26 та 27 липня в історії Запоріжжя: перший олімпійський чемпіон та заарештований архітектор.

26 та 27 липня в історії Запоріжжя – про історичні події цього дня читайте в традиційному огляді нашого сайту.

---

 1908

ЯКІВ БАШ

26 липня  1908 року  народився Яків Баш – літератор та почесний     громадянин міста Запоріжжя. Свій квиток до письменницького життя він отримав на будівництві Дніпрогесу. На Дніпробуді Яків Башмак (справжнє прізвище)починав як тесляр, одночасно писав для газети «Пролетар Дніпробуду». У 1931 році став літпрацівником цього видання. За ударну працю Якова нагородили стипендією Дніпробуду на навчання в університеті.

У 1930-і роки Баш був членом комісії,  яка займалась написанням історії Дніпрогесу. Автор низки спогадів, нарисів та книг, що присвячені Дніпробуду. Зокрема це – нариси «Доба горить» (1931) та «Дні наступу» (1933),  повість «Сила» (1934), романи «На берегах Славути» (1941) та  «Гарячі почуття» (1947). Звання “Почесний громадянин Запоріжжя” Якову Башу було присвоєно рішенням Запорізького міськвиконкому від 04.09.1970.

1910

«АЛЕКСАНДРОВСКИЙ ВЕСТНИК»

В 1910 році у Олександрівську з’являється нова газета. «27 липня вийшов перший номер позапартійної, суспільної, літературної, комерційної та довідкової газети «Александровский вестник»», – розповідає запорізька історикиня Катерина Петрова.

Редактором та видавцем газети був Борис Давидович Розенштейн. Часопис мав навіть власних кореспондентів в містах Катеринославщини та навіть у  Петербурзі. «Александровский вестник» став «найживучишою» газетою Олександрівська – видавався 6 років. Останній номер видання  вийшов 28 грудня 1916 року.

1918

УКРАЇНСЬКА ДЕРЖАВНА ГІМНАЗІЯ

27 липня 1918 року на засіданні міської Училищної комісії Олександрівська був розглянутий лист Міністерства народної освіти. Урядовці просили повідомити про можливість відкрити у місті українську державну школу.

Про необхідність відкрити в  Олександрівську такий навчальний заклад безпосередньо на засіданні наголосив повітовий комісар народної освіти Юрій Магалевський – «враховуючи значний відсоток українського населення та потребу дітей українців вчитися рідною мовою».

На засіданні запит задовольнили. Прийняли рішення звернутися до Міської Думи з клопотанням про надання ділянки для будівництва будівлі державної гімназії. А сам навчальний заклад у складі трьох класів  запрацював вже в серпні – у будівлі Олександрівської чоловічої гімназії (зараз – 1-й корпус ЗНУ).

«В грудні 1920 року Українська державна гімназія була реорганізована в радянську трудову семирічну школу № 9», – повідомляє в книзі «Історія шкіл Запоріжжя» історик Юрій Князьков.

1937

ДІТРІХ ТІССЕН

27 липня 1937 року, був заарештований Дітріх Тіссен – наш земляк менонітського походження, видатний архітектор. Вже 16 вересня того ж року він був розстріляний, як “учасник шпигунсько-фашистської організації, що діє під прикриттям лютеранської громади”. Реабілітований у 1960 році  – «за відсутністю складу злочину», посмертно…

Архітектор Дітріх Тіссен народився  27 грудня 1870 року у Хортицькій колонії. Початкову та середню освіти Дітріх Тіссен отримав на території нинішньої Верхньої  Хортиці – закінчив Хортицькі сільську та Центральну школу (зараз – школа №82). А ось за вищою поїхав за кордон – вчився на архітектора у Гільдбургхаузені та Дрездені.

Архітектор Тіссен жив та працював у Катеринославі (зараз – Дніпро). Тут він побудував цілий ряд помітних будівель та здобув славу одного з самих видатних майстрів катеринославського модерну.

Дві будівлі за проєктами Тіссена були побудовані й в нашому місті. Першу збудували 1908 року для комерційного училища (на фото вгорі). На жаль ця чудова споруда була зруйнована під час Другої світової війни. Зараз на її місці знаходиться другий корпус ЗНУ.

Вже у 1920-і роки Тіссен став архітектором будівлі запорізького театру-клубу «Металіст», зараз це –  будинок культури «Автозаз». До речі, ця робота Тіссена долучена до Державного реєстру нерухомих пам’яток України.

1952

ПЕРШИЙ ОЛІМПІЙСЬКИЙ ЧЕМПІОН

27 липня 1952 запорізький борець Яків Пункін здобуває золоту олімпійську медаль. У столиці Олімпіади-52 – Гельсінкі – запоріжець виграв всі п’ять двобоїв турніру з греко-римської боротьби у напівлегкій вазі (до 62 кг). Таким чином Яків Пункін став одним з найперших олімпійських чемпіонів України. І точно – першим переможцем Олімпіад серед запорізьких спортсменів!

На фото нижче – 27 липня 1952 року,  історична мить: щойно Яків Пункін став олімпійським чемпіоном. На третій хвилині двобою проти єгиптянина Рашеда запоріжець поклав суперника на лопатки.  І одразу потрапив в обійми, а потім і на руки товаришів по олімпійській збірній СРСР.

Сам Яків Григорович, через тридцять років, згадував свою останню фінальну сутичку в Гельсінкі так:

«Другий фінальний поєдинок був навіть дещо потішним. У цьому поєдинку моїм суперником був спортсмен із Єгипту. Суддя викликає нас на килим. Я виходжу, добре розім’явшись, розігріте тіло, повністю налаштувався на поєдинок. У цей момент, мій суперник у протилежному кутку раптом упав на коліна, підняв руки вгору і почав просити Аллаха допомогти йому. Я був дещо збентежений усім цим. Та й затримка поєдинку могла позначитися несприятливо. Але все ж таки, у мене вистачило витримки дочекатися кінця молитви й розпочати поєдинок. У цій сутичці я знову здобув чисту перемогу протягом двох хвилин. Коли ми йшли з килима, я дружньо поплескав свого суперника по плечу і сказав через перекладача, що у нас є гарна приказка «на Бога сподівайся, а сам не лишай». Він усміхнувся у відповідь і привітав мене з перемогою. У перші хвилини навіть не вірилося, що я олімпійський чемпіон».

Мій класний пост про подію в Інстаграмі: https://www.instagram.com/p/CvNJuWlNxTy/?utm_source=ig_web_button_share_sheet&igshid=MzRlODBiNWFlZA==.

А це стаття про Пункіна на моємусайті: 12 фактів про першого олімпійського чемпіона із Запоріжжя.

1958

ПАМ’ЯТНИК КУЗЬМІНУ

27 липня 1958 року біля заводоуправління  «Дніпроспецсталі» відкривають пам’ятник Анатолію Кузьміну – ексміністру чорної металургії СРСР, директору комбінату «Запоріжсталь» (1937-1948).  Бронзове погруддя Кузьміна встановлено на гранітному призматичному постаменті, який складається з трьох блоків. Автори пам’ятника – скульптор Б. Саркісов та  архітектор Є. Євстаф`єва.

1990

РОЗЧЛЕНУВАВ БАТЬКІВ

Страшна знахідка липня 1990 року  – біля шлюзового каналу Дніпрогесу знайдено розчленовані тіла чоловіка та жінки. Новина миттю облітає все місто, голови жертв друкують усі газети – для впізнання.

Міліція розкриває резонансний злочин гарячими слідами. Вже на другий день після страшної знахідки було встановлено особи потерпілих, а на третій – затримано вбивцю. Ним виявився 19-річний…  син убитого подружжя.

Мотив злочину – «неприязні стосунки між членами родини». Вбивав хлопець батьків лопатою, трупи розрізав ножівкою, потім частинами виносив на берег Дніпра.

На сьогодні – все! Дякую за увагу, підтримку та донати! Далі буде!

І нагадую, друзі,   30 липня, о 16:00, починаємо екскурсію «Навколо майдана Волі». За дистанцією – найкомфортніша прогулянка. Але це ніяк не вплине на кількість цікавих історій – їх  буде традиційно багато! Долучайтеся! Кількість учасників – обмежена, тому не зволікайте з реєстрацією. Подробиці, умови участі та бронювання місць – ось за цим посиланням.

Друзі, продовжую вам розповідати про наше місто. В мене та у Запоріжжя ще стільки цікавого – розповідати й розповідати. Тож не зупиняюсь – попри всі негаразди та завдяки вашій підтримці. Щиро дякую всім, хто підтримує! Подякувати за статтю, або пригостити мене кавою, або підтримати появу нових статей чи взагалі роботу сайту можна за наступними реквізитами:
Карта: 4149 6293 3142 8607 (Приват, Вертепний Р.В.).
PayPal: retrozp@gmail.com.

 © Роман Акбаш, akbash.zp.ua, 27 липня 2023. Текст статті та фотоматеріали до неї поширюється за ліцензією «Creative Commons із зазначенням авторства 4.0 Міжнародна (CC BY 4.0)» та з обов’язковим активним гіперпосиланням на цю вебсторінку. Будь-яке використання без вищезазначених умов забороняється. Дякую за розуміння!