76

11 та 12 травня в історії Запоріжжя – про історичні події цього дня читайте в традиційному огляді нашого сайту.


1903

Школа-хутір глухонімих

11 травня 1903 року починається будівництво шкільної будівлі Хутору глухонімих. Ділянка унікального училища-хутору знаходиться в околицях Олександрівська –  у двох верстах від міста. Архітектурно-інженерний  план своєрідного містечка для навчання глухонімих дітей розробив ще 1902 року міський технік та архітектор Фадей Пекутовський. Одним з ініціаторів, меценатів та керівників хутора був міський голова Олександрівська Фелікс Мовчановський

Вже в серпні 1903 року школа прийняла своїх перших учнів.  До речі фронтон будівлі прикрашала саме дата початку будівництва «11 травня 1903 р.». Дуже швидко довкола школи з’явились й інші будівлі своєрідного містечка для навчання глухонімих дітей – починаючи від дитячого садку, гуртожитків, домової церкви та лікарні до пральні, бані, типографії, навіть цілого власного машинобудівного заводу! І все це облаштовано та обладнано за останнім словом техніки!

 Комплекс міг прийняти для проживання та навчання 350 людей. Називали це навчальне містечко  Олександрівскою школою-хутором глухонімих, або Маріїнським училищем-хутором. Дослідники ж  називають його «найбільшим у світі училищем для глухонімих, оригінальним за організацією навчальних закладів, за змістом навчання і підготовкою учнів до майбутньої трудової діяльності»

Територія хутора зараз знаходиться у межах сучасного Шевченківського району. Наприклад, та сама найперша будівля школи  розташована  на вулиці Героїв 55-ї артбригади. Зараз у ній – філіал інституту Патона.

1909

Центральна Хоральна синагога

11 травня 1909 року в Олександрівську з’являється вже друга синагога. В цей день Катеринославське губернське правління дозволяє 2-у єврейському молитовному будинку підвищитися  у статусі й перейменуватися. З тих часів це – Центральна Хоральна синагога Олександрівська.

Центральна – за місцем розташування: практично у самому серці міста, на вулиці Троїцькій (сучасний номер будинку – 27).  «Хоральними» ж в Російській імперії називали особливі синагоги. На відміну від звичайних в них можна було почути так званий «канторський спів». «Кантор» – людина, що володіє добре поставленим голосом і задає своїм співом тон колективній молитві, фактично ведучий богослужіння. Для посилення ефекту такі кантори співали у супроводі невеликих чоловічих хорів. Через ці хори й виник термін «хоральна».

До речі, у 1909 році старостою цієї синагоги є Яків Лящинський – купець, один з найзаможніших і найвпливовіших людей Олександрівська. Звідси й ще одна, народна, назва культової споруди – «синагога Лящинського».

В 1928 році Запорізька міськрада ухвалила рішення «про закриття синагоги на вулиці Чекіста».  26 квітня 2021 року  будівлю Центральної Хоральної синагоги Олександрівська було занесено до Державного реєстру нерухомих пам’яток України, як пам’ятку архітектури місцевого значення.

Фото Максіма Свіщова

1911

Лікарня Бера

12 травня 1911 р. до  Міської Управи Олександрівська надійшло клопотання лікаря Генріха Бера. Генріх Бернгардович прохав дозволити будівництво у власній садибі   – «на углу Николаевской и Покровской улиц».

 «Прилагая при сем прошении проект двухэтажного каменного здания лечебницы и квартиры моей с подвалами под частью здания, а так же проекта дворовых служб», – писав Бер. До речі, у нашому місті на той час лікар живе та працює  вже 9 років. Генріх Бернгардович займався приватною медичною практикою та був доктором місцевого комерційного училища та приватної жіночої гімназії.

Клопотання Бера було задоволено. Вже дуже швидко на розі вулиць Миколаївської (Святого Миколая) та Покровської з’явилась справжня окраса міста – шикарна споруда лікарні Генріха Бера. Архітектурний стиль  будівлі –  північний модерн. Архітектор – є припущення, що їм міг бути міський технік Григорій  Кацин. Пізніше до лікарні  був приєднаний і сусідній  будинок Келлера (будова 1909 року).

У медичному закладі Бера працювали хірургічне, офтальмологічне, та гінекологічне відділення. З 1913 року тут почав працювати перший пологовий притулок.  У радянські роки лікарня перетворилася на пологовий будинок – №1.

Будівля лікарні Бера – цінна пам’ятка архітектура. Вона долучена до Державного реєстру нерухомих пам’яток України. До речі, з боку вулиці Покровської під дахом будівлі можна побачити залишки напису «Пологовий притулок доктора Г.Б. Бера».

1918

Олександрівськ-Катеринослав

У 1917 році між повітовим Олександрівськом та губернським Катеринославом (зараз – Дніпро) встановлюється пряме, без пересадок, пасажирське сполучення залізницею. 12 травня о 16 годині був відправлений перший такий потяг  (№8/7) із Катеринослава. До Олександрівська він прибув о 20:37. . На зворот поїзд відправлявся о 5-й ранку й прибував на кінцеву станцію о 10-й годині.

До речі, того ж 1918 року підіймається й  питання організації автомобільного та автобусного сполучення між Олександрівськом і Катеринославом. На той час ніякої майбутньої траси «Запоріжжя-Дніпро» ще нема. Про будівництво шосе між   містами (довжиною у 77 кілометрів) лише починають говорити.

1954

Іван Проскуров

11 травня 1954 року Генеральна прокуратура припинала справу щодо нашого земляка Івана Проскурова – за відсутністю складу злочину. Виправдання спізнилось майже на 13 років.  Проскуров був розстріляний  28 жовтня 1941 на території спецдачі НКВС під Куйбишевом – без суду, як член «антирадянської військово-змовницької організації”.

Нагадаю, що  Іван Проскуров виріс на Верхній Хортиці (зараз – частина міста Запоріжжя), навчався в Олександрівському (Запорізькому) залізничному училищі, працював на місцевому кабельному заводі. Згодом закінчив школу військових льотчиків. 21 червня 1937 року Проскурову було надано звання Героя Радянського Союзу. Напередодні 22 червня 1941 року він був генерал-лейтенантом та командувачем Військово-повітряних сил 7-ї армії Ленінградського військового округу.

До речі, того ж самого 1941-го року на Верхній Хортиці був розстріляний і Йосип Проскуров  – батько Івана. Але його розстріляли німці  – насамперед через сина-Героя Радянського Союзу.

1961

Нові вулиці

12 травня  1961 році у Запоріжжя з’являються дві нові вулиці – Інститутська та Ясногородська.  Інститутською міськвиконком в цей день називає «ділянку вулиці Грязнова, вище вулиці Залізничної». Назву «Ясногородська» отримує “вулиця, яка знаходиться в квадраті “Д” на площі Шевченка”. Колишня Площа Шевченка це сучасний парк Клімова. Таку ж назву («Площа Шевченка»)мало і селище у околицях цієї площі.

А вже за рік – у травні 1962 року – фактично з’являється ще одна запорізька вулиця. Заводу “Запоріжсталь” для забудови багатоповерховими будинками відводиться ділянка між «вулицею Перемоги та балкою Суха Московка». Це – квартал 43-а. У 1963 році міськвиконком прийме рішення  “наименовать улицу вновь стоящегося квартала 43-43а) именем Героя Советского Союза лейтенанта Яценко” – “у зв’язку з побажаннями трудящих міста Запоріжжя, на честь пам’яті про загиблих героїв-танкістів, які звільнили місто Запоріжжя від німецько-фашистських загарбників».

1990

Атлетична гімнастика

«Атлетизм» – саме таку офіційну назву носить у 1990 році вид спорту, який набирає популярність серед запорізьких хлопців. Неофіційно майже усі називають його просто – культуризм. Запорізькі культуристи у  1990 році на доброму рахунку. Так, у травні команда Запоріжжя посідає третє місце на Кубку України у Львові. Призерами стають відомі у майбутньому бодибілдери –  Володимир Схоляхо, Людмила Власова, Геннадій Мендак та Дмитро Хасак.

До речі, за  17 років – 11 травня 2007 року – один з героїв турніру у Львові піде у засвіти. Це – легенда запорізького бодибілдингу Володимир Схоляхо. Він сім разів вигравав чемпіонати України, у 2000 році перемагав на чемпіонаті світу, а 1998-му – на чемпіонаті Європи.

1991

Найбільші аліменти

У травні 1991 року цікавою інформацією ділиться Запорізька обласна дирекція Укрсоцбанку. Виявляється, що найбільший валютний рахунок тут належить одному із пересічних мешканців Запоріжжя. На рахунку –  6  тисяч англійських фунтів! Їх наш земляк  отримав у спадок від родичів з Англії.

А ось на рахунок ще однієї нашої землячки щокварталу надходить 420 фунтів. Це…  аліменти! Журналісти у 1991 році  відразу припускають, що це найбільші аліментні виплати у Запоріжжі.

Такими були події 11 та 12 травня в історії Запоріжжя. Не перемикайтесь, далі буде! Дякую за ваші коментарі, відгуки та донати. Вони надають сил!

Друзі, тимчасово, до Перемоги, змінив професію – замість екскурсовода став добровольцем. Але продовжую вам розповідати про наше місто в інтернеті. У мене та у Запоріжжя ще стільки цікавого – розповідати й розповідати. Тож не зупиняюсь – попри всі негаразди та завдяки вашій підтримці. Щиро дякую всім, хто підтримує!
Карта: 4149 6293 3142 8607 (Приват, Вертепний Р.В.).
PayPal: retrozp@gmail.com.

 © Роман Акбаш, akbash.zp.ua, 12 травня 2023. Текст статті та фотоматеріали до неї поширюється за ліцензією «Creative Commons із зазначенням авторства 4.0 Міжнародна (CC BY 4.0)» та з обов’язковим активним гіперпосиланням на цю вебсторінку. Будь-яке використання без вищезазначених умов забороняється. Дякую за розуміння!

Джерела:

Фото: “Атипове Запоріжжя”; власні архіви;

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *