16 та 17 травня в історії Запоріжжя – про історичні події цього дня читайте в традиційному огляді нашого сайту.
1899
НАРОДНИЙ ДІМ
17 травня 1899 року міська влада Олександрівська виділяє 2000 рублів на будівництво так званої «народної аудіторії». Під останню відведено місце на Пушкінській площі (зараз – майдан Волі). Ініціатором будівництва став повітовий комітет Піклування про народну тверезість.
Будівництво розпочнеться аж 1902 року та завершиться лише наприкінці 1903 року. У збудованому на розі Дніпровської та Катеринославської (зараз – Поштова) вулиць будинку відкрили Народний дім – своєрідний народно-просвітницький простір для лекцій, вистав та інших подібних заходів. За багато років, чого лише в його стінах не було – і лекторії, і бібліотеки, і штаб-квартира місцевого відділу «Союза руського народа», і офіс «Просвіти», і музей, і чайна, і церкви, і кінотеатр (імені Леніна), і навіть військові казарми…
Зараз ця будівля має офіційний статус – долучена до Державного реєстру нерухомих пам`яток України. Але попри це «Народний дім» вже декілька років стоїть порожній та руйнується. На жаль…
1905
ВУЛИЦІ ОЛЕКСАНДРІВСЬКА
17 травня 1905 свої перші офіційні назви отримує ціла низка вулиць Олександрівська. Переважно це вулиці на територіях олександрівських передмість. На Калантирівці, наприклад, з`являється вулиця з цікавою назвою Хмільна (Хмельная). У 1922 році її перейменують у Трудову – «на честь трудового народу». Вулиця й сьогодні має таку назву.
Декілька вулиць з назвами з`являються в околицях Площі Шевченка (вона ж – Ярмаркова, вона ж зараз – парк Клімова). Одна з них – Мовчановська. Назва – на честь міського голови Фелікса Мовчановського! До 1920-х років вулиця буде знаходиться на ділянці між сучасними вулицями Омельченка та Деповською. Згодом вона стане значно довшою. У 1928 році вулиця отримає назву «8 березня». Під час німецької окупації буде «Спасівською». Зараз основна частина цієї вулиці є проспектом Моторобудівників.
Поруч з вулицею Мовчановською 1905 року з`являється вулиця Хрестова. Її межі до 1920-х років у сучасних назвах – від вулиці Омельченка до проспекту Моторобудівників. У 1928 році вона на деякий час стане навіть проспектом Революції, згодом – вулицею Хімічною. З 1965 року – вулиця Копьонкіна, на честь співробітника Запорізького управління НКВС та партизана Івана Копьонкіна. Зараз це – вулиця Фелікса Мовчановського.
Також 17 травня 1905 року свою до сьогодні актуальну назву отримує вулиця Кругова. Тоді ж на мапі міста з`являється вулиця Ломана (поруч із Базарною).
1905
ПІКЛУВАЛЬНИКИ ЖІНОЧОЇ ГІМНАЗІЇ
16 травня 1905 року змінюється склад піклувальників одного з провідних навчальних закладів Олександрівська. У цей день про своє відсторонення від обов’язків голови Піклувальної ради Олександрівської жіночої гімназії оголошує граф Іван Канкрін. Разом із чоловіком залишає посаду піклувальниці закладу і графиня Віра Канкріна.
Піклувальні ради – органи навчальних закладів колишньої Російської імперії, які створювались для сприяння розвитку цих закладів з боку суспільства (у тому числі – фінансово, за рахунок коштів піклувальників). Так як жіноча гімназія Олександрівська утримувалась коштом міста , то її піклувальників обирала Міська дума. Івана та Віра Канкріни були обрані до складу гімназійної Піклувальної ради ще при створені навчального закладу. До речі, у тому числі і за свою активну діяльність у сфері освіти, і Іван, і Віра Канкріни були вшановані званнями почесних громадян Олександрівська.
А на вакантні після відставки Канкріних посади у складі Піклувальної ради заступила ще одна видатна подружня пара – міський голова Олександрівська Фелікс Мовчановський та його дружина Антоніна. У свою чергу самого Мовчановського на посаді голови Піклувальної ради жіночої гімназії у 1911 році змінив відомий міський лікар Костянтин Караманов.
1906
ПРИБУТКОВИЙ БУДИНОК КУРЖУПОВА
17 травня 1906 року до міської управи Олександрівська надійшло клопотання про дозвіл на будівництво двоповерхового будинку на розі Олександрівської та Покровської вулиць. Надіслав його олександрівський купець Іван Куржупов. Клопотання було задоволене та вже через рік на цьому жвавому місці був збудований прибутковий будинок – нерухомість, що призначалася для здавання в оренду. Так починалася історія однієї з найпримітніших будівель Олександрівська.
У різні часи й у різних приміщеннях будівлі та на її подвір’ї розміщувались – Вчительська семінарія, кінотеатр «Колізей», «біженська школа» (міське училище для біженців, спортклуб… Наказом Міністерства культури та інформаційної політики України від 26 квітня 2021 року № 295, об’єкт занесено до Державного реєстру нерухомих пам’яток України, як пам’ятку архітектури місцевого значення.
1911
СКАНДАЛ З МІСЬКИМ ГОЛОВОЮ
Не повірите – так склалося, зараз теж буде про Мовчановського! Відсторонення Фелікса Францевича від посади голови піклувальної ради жіночої гімназії фактично було санкціоновано теж 16 травня, але 1911 року. У цей день Міська управа Олександрівська отримала листа від катеринославського губернатора. «Я не нахожу возможным продолжение службы Надворным Советником Феликсом Францевичем Мовчановским в должности Александровского городского головы, а поэтому временно устраняю его от этой должности», – йшлося у листі. Обов`язки міського голови замість Мовчановского почав виконувати його заступник та член Міської управи Кирило Максимович Дмитренко.
Окрім того, Фелікс Мовчановський був відсторонений від усіх інших своїх посад. А їх було чимало – на громадських засадах Фелікс Францевич очолював чи був членом багатьох місцевих товариств і піклувальних рад. Серед іншого Мовчановський був одним із керівників «Александровского Отделения Попечительства Государыни Императрицы Марии о глухонемых» та школи-хутіра глухонімих, який був створений при цьому відділені. Саме на цих посадах у 1911 році Фелікс Францевич отримав обвинувачення у нібито привласнені благодійних внесків.
Взагалі в ході розслідування довкола школи-хутора Мовчановському було висунуто 420 пунктів звинувачень! Слідство тривало протягом аж двох років. На деякий час Фелікс Францевич навіть був заарештований. Врешті решт, у 1913 році, на той час вже ексголова Олександрівська був повністю виправданий. Того ж року Мовчановський покинув наше місто, але за два роки повернувся – тріумфально! Навесні 1916 року містяни обирають його гласним (депутатом) Міської Думи. А наприкінці того ж року Мовчановський вчергове становиться міським головою!
1985
АНТИАЛКОГОЛЬНИЙ УКАЗ
17 травня усі запорізькі газети зі своїх передовиць сповіщають про початок у країні антиалкогольної кампанії. За день до цього, 16 травня 1985 року, з подачі генсека ЦК КПРС Михайла Горбачова було прийнято указ «Про заходи щодо посилення боротьби проти пияцтва та алкоголізму, викорінення самогоноваріння». У народі як цей акт тільки незабаром не охрестять – і «горбачівський указ», і «сухий закон», і «напівсухий закон» тощо. Зі сторінок преси старт антиалкогольної компанії обґрунтовують статистикою. Пишуть, що за підсумками 1984 року споживання алкоголю в СРСР побило всі світові рекорди – 10,5 літра абсолютного алкоголю на рік: по півлітра горілки на тиждень на душу населення, включаючи немовлят.
«Сухий закон» набуде чинності 1 червня 1985 року. А в останній день весни того року у запорізькому аеропорту скасують рейс на Кишинів. “З технічних причин” – молдавський екіпаж вирішив ударно відзначити останній день “алкогольного” життя країни!
А у самому місті незабаром відбудеться і перше безалкогольне весілля. У ПК «Жвтневий» («Дніпроспецсталь») урочисто і «без акоголю» відсвяткують одруження робітників «ДСС» Сергія Терещенка та Клавдії Лиско. Столи сервірували кулінари ресторану «Росія» – соками та безалкогольними напоями. «Молодятам піднесли молоко. Весілля тривало 5 годин за сценарієм з веселими конкурсами, які не давали думати про горілку», – повідомлять журналісти.
1987
«МЕР» ВАСИЛЬЄВ
І зову не повірите – зараз буде ще про одного керівник містом, якому теж довелося пройти через карну справу та арешт. 17 травня 1987 року «Індустріальне Запоріжжя» повідомляє про обрання нового голови Запорізького міськвиконкому. Того місяця людину на цю посаду вперше обирають депутати міськради шляхом альтернативних виборів. Кандидатів було троє – заступник голови міськвиконкому Юрій Бочкарьов, 1-й заступник голови міськвиконкому Євген Коса та директор електродного заводу Володимир Васильєв.
Депутати міськради проголосували за Васильєва. Головою Запорізького міськвиконкому (фактично мером Запоріжжя) він буде працювати до березня 1990 року. Потім – очолить корпорацію «Укркольорметали». А 1994 року Володимира Васильєва заарештують. За два роки він буде засуджений до 8 років позбавлення волі за, цитую Вікіпедію, «за неодноразове отримання хабарів від низки комерційних фірм за посередницькі послуги, які суд такими не визнав».
Сам Васильєв в інтерв’ю пресі не погоджувався з вироком та називав себе жертвою обставин і законодавчої «плутанини». За ґратами ексмер відбув 4 роки (10 місяців СІЗО та 3 роки 2 місяці колонії посиленого режиму у селі Біленьке). Вийшов на волю за амністією в 1998 році.
Такими були події 16 та 17 травня в історії Запоріжжя. Не перемикайтесь, далі буде! Дякую за ваші коментарі, відгуки та донати. Вони надають сил!
Друзі, тимчасово, до Перемоги, змінив професію – замість екскурсовода став добровольцем. Але продовжую вам розповідати про наше місто в інтернеті. У мене та у Запоріжжя ще стільки цікавого – розповідати й розповідати. Тож не зупиняюсь – попри всі негаразди та завдяки вашій підтримці. Щиро дякую всім, хто підтримує!
Карта: 4149 6293 3142 8607 (Приват, Вертепний Р.В.).
PayPal: retrozp@gmail.com.
© Роман Акбаш, akbash.zp.ua, 17 травня 2023. Текст статті та фотоматеріали до неї поширюється за ліцензією «Creative Commons із зазначенням авторства 4.0 Міжнародна (CC BY 4.0)» та з обов’язковим активним гіперпосиланням на цю вебсторінку. Будь-яке використання без вищезазначених умов забороняється. Дякую за розуміння!