Дещо страшно зізнаватися — 36 років тому я вперше сів за шкільну парту. Може співпадіння, а може й ні, але відбулося це в найстарішій школі Запоріжжя. Ви собі лише уявіть — цього року ій виповнилось вже 180 років!
Запорізька вулиця Істоміна. Можу сміливо припустити, що про неї знають далеко не всі навіть у Запоріжжі. А даремно — лише в офіційних списках об’єктів культурної спадщини та нерухомих пам’яток цю вулицю зараз представляють одразу шість будівель! Адже це вже сьогодні вулиця Істоміна розташовується практично на околиці міста. А колись вона була центром Хортиці, столиці усієї Хортицької менонітської колонії. Не плутайте з островом — мова про нинішню Верхню Хортицю. Центральна вулиця колонії мала відповідну назву — Головна. На ній розташовувалися найголовніші будівлі колонії — волосне управління (зараз — суд, Істоміна, 10), менонітська церква (РДК, № 14) і, звичайно, центральна школа (82-я школа, №16).
Освіті хортицькі меноніти приділяли особливу увагу. Без неї, на їхню думку, неможливо було зрозуміти та прийняти віру. Адже недаремно на відміну від представників інших християнських течій, меноніти відмовилися від традиції хрещення немовлят. Від членів менонітських громад як мінімум вимагалося вміння прочитати Біблію, книгу релігійних гімнів та катехізис. Церковні старости це перевіряли перед кожним обрядом хрещення (вже повнолітніх односельців!) — з допомогою своєрідного іспиту на знання Святого писання тощо. Отже шансів стати вірянами менонітської церкви у неписьменних майже не було.
Сісти за шкільну парту зобов’язаний був кожен член менонитської громади, якому виповнилося 6 років. Для цього в кожному селі колоній коштами самих їх мешканців утримувалась початкова школа — Dorfschule (сільська школа). Діяли при громадах менонитів і середні навчальні заклади. Відкривалися вони в центрах менонітських колоній (округів), тому зазвичай називалися Центральними училищами, або Zentralschule, як казали самі меноніти. Одна з таких Централшулє і буда відкрита у 1842 році на майбутній верхньо-хортицькій вулиці Істоміна.
Статут хортицького центрального училища був затверджений 3 червня 1842 року. Тобто на свій 181-й рік життя школа (зараз №82) зайшла вже два місяці тому. Зараз її будівля має L-подібну форму, тобто складається з двох крил. Старіша частина-крило — та що стоїть вздовж вулиці Істоміна. Спочатку це була окрема споруда. Як стверджує видатний дослідник менонітської архітектура канадієць Руді Фрізен, ця будівля є однолітком самого учбового закладу. «Хортицька середня школа заснована в 1842 р. Перший будинок спорудили того ж року, він розмістився паралельно до головної вулиці села», — розповідає архітектор у своїй книзі «Менонітська архітектура: від минулого до прийдешнього». Якщо Фрізен правий, то ця будівля тоді взагалі найстаріша зі всіх які є сьогодні у Запоріжжі. Але вітчизняні історики з цим не згодні — вважають її дещо молодшою за сам учбовий заклад. «Перший капітальний будинок школи був збудований у 1870 році», — повідомляє, наприклад, «Звід пам’яток історії та культури України: Запорізька область».
Взагалі найстаріше крило школи — гарний приклад типової менонітської будівлі. Наприклад, його увінчує гострий двосхилий дах з двома арочними віконцями на фронтоні. Такі були у переважній більшості будинків Хортицької колонії. Друге крило — перпендикулярне до вулиці Істоміна — дещо відрізняється своєю архітектурою. Новий корпус був добудований до вже існуючої шкільної будівлі у 1891 році. Його окрасою зробили хоч і невеличку але справжню башту з годинником та дзвіницею на самій верхівці. До речі, годинниковий механізм був місцевого виробництва. Так-так, колись Хортиця була славетна своїми годинниками. Що вже казати, коли найвидатніші місцеві промисловці — Пітер Лепп, Абрагам Коп, Корнеліус Гільдебрандт — починали свою справу саме як годинникарі. Але найголовніший годинник всієї Хортицької колонії — той самий, над Централшулє — не їх робота.
До статусу династії промисловців доросла свого часу й родина годинникаря Йоганна Крьогера з Розенталя — нині це частина Верхньої Хортиці (та що ближче до Хортицького району). На межі позаминулого та минулого столітть Крьогери вже займалися ливарством, сільгоспзнаряддям і навіть виробництвом нафтових двигунів! Але й не забували про годинники. Ось цей самий годинник на головному навчальному закладі Хортицької колонії — справа їхніх рук!
На жаль ні дзвіничку, ні сам годинник зараз неможливо побачити на шкільній будівлі. Вони ще були на місці у 1942 році. Тоді під час німецької окупації Центральна школа навіть святкувала свій 100-річний ювілей. А ось пізніше годинник кудись зник. Як розповідає одна з легенд, один з нащадків Крьогерів демонтував його осінню 1943 року, коли меноніти покидали Верхню Хортицю з відступаючою немецькою армією. Демонтував і десь закопав! Хто знає, можливо колись і цей втрачений артефакт нарешті буде знайдений.
Але повернімося до самого учбового закладу. В Централшулє навчалися лише хлопці. Освітний процес тут вони починали зазвичай у 14-річному віці, після закінчення початкової школи. Термін навчання — 4 роки. Випускники центральних шкіл могли працювати писарями, бухгалтерами, посадовцями чи займатися власним бізнесом. Також менонітська громада сподівалась на них, як на викладачів досить численних у колоніях учбових закладів. Для отримання педагогічного диплома випускникам Центрального училища достатньо було здати додатковий іспит. Пізніше для того, щоб майбутні вчителі могли отримати практику викладання, при Централшулє навіть зробили окремий учбовий заклад — Mustershule. Цю назву можно перекласти як зразкова, або експериментальна школа. Її будівля до сьогодні знаходиться на своєму місці — на територіїї 82 школи, на розі вулиць Істоміна і Розенталь.
Майбутні педагоги — учні випускного класу Централшулє( пізніше — педагогічних курсів при школі) — у Мустершулє викладали. А навчалися тут діти робітників численних тоді на Хортиці промислових заводів. Вже на початку ХХ століття педагогичні курси перетворились ще на один окремий учбовий заклад — Вчительску семінарію. ЇЇ будівля теж неподалік — трохи вгору по вулиці Розенталь (зараз — ще один корпус 82-ї школи). А історію самого «педінституту» зараз продовжує педколедж на Бабурці.
А ще в цій самій школі сталася й подія видатна для всієї країни. Саме тут у 1910 році було створено перша в Україні (та і у всій тодішній імперії) природоохоронне товариство — Хортицьке товариство охоронців природи (ХОТП). Першим головою ХОТП став викладач Центрального училища Петро Бузук, а серед членів було багато викладачів закладу, його учнів та їх батьків. «Поки ми в Москві та Петербурзі розмовляли на тему про збереження пам’яток природи, скромний вчитель у селі Хортиця Катеринославської губернії Петро Бузук, нічого не знаючи про наші столичні розмови, зумів організувати там найсимпатичніше товариство», — писав про ХОТП по його відкриттю видатний ботанік та академик Бородін. Але це вже окрема історія — розповідав її вже в форматі відеолекціїї та розповім у вигляді публікації вже наступного разу.
На жаль історія ХОТП була недовгою — влада закрила його у 1915 році. Трохи згодом, вже при більшовиках, на зміну Централшулє прийшла «семерічка» — німецька робітнича школа. Ще в 30-ї роки минулого століття вона стала 10-рвчною Верхньохортицькою школою №2 з російською мовою викладання. Під час німецької окупації знову перетворилась на Zentralschule, а у 1962 році стала вже запорізькою школою №82. Зараз же це же не звичайна загальноосвітня школа, а навчально-виховний комплекс з виробничим навчанням. Але все ж таки історія учбового закладу триває. Триває вже 180 років! Цікаво, а є ще десь в Україні школи такого віку?
Друзі, сподіваюсь, що і ця мандрівка в часі від мене вам сподобалася. Якщо буде ваша воля подякувати за цю мою працю чи просто підтримати добровольця запорізького “Азову”, то буду вам дуже-дуже вдячний.
Карта Привату:
4149 6293 3142 8607
(Вертепний Р.В.).
PayPal: retrozp@gmail.com.
Дякую!