Віртуальна міні-екскурсія – розповідаю про запорізький будинок з адресом “Олександрівська, 8”
Перехрестя вулиць Олександрівської та Покровської. В часи Олександрівська на відстані одного кварталу від нього – центральна Соборна вулиця і Покровський собор. Прямо у перехрестя Олександрівської та Покровської – Міщанська управа міста. Поруч з обох боків – Земська та Міська управи. Тобто, місце непересічне – одне з центральних, публічне та жваве. Тому дуже вдале для розташування прибуткової нерухомості. І вона, дійсно, тут була!
17 травня 1906 року до міської управи Олександрівська надійшло клопотання про дозвіл на будівництво двоповерхового цегляного будинку на розі Олександрівської та Покровської. Надіслав його олександрівський купець Іван Куржупов. А вже через рік на цьому жвавому місці вже був збудований його прибутковий будинок – нерухомість для отримання прибутків від надавання в оренду її приміщень. Такий бізнес був у ті часи в Олександрівську, та й в цілому по країні, дуже поширеним і вигідним. Прибутковий будинок окупався за лічені роки, а потім приносив стабільний та солідний прибуток.
Проєкт прибуткового будинку Куржупова виконав земський технік Алексєєв. Сама будівля стала однією з найпомітніших в Олександрівську. Навіть потрапила на одну з поштових листівок з краєвидами нашого тодішнього міста.
У забудові невеличкого тоді Олександрівська двоповерхова будівля і її територія виділялася розмірами. І, звичайно ж, зовнішнім виглядом – побудована з темно-червоної цегли, з потужним кутовим ризалітом у вигляді вежі та з декоративними фронтонами. Помітним прибутковий будинок Куржупова робила й одна з його деталей, яка не дожила до наших днів. Кут будівлі (а можливо й не один) колись увінчував металевий шатроподібний купол. Ще одна первісна деталь – арка для в’їзду у двір з боку Покровської – нині закладена.
Як і більшість іншої дохідної нерухомості Олександрівська будинок Куржупова побудований в так званому «цегляному стилі». Простими словами – збудований виключно з цегли й має неоштукатурену поверхню. Цей спосіб будівництва дозволяв скоротити термін зведення, а також здешевити і його, і подальше обслуговування будинку.
До речі, прибуткова нерухомість – головне джерело прибутків Івана Опанасовича Куржупова. На місцевому ринку послуг оренди він був одним із провідних гравців. Тільки в нашому місті йому належало чотири прибуткові будинки. Більше – тільки у відомого олександрівського купця Якова Лящінского та братів Мінаєвих, найактивніших забудовників Олександрівська. Втім, Куржупов володів ще й будинками в Харкові, а також маєтками в Полтавській і Курській губерніях. В цілому статок Куржупова оцінювалося в півмільйона рублів – величезні на початку минулого століття гроші!
Прибуткові будинки Івана Опанасовича були збудовані на центральних вулицях Олександрівська – на головній Соборній і на сусідніх з нею Олександрівській та Катеринославській. Причому, побудовані вони були ще й в найжвавіших місцях цих вулиць. Наприклад, прибутковий будинок на Катеринославській (нині – Поштова, 31) розташовувався напроти входу до Свято-Покровського собору. Частину цієї будівлі Куржупов здавав під приватне реальне училище.
Ще один навчальний заклад займав і частину будинку на розі Олександрівської та Покровської. Нерухомість Куржупова тут орендувала міська влада – для розміщення учительської семінарії. Варто зазначити, що сам Куржупов мав пряме відношення до цієї самої влади. Іван Опанасович неодноразово обирався міським гласним – депутатом міської думи. А також купець був членом, який збіг, Училищної комісії Олександрівська!
Олександрівська вчительська семінарія в’їхала до будинку Куржупова відразу ж після свого утворення – в 1912 році. Через рік спеціально для неї на подвір’ї будинку був побудований і двоповерховий флігель. Тут розміщувалися класи, столярний цех, канцелярія, музей та бібліотека. У навчальному закладі вчилися майбутні вчителів початкових шкіл. Виключно юнаки. Приймали на навчання тільки їх – обов’язково після отримання початкової (двохкласної) освіти.
Майбутні педагоги тут вивчали закон Божий, російську мову і літературу, церковно-слов’янська мова, математику, історію, географію, природознавство, фізику, малювання, музику, педагогіку з елементами психології і методику початкової освіти. Вивчати всі ці науки місцеві семінаристи мали 4 роки. Особлива увага приділялася й практиці. При семінарії була створена зразкова школа. Перші свої уроки старшокурсники читали саме тут.
Штат викладачів семінарії в різні роки становив від 9 до 11 осіб. Частина з них мала університетські дипломи. Серед викладачів варто виділити Романа Квітку. Роман Іванович пізніше працював першим директором педагогічного вишу в Запоріжжі!
У бурхливі пореволюційні часи Олександрівська вчительська семінарія стала одним з центрів українського національного руху в місті. Мабуть, вперше в історії міста саме в цьому навчальному закладі замість Закону Божого і церковно-слов’янської мови почали вивчати українські мову, літературу та історію. При семінарії навіть були відкриті відповідні кафедри. Та й серед самих семінаристів було багато прихильників незалежності України та Директорії УНР. Вони так активно долучалися до лав воєнізованих формування, що на якийсь час семінарії довелося навіть закрити старші класи – не вистачало учнів!
У 1920 році Олександрівська вчительська семінарія була реорганізована в педагогічну школу. У свою чергу остання пізніше стала педтехнікумом, а потім і педінститутом – тим самим, який зараз є Запорізьким національним університетом.
До речі, в прибутковому будинку Куржупова базувалася не тільки вчительська семінарія. Деякий час тут працював ще один навчальний заклад. Необхідність його відкриття була викликана Першою світовою війною. У 1916 році в будинку Куржупова відкрилося нове міське училище початкової освіти – «П’ятикласне для біженців», як свідчать документи. У народі його частіше називали просто – «біженська школа». Учнів тут було чимало. Наприклад, в тому ж 1916 році – 334 особи!
Крім навчальних закладів у великому куржуповському будинку знаходилося місце і для багато чого іншого. Так в одному з оголошень в газеті «Південний край» Іван Куржупов зазивав потенційних орендарів так: «У двоповерховому будинку здаються в найм приміщення – під концерти, бали, маскаради, танцкласи, вечори, весілля, клуби, ресторани, столові і біограф». Останнє слово простіше пояснити іншим, більш нам знайомим – кінотеатр. І він дійсно тут працював – кінематограф «Колізей», один з найвідоміших в Олександрівську!
У 1920 році будівлю було націоналізовано. Ще до цього часу, немов не витримавши випробування лихоліттям, пішов у засвіти й Іван Куржупов.
Наказом Міністерства культури та інформаційної політики України від 26 квітня 2021 року № 295, об’єкт занесено до Державного реєстру нерухомих пам’яток України, як пам’ятку архітектури місцевого значення.
На цьому сьогоднішня мандрівка у часі добігла свого кінця! Любіть Запоріжжя, бережіть його та його пам`ятки! Та нехай минають їх вороги, бездушні посадовці та неуважні художники!
Не перемикайтесь, далі буде! Дякую за ваші коментарі, відгуки та донати. Вони надають сил та дарують натхнення!
© Роман Акбаш, akbash.zp.ua, 17 травня 2023. Текст статті та фотоматеріали до неї поширюється за ліцензією «Creative Commons із зазначенням авторства 4.0 Міжнародна (CC BY 4.0)» та з обов’язковим активним гіперпосиланням на цю вебсторінку. Будь-яке використання без вищезазначених умов забороняється. Дякую за розуміння!