22 березня в історії Запоріжжя: Петро Ребро та ресторан ЦРК

22 березня в історії Запоріжжя – про історичні події цього дня читайте в традиційному огляді нашого сайту.

---

1910

Особняк Кононова

У 1910 році до Міської управи  надійшло клопотання від Андрія Кононова. Андрій Олексійович – начальник Олександрівського відділення Катерининської залізниці, як повідомляє  видання «Звід пам’яток історії та культури України: Запорізька область». А клопотав Кононов стосовно дозволу на  будівництво будинку – «двоповерхового, під залізним дахом».

Того ж дня клопотання було задоволено. І вже скоро на дворовому місці Кононова у кварталі  №60/16 постав досить примітний особняк. Він побудований у цегляному стилі, але має риси і класичного модерну.  Сучасна адреса будинку – Троїцька, 31-а. Тепер тут розташована адміністрація Запорізького обласного краєзнавчого музею, видавництво “Дике поле” та Запорізький обласний центр охорони культурної спадщини.

1928

Ресторан ЦРК

У березні 1928 року газета «Червоне Запоріжжя» запрошу. Запоріжців та гостей міста до відремонтованого ресторану ЦРК (Центрального робітничого кооперативу). Заклад знаходиться  у самому центрі тодішнього міста – «на вулиці Карла Лібкнехта, будинок №20, проти Промбанку». Зараз ми б назвали це місце – «на проспекті Соборному, проти Театру Магара».

Реклама ресторану обіцяє «кращі обіди, сніданки та вечері, різноманітні порційні страви та закуски за помірну ціну». Так, наприклад, за обід з двох страв тут просять 65 копійок. Наскільки це «помірно»? На тій же сторінці газети «Червоне Запоріжжя» є рубрика «Вчора на ринку». У березні 1928 року на запорізькому базарі за 65 копійок можна придбати на вибір:  а) 1,3 кг яловичини; б) або 4 стакани сметани; в) чи півтора десятка яєць; г)  або 6,5 «кіло» картоплі.

Кухня, до речі, у ресторані «под наблюдением лучших поваров». До того ж, у закладі «имеются кабинеты». А ще: «вешалка при ресторане бесплатно».  Працює заклад з 9 години ранку до 2 години ночі. «Для удобств сообщения с Кичкасом  имеется дежурный автомобиль», – підкреслює реклама ресторану.

«Магазин Ланшина»

До речі, будівля ресторану – шикарна! Модернова, з великими арковими вітринами, та з маскронами на фасаді у вигляді голів Меркурія. За інформацією краєзнавця Артема Бородіна, вонабула збудована ще за проєктом 1909 року  – як «магазин Ланшина». Перший власник – Олексій Аполлінарієвич Ланшин, місцевий нотаріус та власник нерухомості. У своїй історії будівля використовувалася як заклад торгівлі та  громадського харчування. 

На жаль цікава споруда (ймовірно авторства відомого архітектора Віктора Естровича) безжально була знесена у 1960-і роки – від “Вареничної” (останнє що тут було) звільнили місце під площу Театральну.

1935

Літаком до Дніпра

У  20-ті роки XXI століття між Запоріжжям та Дніпром нема ніякого регулярного авіасполучення. А ось 88 років тому воно існувало! 22 березня 1935 року відкривається регулярне повітряне сполучення між двома сусідніми містами. Більш того, як повідомляє преса, «з пересадкою на аеродромі Дніпропетровська на літак в будь-яке місто країни».

Літаки моделі «К-5» курсують між двома містами аж двічі на день! Правда,  в один рейс вони можуть взяти лише 8 пасажирів. Цікаво, що цим пасажирам потрібно збиратися не в аеропорті, а  «біля Держмлину, поруч з клубом «Металіст»». Тобто, сучасною мовою – біля млину Нібуру, поруч з будинком культури «Автозаз». А звідти вже пасажирів везуть до літака — на аеродром, який займає територію, де у 1960-і роки почнуть будувати Космічний мікрорайон.

1935

Трамвай

А під новиною про літак Запоріжжя-Дніпропетровськ газета «Червоне Запоріжжя» розповідає про земний транспорт – міський  трамвай. «Запорізький трамвай має перевозити щодня 76 тисяч пасажирів при наявності 40 моторових вагонів. А насправді перевозить по 80-90 тисяч, маючи  усього 27 вагонів», – чи то скаржиться, чи то пишається газета. Хоча ні – точно пишається! Бо у наступному реченні повідомляє: «Рекорд за день у березні – 23 трамвайні вагони перевезли 101 тисячу пасажирів!».

1947

Голод

22 березня 1947 року до секретаря ЦК КП(б)У Лазаря Кагановича  та голови Ради міністрів України Микити Хрущова звертаються керівники Запорізької області – голова Запорізького виконкому облради депутатів трудящих Пономаренко та перший секретар обкому Брежнєв (той самий – Леонід). У секретному листі вони повідомляють про тяжке продовольче становище на Запоріжжі:

«По состоянию на 10 марта 1947 года, органами здравоохранения зарегистрировано 638 смертных случаев в сельской местности, по области имеется около 50.000 человек дистрофиков»

1987

Костянтин Параконьєв

22 березня 1987 року  помер  актор театру імені Щорса Костянтин Параконьєв. До Запоріжжя  Костянтина Йосиповича було запрошено у 1967 році. За довгі роки роботи на «щорсівській» сцені актору  вдалося зіграти десятки ролей.

У 1970-му році за виконання ролі Ярослава Мудрого в однойменній постановці Костянтина Йосипович був відзначений Державною премією імені Т.Г. Шевченко – першим серед акторів українських театрів. А у 1979-му Паркаконьєв став Народним артистом України.

Як режисер він поставив десяток вистав, у кількох із них виступав як художник. Костянтин Параконьєв зачаровував глядачів не тільки своїм талантом, але помітною статурою – був він високого зросту, стрункий, мав чудовий баритон і добре танцював. Таким його пам’ятають ті, кому пощастило бачити артиста у житті та на сцені.

2014

Петро Ребро

22 березня 2014 року уходить засвіти Петро Ребро – почесний громадянин Запоріжжя та  найвідоміший запорізький поет. У творчому доробку Петра Павловича – понад 100 книг для дорослих та дітей. Він був фундатором і головою Запорізької обласної організації Національної спілки письменників України (1967 – 1998), почесним доктором Запорізького національного університету, одним із засновників Запорізької обласної організації Товариства української мови «Просвіта» імені Тараса Шевченка, , засновником і головним редактором  альманахів «Хортиця», «Спокута» та «Весела Січ».

2020 року на стіні будинку за адресом пр. Соборний, 190 з’явилася пам’ятна дошка на честь поета. Саме у цьому будинку Петро Ребро прожив 55 років. Ім’я видатного запоріжця носить зараз  і одна з вулиць Дніпровського району міста.

Ні, ти не знаєш добре України,

Якщо на Запоріжжі не бував,

Де небо – то від хвиль Дніпрових синє,

То золоте – від степових заграв;

Де на весь світ хоралить колосками

У січах кров’ю зрошена земля,

Де царство дум, де навіть кожен камінь

Народу невмирущість прославля;

Де сяйво з вод висотують турбіни

А Хортиця сурмить, як пароплав…

Ні, ти не знаєш добре України,

Якщо на Запоріжжі не бував.

П. Ребро

Такими були події 22 березня в історії Запоріжжя. Не перемикайтесь, далі буде! Дякую за ваші коментарі, відгуки та донати. Вони надають сил!

Друзі, тимчасово, до Перемоги, змінив професію – замість екскурсовода став добровольцем. Тому поки що на жаль не можу проводити екскурсії. Але продовжую вам про нього розповідати в інтернеті. У мене та у Запоріжжя ще стільки цікавого – розповідати й розповідати. Тож не зупиняюсь – попри всі негаразди та завдяки вашій підтримці. Щиро дякую всім, хто підтримує!
Карта: 4149 6293 3142 8607 (Приват, Вертепний Р.В.).
PayPal: retrozp@gmail.com.

 © Роман Акбаш, akbash.zp.ua, 22 березня 2023. Текст статті та фотоматеріали до неї поширюється за ліцензією «Creative Commons із зазначенням авторства 4.0 Міжнародна (CC BY 4.0)» та з обов’язковим активним гіперпосиланням на цю вебсторінку. Будь-яке використання без вищезазначених умов забороняється. Дякую за розуміння!