7 та 8 червня в історії Запоріжжя: фестиваль “Хортиця” та переїзд міськради

7 та 8 червня в історії Запоріжжя – про історичні події цього дня читайте в традиційному огляді нашого сайту.

---

1934

ПЕРЕЇЗД МІСЬКРАДИ

8 червня 1934 року  Оргбюро ЦК КП(б)У приймає постанову стосовно міста Запоріжжя. Її назва – «Про переведення Запорізького міськпарткому та міської ради зі старого міста до нового».

«Переїзд міських установ до нової частини міста зайняв набагато більше часу, ніж спочатку планувалося, і тривав загалом понад року», – розповідає запорізький історик Руслан Шиханов. Спочатку для  цього планували побудувати на Шостому селищі окрему Будівлю держустанов. До неї й повинна була переїхати міськрада, яка до того розміщувалася у Старому місті – у будівлі колишньої Земської управи (зараз – Краєзнавчий музей).

Але не склалося – обмежилися переїздом до вже існуючого Будинку громадських організацій. Тут – на розі сучасних проспекту Соборного та Паркового бульвару – міськрада буде працювати понад 40 років. У будівлю нинішньої мерії  міські депутати перемістяться 1977 року. Зараз в будівлі колишньої міськради працює поліція.

1947

ВІДНОВЛЕННЯ ШЛЮЗУ

1947-й рік – ключовий у відновленні Дніпрогесу після Другої світової війни. У березні цього року дав промисловий струм перший агрегат ГЕС. А 8 червня, як повідомляє преса, «відбудовники Дніпрогесу одержали ще одну велику перемогу». В цей день  став до ладу відбудований Дніпровський шлюз – «велетенська складна споруда, довжиною у 2 кілометри».

Вперше за шість років відкрилися ворота Дніпровського шлюзу та спорудою пройшли перші судна. «Дніпро знов став суднохідним від верхів’їв до Чорного моря!», – рапортують шпальти газет.

Роботи з відновлення шлюзу стартували в 1945 році – з обстеження його стану. «Шлюз порівняно з греблею та гідроелектростанцією постраждав незначно. Повного руйнування зазнали міст через шлюз та будівля управління механізмами. Інші елементи мають дрібні пошкодження. З механічного обладнання найбільше пошкоджені ворота та дерики шандорних загороджень», – свідчили результати обстеження.

1977

СТАРА ШКОЛА №34

7 червня 1977 року міський відділ народної освіти  приймає рішення про закриття середньої школи №34 на вулиці Виборзькій – «у зв’язку з відселенням селища Восьмого».  На цьому селищі 34-та школа працювала з 1930-х років. У 1954 році для неї була відкрита 4-поверхова будівля біля перехрестя вулиць Макаренка та і Виборзької.

У 1977 році учнів школи були переведені до шкіл №62 та №66. Будівля ж з адресом «Макаренка, 14» тоді  була передана на баланс «Дніпроенерго».

1991

Фестиваль «Хортиця»

На початку 1990-х років в Україні та зокрема в Запоріжжі святкують 500-річчя запорозького козацтва. Кульмінація святкування – Всеукраїнський фестиваль народного мистецтва «Хортиця», який у червні 1991 року відбувається в нашому місті.

Фестиваль офіційно відкривається 7 червня – масовою святковою ходою від Фестивальної до хортицької Совутиної балки. В останній відбувається урочиста церемонія відкриття фестивалю. Найпочесніший гість останнього – голова Верховної Ради Леонід Кравчук. Майбутньому першому президенту України запоріжці вручають булаву – наче гетьману. Апогей вечора – «козацькі баталії»: театралізована вистава «Запорозька січ».  Спеціально для неї у Совутиній балці збудували бутафорську січову фортецю. Частина дійства відбувалась навіть на воді – біля хортицького узбережжя відбувся бій «козацьких чайок» та  «турецьких галер».

Наступного дня на Хортиці відбулося і яскраве свято «Козацьке коло» – з містечком майстрів, торговою слободою, ярмарком, виступом кінного театру та парадом козацьких полків, куренів і паланок. Ввечері  свято перебралося на стадіоні «Металург». Тут  відбулося театралізоване видовище «Тії слави козацької повік не забудем» (головний режисер-постановник народний артист УРСР Борис Шарварко).

Закриття фестивалю – 9 червня, знову ж таки на центральному стадіоні. Тут перед запоріжцями та гостями фестивалю виступають Дмитро Гнатюк, Микола Кондратюк, Назарій Яремчук, Алла Кудлай, Анатолій Солов’яненко, Софія Ротару…

2003

КАРТАШОВ – МЕР

8 червня 2003 року відбуваються позачергові вибори міського голови Запоріжжя. На посаду, яка звільнилася після смерті Олександра Поляка, претендують 23 кандидати. Більше всіх голосів отримує колишній партійний функціонер та чинний голова Запорізької облдержадміністрації Євген Карташов. За нього проголосував 137 491 виборець (49,31%).

На другому місці опинився Володимир Кальцев  – 27,46 % голосів. На третьому – Петро Сабашук, за якого проголосували 12, 6% виборців.

Головою міста Карташов буде понад 7 років. Він виграє «мерські» вибори у 2006 році, а за місяць до завершення своєї другої каденції – у вересні 2010 року – піде у відставку.

2013

ГРИГОРІЙ ВУЛЬ

7 червня 2013 року пішов у засвіти Григорій Вуль – легенда запорізького спорту. Як футболіст Григорій Семенович виступав за запорізький «Металург»  з 1959 по 1969 рік – 12 сезонів! За цей час зіграв 380 офіціальних матчів, забив 7 голів. 8 сезонів був капітаном команди. У складі «Металургу» здобув титул чемпіона УРСР 1960 року.

Працював Вуль  і футбольним тренером.  Керував дитячими та юнацькими командами, був головним тренером запорізьких «Металурга» та «Торпедо». У 1984 році саме Вуль вивів  торпедівців до турніру майстрів –  до чемпіонату Другої ліги  СРСР. А  в 1990 році в парі з Володимиром Кочегаровим тренер привів запорізький «Металург» до чемпіонського титулу СРСР серед команд  СДЮШОР.

У 1994 році Григорій Семенович став виконавчим директором жіночого запорізького баскетбольного клубу «Козачка-ЗАлК». За час його роботи в клубі «козачки» 9 разів  ставали чемпіонками України! 

Григорій Семенович похований на Осипенківському кладовищі.

2016

ДЕКОМУНІЗАЦІЯ НАЙСТАРІШОГО ПАМ’ЯТНИКА

7 червня 2016 року крізь декомунізацію пройшов найстаріший з чинних пам’ятників Запоріжжя – обеліск біля Привокзальної площі. З монумента “Пам’яті загиблих борців під час збройного повстання в м. Олександрівськ 14 грудня 1905 року” прибрали символи радянської доби та написи. Зокрема, на  пам’ятнику «зачистили»  серп з молотом, а також цитати із праць Володимира Ульянова-Леніна та Карла Маркса.

Пам’ятник учасникам Олександрівського повстання 1905 року був відкритий у запорізького вокзалу ще у грудні 1925 року. З тих часів монумент неодноразово змінював місце свого розташування. Як свідчить одна з міських легенд, перед початком німецької окупації пам’ятник був демонтований та захований. Знову на своє місце гранітний обеліск повернувся 1953 року.

Коли ж тут вирішили обладнати автостоянку, то обеліск вирушив у подорож околицями вокзалу. Спочатку змістився на край Привокзальної площі – на лівий, якщо стояти обличчям до вокзалу, до скверу, що колись знаходився тут. Потім – углиб трамвайного кільця, що поруч із Привокзальною. Пізніше звільнив місце для супермаркету «АТБ» і зовсім подався на задвірки – ближче до вулиці Миколи Ласточкіна.

Такими були події 7 та 8 червня в історії Запоріжжя. Не перемикайтесь, далі буде! Дякую за ваші коментарі, відгуки та донати. Вони надають сил!

Друзі, продовжую вам розповідати про наше місто в інтернеті. У мене та у Запоріжжя ще стільки цікавого – розповідати й розповідати. Тож не зупиняюсь – попри всі негаразди та завдяки вашій підтримці. Щиро дякую всім, хто підтримує!
Карта: 4149 6293 3142 8607 (Приват, Вертепний Р.В.).
PayPal: retrozp@gmail.com.

 © Роман Акбаш, akbash.zp.ua, 8 червня 2023. Текст статті та фотоматеріали до неї поширюється за ліцензією «Creative Commons із зазначенням авторства 4.0 Міжнародна (CC BY 4.0)» та з обов’язковим активним гіперпосиланням на цю вебсторінку. Будь-яке використання без вищезазначених умов забороняється. Дякую за розуміння!