24 березня в історії Запоріжжя: “Просвіта”, масові розстріли та “Білий дім”

24 березня в історії Запоріжжя – про історичні події цього дня читайте в традиційному огляді нашого сайту.

---

1917

«Просвіта»

Після Лютневої революції 1917 року – український національний рух на піднесенні! Так, 24 березня 1917 року в  Олександрівську з ініціативи місцевих робітників і учнівської молоді починає свою роботу філія катеринославської “Просвіти”. В статуті організації було записано, що “товариство ставить своїм обов’язком працювати для розвитку просвіти й добробуту українського народу, а також для його політичного виховання і взагалі для розвитку української національної культури…”.

В перший же вечір до організації  записалося 150 містян. Було обрано раду товариства у складі: Ткаченка, Янчука, Обраменка, Козачука, Похілова, Безверхого, Сіваша та інших. Основу “Просвіт” краю складали, переважно, представники місцевої інтелігенції (вчителі, лікарі), але й були серед них робітники та селяни, чимало молоді. Наприклад, серед засновників олександрівської «Просвіти» – три залізничники та сім поштовиків. При місцевій філії організації  було засновано наступні комісії: шкільну, бібліотечну, театральну, співочу, лекційну тощо.

Штаб-квартирою місцевою «Просвіти» деякий час був Народний дім в околицях тодішньої Пушкінської площі – його будівля зараз на жаль руйнується на розі Дніпровської та Поштової, біля майдану Волі.

1943

Розстріл євреїв

24 лютого 1942 року – чорний день в історії Запоріжжя та найтрагічніший в історії єврейської громади міста. Ще на початку німецької окупації Запоріжжя було проведено перепис населення. Як виявилося лише у старій частині Запоріжжя станом на 18 жовтня 1941 року мешкав 1 841 єврей. А вже  1 травня  наступного року, як свідчать документи окупаційної влади, у місті не залишилось жодного єврея…

24 березня 1942 року запорізьким  євреям наказали зібратися біля міської управи – мовляв,  для від’їзду на роботи до Мелітополя. Всіх їх було відправлено за місто  – до території радгоспу ім. Сталіна (сучасний район Дослідної станції).

Саме це місто під час окупації було одним із місць масових розстрілів. Загальна кількість  розстріляних тут людей у різних джерелах розбігається. Наприклад, в акті Надзвичайної комісії в жовтні 1943 року про події 24 березня 1942 року зазначалося: «В этот день немецкие изверги расстреляли советских граждан 3700 человек».

 Висновок судово-експертної комісії у тому ж акті називав три місця масових поховань у районі радгоспу Сталіна, які з`явилися під час окупації. Тут, згідно з висновком, було розстріляно 36 тисяч людей.  Цитую документ:

«Среди трупов мужчин, женщин, стариков обнаружено большое количество детей… До 7-летнего возраста у трупов редко удавалось обнаружить трещины костей черепа, а в основном кровоизлияния в кожу и мягкую ткань головы, что дает право предполагать, учитывая и следственные данные, что дети, в основном оглушенные, сбрасывались в ямы и заживо хоронились»

На місці цих трагічних подій та поховань зараз існує меморіал «Жертвам фашизму». Це на сучасній вулиці Очаківський, біля садового кооперативу. Меморіальна дошка жертвам холокосту встановлена і на будівлі однієї з міських синагог на вулиці Тургенєва. Про неї  я розповідаю ось тут: Тургенєва, 22: “Синагога кравців”.

1977

Новий обком

До 1977 року «штаб-квартирою» обласної влади багато років  була будівля колишньої земської управи на вулиці Чекістів (зараз – Троїцька).

А в березні 77-го  посадовці обкому та облвиконкому переїжджають до самого центра Запоріжжя — до  нової величезної будівлі на Жовтневій площі. Запоріжці швидко нададуть їй неофіційне ім’я –  «Білий дім».  Можливо за аналогією із резиденцією американських президентів, хоча  нічого  спільного будівлі не мають.

Спорудження головної будівлі області було «довгобудом». Її почали будувати ще у 1971 році. Відкривали   новий обком тихенько – без помпи та публікацій у пресі. Можливо через те, що його будівництво було затьмарене трагедією, яку намагалися не афішувати.  Обком вимагали відкрити до ще до жовтневої річниці 1975 року. «Штурмівщина» й призвела до трагедії – 6 жовтня 1975 року на об’єкті повалилися будівельні риштування. На жаль, разом із людьми, які на них працювали. В пресі про це не повідомляли, але згідно з оперативною доповіддю місцевого управління КДБ тоді загинула одна жінка та 48 людей були травмовані.

А вже колишню будівлю обкому згодом нададуть обласному краєзнавчому музею. Поки що ж, у 1977 році, він працює біля Будинку одягу – у старовинній будівлі, яка колись належала промисловцю Бадовському. Своєю чергою в ній, після переїзду музею, облаштують  студентську поліклініку.

1983

Рейд дискотеками

У березні 1983 року у Запоріжжі відбувається рейд по танцмайданчиках. Привід – «органи внутрішніх справ отримують сигнали про те, що на дискотеках не все гаразд із громадським порядком». Сигнали підтверджуються. Наприклад, танці в ПК Будівельників учасники рейду описують так: «Хочеш пити – пий, хочеш битися – бійся». Квиток на таку розвагу коштує 1 рубль 10 копійок, і можна гуляти на годину більше, ніж на інших дискотеках – до 11 вечора. Але, звичайно, тут тісно – півтисячі людей в одному залі. І небезпечно – майже з кожних танців міліція виводить по 10-15 хуліганів.

Знайшлися зауваження і до дискотеки у ПК «Титан» – тут підпільно торгують спиртним! . Втім, відвідувачів “із пляшками вина” учасники рейду виявили майже на всіх проінспектованих дискотеках. “А ось каву ніде ми випити не змогли – не продають”, – зазначають учасники рейду.

2006

Червоненко VS Пеклушенко

Березень 2006 року міг би увійти в історію як час між двома запорізькими губернаторами – чинним і майбутнім. Голова на той час Запорізької облдержадміністрації Євген Червоненко викликав на кулачний бій тодішнього нардепа Олександра Пеклушенко.

Губернатор не зміг витримати, як піл час одного з мітингів у Запоріжжі «регіонали»  Сухий та Пеклушенко “дозволяли собі такі вирази як “оранжевая мразь”, “оранжевая шантрапа”, “оранжевая камарилья”. Особливо  не сподобались Червоненко слова Пеклушенко: «Эта власть понимает только кулак. И мы должны ей этот кулак обеспечить». Фраза так розбурхала керівника області, що він публічно, в ефірі телекомпанії «Алекс», запросив народного депутата на боксерський двобій. «Рукавички боксерські видам. Обіцяю, 30 секунд – і ти будеш у нокауті».

Бій так і не відбувся – виклик від чинного губернатора майбутній очільник області Пеклушенко, судячи з усього, не прийняв.

Такими були події 24 березня в історії Запоріжжя. Не перемикайтесь, далі буде! Дякую за ваші коментарі, відгуки та донати. Вони надають сил!

Друзі, тимчасово, до Перемоги, змінив професію – замість екскурсовода став добровольцем. Тому поки що на жаль не можу проводити екскурсії. Але продовжую вам про нього розповідати в інтернеті. У мене та у Запоріжжя ще стільки цікавого – розповідати й розповідати. Тож не зупиняюсь – попри всі негаразди та завдяки вашій підтримці. Щиро дякую всім, хто підтримує!
Карта: 4149 6293 3142 8607 (Приват, Вертепний Р.В.).
PayPal: retrozp@gmail.com.

 © Роман Акбаш, akbash.zp.ua, 24 березня 2023. Текст статті та фотоматеріали до неї поширюється за ліцензією «Creative Commons із зазначенням авторства 4.0 Міжнародна (CC BY 4.0)» та з обов’язковим активним гіперпосиланням на цю вебсторінку. Будь-яке використання без вищезазначених умов забороняється. Дякую за розуміння!