастный случай, в том числе один с тяжелым исходом». Під словами «несчастный случай с тяжелым исходом», судячи з усього, посадовці «Запоріжжитлобуду» закамуфлювали смерть 26-річної Ганни Рудакової.
«Одна жінка, яка працювала під самим дахом, під час падіння риштувань встигла зачепитися руками за кронштейн. Однак зняти її не встигли: вона зірвалася з 30-метрової висоти і загинула», – розповідав за чверть століття після трагедії Євген Новіков, у 1975-му – начальник тресту “Запоріжжитлобуд”.
Взагалі ж під грудою конструкцій опинилися десятки людей. Постраждалих звільняли з-під завалів упродовж кількох годин. «Побачене описати важко. Товсті сталеві труби згорнулися в буквальному сенсі в вузли. З-під завалів — крики, стогін… Пробитися до постраждалих крізь гори металу, бочок з водою, корит із розчином було непросто. Підтягнули бензорізи і почали розсікати пошкоджені конструкції», – згадуватиме пізніше очевидець, тодішній співробітник облпрокуратури Микола Предеус.
За словами Предуса, на місці події працювало не менше 30 машин швидкої допомоги. Додам до цього коментар, який у моєму фейсбуці залишила наша землячка Марина Титова: «Моя мама в цей час працювала в «Пентагоні». Розповідала, що з роботи знімали їх колег-чоловіків — розбирати завали та витягати людей. А жінки спостерігали з вікон, і то був жах який вразив їх на все життя. У 1975 році на проспекті машин багато не було, але машини зупиняли й вивозили тих травмованих, кого можна було везти до лікарні не на “швидких”».
До речі, рух автомобілів повз будмайданчик обкому дуже швидко призупинили. Тролейбуси пропускали, але без зупинки — після універмагу “Україна” вони зупинялися вже на Гагаріна.
РОЗПИСКА ПРО НЕРАЗГОЛОШЕННЯ
А ось кількість жертв трагедії й досі залишається предметом суперечок та міських міфів. «Чула цю історію від свого батька, він тоді працював у Промбудпроєкті (будівля поруч). З його слів жертв було набагато більше, люди падали з висоти 3-4 поверху», – наприклад такий коментар у моєму фейсбуці якось написала Марія Маркова.
На жаль жодного разу не довелося поспілкуватися безпосередньо з кимось з постраждалих тоді. Ймовірно, багато років вони й не мали права розповісти щось про цю трагедію. «У «Пентагоні з працівників узяли розписку про неразголошення. Іноземні туристи фотографували з вікон «Інтуристу», але казали, що тоді працівники КДБ заблокували всі двері готелю та відбирали плівки. На роботі мамі та її колегам наполегливо “втірали у вуха” що це диверсія з боку іноземців, а точніше американців. Мовляв, “це все вороги радянського народу”», – розповідала запоріжанка Марина Титова.
Наприкінці, ще раз нагадаю інформацію із «чекістських» рапортів, іншої на разі нема, можливо поки що нема. « Одна жінка – загинула. 42 людини отримали травми різного ступеню. 38 з них – госпіталізовані, 12 осіб перебувають у тяжкому стані»…
Р.S. Згідно з вердиктом суду, винними у трагедії були визнані начальник тресту “Запоріжжбуд” Євген Новіков; головний інженер управління механізації, яке здійснювало монтаж риштування, Михайло Довгаль; виконроб штукатурів Микола Горб та начальник дільниці Олександр Юферов . Вирок – «рік позбавлення волі умовно із відрахуванням 25 відсотків зарплати». І, звісно, зняття з посад. «Мене, наприклад, призначили начальником будкомплексу обласної лікарні», – розповідав пізніше в інтерв’ю Євген Новіков.
Друзі, подякувати за статтю, або пригостити мене кавою, або підтримати появу нових статей чи взагалі роботу сайту можна за наступними реквізитами:
ЩИРО ДЯКУЮ ВСІМ ДОБРИМ ЛЮДЯМ ЗА ПІДТРИМКУ!
Карта: 4149 6293 3142 8607 (Приват, Вертепний Р.В.).
PayPal: retrozp@gmail.com.
© Роман Акбаш, akbash.zp.ua, 22 вересня 2023. Текст статті та фотоматеріали до неї поширюється за ліцензією «Creative Commons із зазначенням авторства 4.0 Міжнародна (CC BY 4.0)» та з обов’язковим активним гіперпосиланням на цю вебсторінку. Будь-яке використання без вищезазначених умов забороняється. Дякую за розуміння!