11 та 12 червня в історії Запоріжжя: перший алюміній відновлення Дніпрогес та Ш.Н.Я

11 та 12 червня в історії Запоріжжя – про історичні події цього дня читайте в традиційному огляді нашого сайту.

---

1905

ВУЛИЦІ ОЛЕКСАНДРІВСЬКА

11 червня 1905 року свої перші назви отримують одразу 36 вулиць Олександрівська та його передмість. Серед «іменинниць»  – вулиці нових кварталів  районі Ярмаркової площі (зараз – район парку Клімова). Наприклад, тут з’являються Інженерна, Петропавловська та Цегляна («Кирпичная», рос.). Всі вони до нашого часу доживуть з іншими назвами. Так Інженерна вже у XXI столітті отримає ім’я на честь Академіка Клімова. Петропавлівська з назвою на честь броненосця «Петропавловськ», який затонув під час російсько-японської війни, буде жити  до 1922 року. А свою сучасну назву – на честь багаторічного директора моторобудівного заводу  Василя Омельченка – вулиця отримає 1993 року.  «Кирпичная»  наприкінці  1930-х років отримає  назву «Червона». Під нею доживе і до наших часів, лише під час німецької окупації вулиця буде «Зоряною».

ВУЛИЦІ КАЛАНТИРОВКИ ТА СЛОБОДКИ

11 червня 1905 року отримають назви й декілька вулиць олександрівського передмістя – Карантинки, або Калантировки. Одразу п’ять  з цих назв і досі є на мапі Запоріжжя. Це – Ярова, Севастопольська, Фабрична, Дальня  та Мідна.

Багато нових назв з`являється і на Слободці – на території ще одного передмістя Олександрівська (зараз – частина Олександрівського району). Деякі з них теж дожили до наших часів. Так, наприклад, Українська, Запорозька, Ламана («Ломаная») і Козача вулиці отримали свої назви саме 11 червня 1905 року. Зараз вже повернули назву, яка вперше  буда надана 118 років тому,  і вулиці Приходській. До речі, назва останньої – на честь приходської школи, або парафіяльного училища чи, у народі «Школи на Валах».  На честь цього навчального закладу у 1905 році отримала назву ще одна вулиця Слободки – Бурсацька. У 1922 році її перейменують – на Шкільну. Саме за сучасною адресою «Шкільна, 21» можна ще побачити будівлю колишньої «Школи на Валах».

1933

ПЕРШИЙ ЗАПОРІЗЬКИЙ АЛЮМІНІЙ

Подія червня 1933 року – отримання першого запорізького алюмінію! Місце події – електролітний завод Дніпровського алюмінійового комбінату. Будівництво останнього урочисто стартувало лише 3 вересня 1930 року. А 10 червня 1933 року електролітний завод запрацював –  «до пуску першої ванни приступила  зміна інженера Баранова», як повідомляла преса.

Урочиста мить – о 15 годині 12 червня, під час зміни інженера Загорського та майстра Романова. На цей час алюміній плавився вже в 40 ваннах! Але у центрі уваги – ванна №5. Біля неї – «керівники Дніпровського будівництва на чолі з Михайловим, Будним, Бровком та іншими». Народження першого запорізького алюмінію книга «Велике історичне будівництво» пізніше опише так: «Було 3 години дня. Майстер черпаком зібрав і вилив у виливниці розплавлену сріблясту масу, а через деякий час присутнім були пред’явлені перші три зливки дніпровського алюмінію, на яких красувалися три літери: Д. А. К. — Дніпровський алюмінієвий комбінат».

Цей день – 12 червня 1933 року й стане офіційною датою народження ДАК (пізніше – ЗАлК, Запорізький алюмінієвий комбінат).

1950

ДНІПРОГЕС

Відновлення ДніпроГЕСу після руйнувань часів Другої світової війни стартувало навесні 1944 року.  Березні 1947 року дав промисловий струм перший відновлений агрегат ГЕС. А у червні 1950 року став до ладу останній агрегат електростанції.

«12 червня 1950 року був змонтований та прийняв промислове навантаження останній, 9-й,  агрегат Дніпрогес», – повідомляє книга «Запорізький індустріальний комплекс». Офіційно в експлуатацію цей агрегат ввели вже за два тижні. Потужність відновленого ДніпроГЕСу перевищила довоєнну приблизно на 16 відсотків –  з 560 МВт до 650,6 МВт.

На відновленні ДніпроГЕСу працювало близько 50 тисяч людей. Серед них – багато жінок. Під час відновлювальних робіт було розібрано 250 тис. м³ завалів підірваного бетону та проведено цементацію 210 тисяч м³ пошкодженого бетону, демонтовано 42,8 тис. т металоконструкцій та обладнання, укладено 241 тис. м³ нового бетону, змонтовано 43 тис. т металоконструкцій та обладнання.

1965

ЗАПОРІЖЦІ – ЧЕМПІОНИ СВІТУ!

В червні 1965 року у фінському Тампере відбуваються змагання чемпіонату світу з греко-римської боротьби. Серед учасників – одразу двоє запорізьких борців. У вазі  до 52 кг виступав заслужений майстер спорту Сергій Рибалко, до 63 кг – майстер спорту Юрій Григор’єв.

Ось що писала про запорізьких борців напередодні старту чемпіонат світу газета «Радянський спорт»:  «Наші запоріжці – Сергій Рибалко та Юрій Григор’єв. Вони хоч і невеликі (Сергій виступає у найлегшій вазі, а Юрій у напівлегкій), але в їхньому характері більше від славних пращурів-козаків Запорізької Січі, аніж від вередливої малолітражки «Запорожець». Рибалко вже «хрещений козак» – він чемпіон світу 1962 року, а ось Григор’єв пройде перше випробування в Тампере».

Результат – перемагають обидва наші спортсмени й до Запоріжжя їдуть відразу дві золоті медалі чемпіонату світу! «Цікавим є факт, що разом із нагородами чемпіонату світу переможцям вручалися спеціальні призи – «розкладушки» або розкладні ліжка, як вони офіційно називалися», – додає цікавинки великий знавець історії запорізької боротьби Валерій Смірнов.

1980

ЩО ЗА «Ш.Н.Я»?

В 1980 році “Ш.Н.Я” на вулиці Гоголя, поруч із ЗЄРЗ та БК імені Дробязко, з’являється нова висотка. У нового   будинку є цікава особливість. «Біля нього перехожі задирають голови», – пише у червні 1980 року газета  «Запорізька правда».

Причина – зроблений з червоної цегли напис на карнизі: «Ш.Н.Я». Загадковий напис стає приводом для  невеликого журналістського розслідування. Виявляється, “Ш.Н.Я” розшифровується як “Шевченко Микола Янович”. Саме так звати бригадира мулярів, які брали участь у будівництві будинку. І йому якраз стукнуло 50 років, коли «гнали» стіни споруди. «Ось він і вирішив повідомити про свій ювілей за допомогою червоної цеглини», – обурюються газетярі.

Насправді ж, так ювіляра вирішили відзначити підлеглі – члени бригади Миколи Яновича. Так ініціали бригадира, у дивний спосіб, але все ж таки залишилися в історії.

2006

Вбивство «Грузіна»

12 червня 2006 року в Запоріжжі  декількома пострілами був вбитий Юрій Сакварелідзе. Про останнього преса повідомляла наступне: «Загиблий тричі судимий,  відомий як вор у законі «Юра Грузін», «коронований» у «Хрестах». Останнім часом, за оперативними даними, основні інтереси Грузіна були зосереджені на розробці шлакових відвалів запорізьких промислових підприємств.

Скварелідзе був вбитий біля під’їзду свого будинку, неподалік  від Хортицької  райадміністрації.  На місці злочину було вилучено шість гільз калібру 9 мм. Чотири кулі влучили у груди Сакварелідзе, дві – в голову. Потім кілер, який навіть не ховав обличчя, зник у напрямку школи N32.

Пізніше преса повідомляла, що за вбивство «Грузіна»  у 2007 році до довічного ув’язнення був засуджений росіянин Михаїл Волк. «Слідством було встановлено, що Вовк скоїв два вбивства (Сакварелідзе та донецького бізнесмена Адамяна) через борг у 6 тис. доларів, які вимагали від нього члени організованого злочинного угрупування, з якими підсудний познайомився в Одесі. Коштом сплати боргу кредитори зобов’язали Волка вбити спочатку Сакварелідзе, а потім Адамяна», – писали ЗМІ.

Такими були події 11 та 12 червня в історії Запоріжжя. Не перемикайтесь, далі буде! Дякую за ваші коментарі, відгуки та донати. Вони надихають та надають сил!

Друзі, продовжую вам розповідати про наше місто в інтернеті. У мене та у Запоріжжя ще стільки цікавого – розповідати й розповідати. Тож не зупиняюсь – попри всі негаразди та завдяки вашій підтримці. Щиро дякую всім, хто підтримує!
Карта: 4149 6293 3142 8607 (Приват, Вертепний Р.В.).
PayPal: retrozp@gmail.com.

 © Роман Акбаш, akbash.zp.ua, 12 червня 2023. Текст статті та фотоматеріали до неї поширюється за ліцензією «Creative Commons із зазначенням авторства 4.0 Міжнародна (CC BY 4.0)» та з обов’язковим активним гіперпосиланням на цю вебсторінку. Будь-яке використання без вищезазначених умов забороняється. Дякую за розуміння!