8 та 9 березня в історії Запоріжжя: Громадський комітет, Вінтер та ресторани

8 та 9 березня в історії Запоріжжя – про історичні події цього дня читайте в традиційному огляді нашого сайту.

---

1910

Перша міська електростанція

9 березня 1910 року в Олександрівську бере старт довгоочікуване та історичне будівництво. На розі Катеринославської  та Пилипівської вулиць (зараз відповідно – Поштова та Академіка Чабаненка) починають будувати першу міську електростанцію.

Проєкт, кошторис та креслення були розроблені технічною конторою «Артели русских инженеров в Харькове». Підрядник будівництва – місцевий технік Сергій Лизлов. До речі, він же свого часу будував  і перший міський водогін.

Вже 1 вересня 1910 року Лизлов рапортував міській владі: «Закінчено кам’яні роботи зі зведення стін станції… будівля покрита залізним дахом». Цілодобове постачання електроенергії  для освітлення та технічних потреб електростанція  розпочала 1 липня 1911 року. Перший завідувач електростанції – П. П. Потворовський.

Трохи згодом до й без того оригінальної будівлі станції добудували башту ще з одним куполом. Останній був втрачений під час Другої світової війни. Тоді ж зазнала пошкоджень і споруда  електростанції, але вона була відбудована майже в первісному об’ємі. Зараз будівля  використовується Запорізьким підприємством міських електромереж.

1917

Нові органи влади

Після подій «Лютневої революції» у Олександрівську з’являються нові органи місцевого самоврядування. Поряд з думою та управою, в Олександрівську у березні 1917 розпочинають свою діяльність ще два представницькі органи: міська рада робітничих, солдатських та офіцерських депутатів та  міський громадський комітет.

Громадський комітет у  радянській історіографії зазвичай називали «буржуазним органом Тимчасового уряду».  У часи СРСР про ініціаторів  їх  писали, наприклад, так: «гласні колишніх міських дум, великі фабриканти і заводчики, земці-поміщики, професура тощо». Або так: «представники місцевої буржуазії, земства, чиновників, есерів, меншовиків». Склад громадського виконкому в Олександрівську був обраний у два етапи.  На першому — 6 березня — на всіх заводах, майстернях і в установах обирали виборщиків.  9 березня у будівлі Міської управи відбувся другий етап – остаточні вибори.  У них голосували 108 виборщиків від громадськості та  54 делегати від ради робітничих і солдатських депутатів. За результатами голосування був сформований міськвиконком із 18 осіб. Головою виконкому став місцевий нотаріус Сергій Білоцвєтов, його заступниками обрали земського гласного Рудя та земського санітарного лікаря Попова.

Напередодні, 8 березня, була обрана й  міська рада робітничих, солдатських та офіцерських депутатів. Тоді абсолютну більшість місць в ній  отримали меншовики та есери. До складу виконкому ради увійшли 20 осіб. Серед них — більшовик, професійний революціонер та майбутній перший «чекіст» Олександрівська Іоганн Леппік.

1953

«Універмаг» на Анголенка

На розі проспекту та вулиці Анголенка (зараз Базарна) — новий будинок. Його квартири ще на  Новий рік почали обживати робітники абразивного комбінату. А тепер на першому поверсі відкрили ще й великий магазин промтоварів. Над дахом — величезний напис «Універмаг». Вивіска ще дивує запоріжців – аргонова, у вечірній час сяє! У самому універмазі теж є  ще диковині  новинки — лампи денного світла, автоматичні каси та телефони-автомати.

1958

Олександр Вінтер

9 березня 1958 року помирає Олександр Вінтер — академік, видатний енергетик та фахівець з будівництва електростанцій. Декілька років свого життя  Олександр Вінтер був нашим земляком –  працював головним інженером, а згодом начальником Дніпробуду та Дніпрозаводбуду.

Робочий офіс Вінтера в Запоріжжі — головна контора Дніпробуду (в майбутньому будівля «Дніпроенерго» на розі Гребельної та Вінтера). Місце проживання – так звана у народі «вілла Вінтера», що розташовувалася майже наприкінці вулиці, яка зараз називається бульваром Вінтера.

Ще при житті Олександра Васильовича, наприкінці 1930-х,  цей правобережний  бульвар вперше отримав назву на його честь. У 1957 році цю назву скасували (вдруге, у 1941-му німці вже перейменовували його на Дніпровський). Річ у тому, що тоді у СРСР заборонили називати вулиць на честь ще живих діячів. Після смерті Вінтера  березні 1958 року міськвиконком ухвалює: «З метою увіковічення пам’яті академіка О.В. Вінтера…перейменувати бульвар Набережний на Бульвар академіка Вінтера”. Ця назва існує дотепер.  На бульварі у 1966 році був відкритий й пам’ятник начальнику Дніпробуду.

1968

Ресторан «Березки»

8 березня 1968 року у Запоріжжі відкривається ресторан «Березки». Він знаходиться на улиці 40 років Радянської України (зараз — Незалежної України) поруч з палацом культури Будівельників. У закладі – два зали на 200 місць. На першому поверху — кулінарія

У 1987 році у ресторані «Березки» відкриється ще один непересічний заклад того часу — бар з назвою  «Керіпар». Деякі гарячі страви тут готують прямо на очах відвідувачів. За місцевою барною стійкою — угорське обладнання: плита для кави по-східному, мангал та плитка-решітка, на яких можна запекти м’ясо чи рибу. Тут і контактний гриль — на ньому можна приготувати будь-які біфштекси та фрукти-гриль. Фірмова страва «Керіпара» — судак фрі. Також  у меню бару  – бутерброди з качиним м’ясом, мандаринове варення, цукерки власного виробництва з кураги та навіть гаряче морозиво!

У роки Незалежності  у колишньому ресторані «Березки» деякий час будуть працювати досить відомі нічні клуби — «Сова» та  «М’юзік-хол».

1974

Ресторани «Росія» та «Нива»

«Щойно місто зануриться в сутінки, тут запалюються сотні яскравих вогнів — на дворі, над дахом, у широких вітринах-вікнах…» — так запорізькі журналісти у березні 1974 року пишуть про ще один ресторан. Він відкривається 8 березня та має назву «Росія». Величезну споруду із залізобетону збудував трест «Укрторгбуд» над Алюмінієвою балкою. У 1974 році це місце називають ще парком Миру.

У ресторані — два обідні зали по 400 місць, банкетний зал, кулінарія. А ще у будівлі працюють три бари — «Експрес», «Березовий», та «Пивний».  Зал на першому поверсі працює з 11.00 до 22.30 години, на другому — з 18 години й аж до першої години ночі. Бар «Березовий» приймає відвідувачів аж до четвертої ранку — це дуже непоширений випадок у ті часи!

До речі, у березні 1974 року після капітального ремонту відкривається ще одне «злачне місце» — ресторан «Нива». До послуг відвідувачів закладу за адресою «вулиця Гоголя, 32» — загальна зала (на 100 місць) та банкетна (на 25). У меню — «багатий вибір страв української кухні, різноманітні закуски та напої». «У ресторані грає оркестр», — закликає городян Запорізький трест ресторанів та кафе.

1995

Замах на кандидата

У березні 1995 року обирають (тоді ще саме обирають) першого керівника щойно створеного Хортицького району. Фаворити виборчих перегонів  – начальник ЖЕКу Олександр Гофман та начальник райвідділу міліції Ігор Шевченко.  Перебіг районних виборів пролунає на всю країну. 9 березня невідомі молодики скоїли замах на Шевченка. Офіцер міліції отримає чотири ножових поранення. Під час нападу злочинці кинули: «Ось тобі звільнення від виборів». Поки міліціонер лікувався головою району обрали Олександра Гофмана.

2012

Резонансне вбивство

9 березня  2012 року у Шевченківському районі 51-річний  чоловік розстрілює двох хлопців. Стрілець – Микола Кузнецов. Як повідомляють ЗМІ, у певних колах  чоловік відомий під прізвиськом «Кузя» та пов’язаний з промисловими відвалами у балці Середній.

«Близько 22.00 Кузя повертався додому на своєму авто, хлопці йшли йому назустріч і не поступилися дорогою. Тоді він відкрив стрілянину», – повідомляло видання «Сьогодні». Пресслужба ОблУМВС додавала: “Вихопив пристрій для відстрілу патронів, споряджених гумовими кулями, і зробив два постріли в грудну клітку молодому запорожцю». Від отриманих поранень помер  28-річний чемпіон міста з армреслінгу Сергій Омельяненко, його товариш потрапив до  реанімації.

До речі, про цей злочин  міліції мовчали  декілька днів. ЗМІ коментували це так: «Син стрільця – заступник прокурора Заводського району Запоріжжя». У серпні 2013 року повідомлялось, що Микола Кузнєцов був засуджений до 15 років позбавлення волі.

Такими були події 8 та 9 березня в історії Запоріжжя. Не перемикайтесь, далі буде!

Друзі, тимчасово, до Перемоги, змінив професію – замість екскурсовода став добровольцем. Тому поки що на жаль не можу проводити екскурсії. Але продовжую вам про нього розповідати в інтернеті. У мене та у Запоріжжя ще стільки цікавого – розповідати й розповідати. Тож не зупиняюсь – попри всі негаразди та завдяки вашій підтримці. Щиро дякую всім, хто підтримує!
Карта: 4149 6293 3142 8607 (Приват, Вертепний Р.В.).
PayPal: retrozp@gmail.com.

 © Роман Акбаш, akbash.zp.ua, 9 березня 2023. Текст статті та фотоматеріали до неї поширюється за ліцензією «Creative Commons із зазначенням авторства 4.0 Міжнародна (CC BY 4.0)» та з обов’язковим активним гіперпосиланням на цю вебсторінку. Будь-яке використання без вищезазначених умов забороняється. Дякую за розуміння!