23 березня в історії Запоріжжя: Театр Заньковецької та Запорізька губернія

23 березня в історії Запоріжжя – про історичні події цього дня читайте в традиційному огляді нашого сайту.

---

1914

Дмитро Сигаревич

23 березня 1914 року в результаті  тяжкої хвороби передчасно уходить з життя Дмитро Сигаревич – педагог, український громадський діяч, публіцист та директор Олександрівського комерційного училища. На останній посаді Дмитро Дмитрович працював майже три роки – з серпня 1911 року. До цього два роки був інспектором цього комерційного училища.

Сигаревич був затятим поціновувачем та дослідником народної творчості, фольклору, української літератури та історії України. Читав про них лекції, писав публікації, активно пропагував усюди, де жив та працював – в Одесі, в Кам’янському, в нашому Олександрівську.

«Він з захопленням розповідав мені про свої заміри розбуркати національну свідомість серед місцевих громадян, про свої заходи поставити на тверду путь справу вивчення рідного краю і його історії», – писав про олександрівський етап життя Сигаревича дописувач газети «Світло» під псевдонимом «Д.Д.».

В Олександрівську Дмитро Дмитрович заснував історичний учнівський гурток, розкопував з учнями стародавні кургани, організовував екскурсії, виступав на  місцевому сімейно-педагогічному гуртку міста, читав лекції з історії у Народному домі.  «Він брав участь в усіх громадських і культурних заходах місцевої інтелігенції.  Завжди допомагав –  і порадою, і працею, і грішми. Це був громадянин в кращому розумінні цього слова», – писав про Сигаревича все той же «Д.Д».

До речі, завдяки Сигаревичу, у 1912 році члени Товариства Українських поступовців провели підпільний порайонний український з’їзд Катеринославщини. Він відбувся в нашому Олександрівську – в стінах Комерційного училища.

Старий міський цвинтар

Місце поховання Дмитра Сигаревича  преса називала символічним – «на старому запорозькому кладовищу, де поховано під козацькими хрестами останніх запорожців». Можливо, Сигаревича  поховали, у вигляді виключення,  на вже зачиненому у 1914 році старому міському цвинтарі. Там як раз  стояв великий хрест на могилі останнього отамана Задунайської січі Йосипа Гладкого. А ще впритул до цього кладовища стояла будівля Комерційного училища. На жаль, ні ця будівля, ні цей цвинтар до нашого часу не збереглися.

На місці училищної будівлі зараз знаходиться 2-й корпус ЗНУ. Позначити місце, де знаходилося кладовище  можна кварталом між сучасними вулицями Гоголя, Дніпровською, Жуковського та Першою Ливарною.  На початку минулого століття цей цвинтар вважався вже старим, у міста був новий  – майже напроти, по той бік залізниці.

Ось як описував свій візит 1909 року на старий  олександрівський цвинтар письменник Адріан Кащенко: «Це кладовище стало скидатися вже на степ. Кам’яні надгробки знищені, огорожі або погнили, або були попалені. Домовини майже всі зрівнялися з землею і вкрилися високою степовою травою. Тільки де-не-де валялися шматки кам’яних хрестів, та у горішньому кутку кладовища сиротами стояли три огороджені надгробки».

Один з тих трьох надгробків – могила екс-отамана Задунайської Січі, а потім і генерала-майора російської армії,  Йосипа Гладкого. «Коштовний надгробок з залізною огорожею. На надгробку вибиті вірші незабутнього співця України Т.Г. Шевченка», – писав Кащенко. До речі, це письменника здивувало. Неприємно. Цитую: «Що ж це таке? Слова жалю за минулим, що вибилися з наболілої души поета, тут, на домовині того, хто своєю власною волею збавив  віку Задунайської Запорозької Січі й тим прискорив руїну минулого? Чи зроблено це … щоб ці слова стояли довічним докором тому, хто проміняв булаву й бунчук запорозького кошового на чин «Генерал Майора»?»

Могила Гладкого ще у ранні радянські часи була знищена разом з кладовищем. Але  вже в наші часи неподалік від другого корпусу ЗНУ була встановлена копія хреста з могили екс-отамана – з тими ж строками Шевченка…

1921

Запорізька губернія

23 березня 1921 року  іноді в ЗМІ називають днем перейменування Олександрівська у Запоріжжя. При цьому у розповідях про це автори посилаються на відповідну постанову ВУЦВК – Всеукраїнського центрального виконкому (фактично – уряду).  Але ці автори помиляються!  23 березня 1921 року ВУЦВК дійсно перейменовував. Але не місто, а губернію! Цитую постанову №135, як у оригіналі : «Олександрівську губернію перейменувати в Запоріжську…». А закінчувалось це речення у документі ось так: «… з губерніяльним містом Олександрівськ». Проте де-факто назва «Запоріжжя» вже понад тиждень як була запроваджена місцевою владою,  і, як бачите, прижилася  без усіляких затверджень «на горі»!

1930

Машинобудівний інститут

Знаменна подія – 23 березня 1930 року у Запоріжжі з`являється машинобудівний інститут. У цей день таку назву отримує  Запорізький індустріальний технікум. Вже влітку того ж року він знову переживе «ребрендинг» – перетвориться на Запорізький  інститут сільськогосподарського машинобудування. До евакуації у 1941 році дипломи інженерів тут встигнуть отримати 782 особи.

А вже після повернення до Запоріжжя навчальний заклад ще декілька раз змінить свою назву. Зараз це –  університет «Запорізька політехніка». А у народі  – все та ж «Машинка»!

1931

Театр імені Марії Заньковецької

В попередньому огляді   я згадував Промбанк напроти ресторану ЦРК. Так ось – вже в липні 1931 року його почнуть перебудовувати під театральну споруду. Тому що, 23 березня цього року до Запоріжжя переїздить драматичний театр імені Марії Заньковецької. Якщо вам під цією назвою відомий (а він дуже відомий!) театр у Львові, то наголошую – це той самий театр!

З 1931 по 1941 роки він був запорізьким. Спочатку працював у клубі-театрі «Металіст» (зараз – БК «Автозаз») та гастролював по сценах інших міських будинків). Згодом розмістився у театрі імені 15-річчя ВЛКСМ (за назвою можна припустити, що його відкриття сталося 1933 року). Це та сама колишня будівля Промбанку, а ще раніше – Олександрівського товариства взаємного кредитування. Теж розкішна споруда! І теж із тих, що  не дожили до нашого часу. Була зруйнована восени 1943 року. Після війни на місці цієї будівлі побудували новий театр (зараз – імені Магара).

А театральна трупа «заньковчан» була евакуйована із Запоріжжя 1941 року, а після війни до нашого міста не повернулась – переїхала до Львова. За 10 років у Запоріжжі  Театр Заньковецької дав близько 80 прем’єр та зібрав загальну аудиторію у 2 мільйони глядачів!

Вулиці «Пісків»

23 березня 1989 року  Запорізький міськвиконком надає назви новим вулицям міста. Обидві вони знаходяться на «Пісках». Так вулицю, «проходящую от просп. 40-летия Победы до ул. Автозаводской вдоль кварталов ІІІ и І»,  назвали на честь Миколи Нагнибіди – поета, почесного громадянина Запоріжжя. Поетичний шлях Нагнибіди розпочинався у нашому місті – тут він працював на будівництві Запоріжсталі та на Дніпрогесі.

Ще одну вулицю, «проходящую от просп. 40-летия Победы до ул. Новокузнецкой между кварталами І и ІІ», назвали на честь Івана Гаврилова – партійного діяча, голову Запорізької міськради  та Дніпропетровської облради, наркома комунального господарства УРСР. У 2016 році цю вулицю перейменують на Водограйну.

1990

Цой

«Абсолютний лідер хіт-парадів ТАРС» – закликають запорізькі афіші у березні 1990  року. У палаці спорту «Юність»  з 23 по 25 березня виступає радянській рок-ідол Віктор Цой.  За три дні гурт «Кіно»  дає шість концертів!  У ті дні «Юність» опинилась у справжній облозі – зі штурмами, тиснявою, розбитими вітринами …  Вже у серпні того ж року Цой загине в автокатастрофі.

Такими були події 23 березня в історії Запоріжжя. Не перемикайтесь, далі буде! Дякую за ваші коментарі, відгуки та донати. Вони надають сил!

Друзі, тимчасово, до Перемоги, змінив професію – замість екскурсовода став добровольцем. Тому поки що на жаль не можу проводити екскурсії. Але продовжую вам про нього розповідати в інтернеті. У мене та у Запоріжжя ще стільки цікавого – розповідати й розповідати. Тож не зупиняюсь – попри всі негаразди та завдяки вашій підтримці. Щиро дякую всім, хто підтримує!
Карта: 4149 6293 3142 8607 (Приват, Вертепний Р.В.).
PayPal: retrozp@gmail.com.

 © Роман Акбаш, akbash.zp.ua, 23 березня 2023. Текст статті та фотоматеріали до неї поширюється за ліцензією «Creative Commons із зазначенням авторства 4.0 Міжнародна (CC BY 4.0)» та з обов’язковим активним гіперпосиланням на цю вебсторінку. Будь-яке використання без вищезазначених умов забороняється. Дякую за розуміння!