10 березня в історії Запоріжжя: перший трактор та Гітлер у Запоріжжі

10 березня в історії Запоріжжя – про історичні події цього дня читайте в традиційному огляді нашого сайту.

---

1917

Револіційне святкування

10 березня 1917 року  – у першу неділю після оголошення про зречення Миколи ІІ – у Олександрівську урочисто святкують. «Был всенародно отпразднован праздник в честь победы революции», – розповідала  своїх спогадах про цей день олександрівська вчителька Марія Могилко-Гордєєва.

Саме святкування Марія описувала так: «Тысячная толпа во главе с духовенством  продефилировала через город на главную площадь, где был отслужен молебен и проведен митинг».  «Було багато червоних прапорів, усі учасники мали сякі-такі червони банти на грудях», – розповідав у книзі «Під щитом Марс» ще один свідок події, уродженець Калантирівки Гаврило Гордієнко. Правда, одночасно там же додав, що все ж таки з такими бантами були не всі. «Ми ніяк не хотіли мати нічого червоного на собі. Нам то було дивно. Воно нагадувало нам «красному і дурак рад», я каже російська приказка», – пригадував Гордієнко.

Про велику кількість прапорів свідчать і спогади Могилко-Гордеєвої: «Веяли алые стяги с надписями: “Да здравствует российская республика”, “Да здравствует пролетариат!”… развевалось знамя с надписью:”Долой войну!”».  А ще викладачка додавала: «Обыватели были особенно тронуты тем, что манифестация была окружена цепью русских и еврейских детей, и уверовали в это объединение».

1921

«Запорожець»

А ви знаєте, коли був зроблений перший «Запорожець»? Ні, не у 1961 році. Майже на 40 років раніше! Бо мова – не про автомобіль. Хоча той «Запорожець» теж був на колесах та мав пряме відношення до на нашого міста. 100 років тому – 10 березня 1923 року – у Кічкасі був виготовлений трактор «Запорожець». Перший серійний – як в Україні, так і у межах колишнього СРСР!

При чому, ця подія могла трапитися ще раніше. У Айнлаге, або Кічкасі (у правобережному містечку, територія якого зараз під водою Дніпра.  Не плутайте, благаю, з Павло-Кічкасом), на  заводах Унгера та Копа з дослідними зразками тракторів експериментували ще напередодні Першої світової війни. Але ж – війни, революції, занепад, голод… Врешті решт – націоналізація приватних підприємств,  у тому числі й, звісно, кічкаських.  На початку 1920-х років більшовицькі вожді лише мріють – «як що б ми могли дати завтра селянам 100 тисяч першокласних  тракторів…». А у Кічкасі тим часом вже повертаються до довоєнних напрацювань! І майже із нічого, з того що було тоді під руками, створили трактор «Запорожець».

Той перший трактор – вельми чудернацький  та специфічний. На трьох колесах (робоче – лише заднє), замість кабіни для водія – незручне сталеве «сідло», без коробки передач, без педалей взагалі – ні зчеплення, ні газу, ні гальма. «Запорожець» переміщався з однаковою швидкістю 3,6 км/год та зупинявся лише, коли вимикався двигун. До речі, про двигун – він теж місцевий: «Тріумф» виробництва Великотокмакського держзаводу №8. Потужність – 12 кінських сил. І він – нафтовий. Так, все вірно прочитали – працює на сирій-сирісінький нафті.  Бо для першого радянського трактора, то  найекономніший та найдоступніший різновид палива. Проблеми з нафтоперегонкою величезні – гасу та дизпалива не вистачає, бензин у страшному дефіциті!

Народжувався «Запорожець» на потужностях одразу двох заводів – №11 та №14. Або  на колишніх заводах Унгера та Копа. Вже з 1923 року його цей трактор виготовлявся на заводі «Червоний прогрес» у Великому Токмаку (теж  із «колишніх» – завод  Фукса). Випускали його до 1927 року, взагалі було випущено близько 800 одиниць.

До речі,    найперший березневий трактор колектив заводу №14 відправив… Леніну. З телеграмою: «Мы, рабочие и служащие госзавода № 14 в Кичкасе шлем трудовой подарок — крестьянский трактор первого выпуска, сконструированный нашими техруководителями»

 Менонітські інженери

А тепер про тих «техкерівників». Іноді в інтернеті можна зустріти інформацію про те, що кічкаський диво-трактор «склепали»  такі собі російські «кулібини»  та «лєвши», які в житті ніколи не бачили тракторів та й взагалі ні з чим подібним до того справи не мали. Такі собі аматори з, цитую, «освітою у чотири класи реального училища». То ж давайте познайомимося з творцями «Запорожця»

Батько, або головний конструктор – Леонард (Леонгард) Унгер. Якби не революція, то міг би вже бути власником отого самого заводу Унгеру. А так – лише працює на тому підприємстві інженером. Освіта – вища. Та ще і яка – вчився на інженера-механіка у німецькому Мангеймі.

Ще один співбатько «Запорожця» – Герхард Ремпель. До подій 1917 року – інженер-конструктор заводу Копа в Айнлаге.  Освіта – вища. Навчався інженерних справ у Німеччині, закінчив університет  у Хемніці. У 1917 році одружився з Аганетою Коп – донькою директора та співвласника заводу в Айнлаге.

Деякі джерела повідомляють, що Унгеру та Ремпелю допомогав ще й Корнеліус Паулс – ще один інженер заводу Копа. Інформації про нього обмаль. Але достеменно відомий такий факт – у 1930 році Паулс був нагороджений орденом Леніна за участь в створенні першого радянського комбайну. Останній – розробка запорізького завоу «Комунар». Вгадайте як той комбайн називався? Це легко!

На жаль, заслуги менонітських інженерів  не врятували їх від сталінських репресій. І Унгера, і Ремпеля, і кавалер ордену Леніна Паулса під час Великого терору проголосили «контрреволюціонерам» та «шпигунами Німеччини». 1937-й рік став останнім для кожного з трьох батьків трактора «Запорожця». Всі вони були розстріляні…

1943

Гітлер у Запоріжжі

10 березня 1943 року до Запоріжжя прилітає Адольф Гітлер. Це не вже не перший його візит, і не останній. «Сучасники, наближені до Гітлера, які супроводжували його у поїздках до Запоріжжя, фіксують у своїх спогадах чотири таких візити», – пише  своїх працях історик та журналіст Володимир Перепадя.

Перший візит відбувся 3 грудня 1942 року та тривав лише декілька годин. У Запоріжжі тоді Гітлер провів нараду з командуючим групи армій «Дон» фельдмаршалом Манштейном. Обговорювали підготовку операції “Зимова буря”.

Другий візит був найтривалішим – з 17 по 19 лютого. На той час штаб-квартира Манштейну під тиском радянських військ переїхала саме до Запоріжжя. Обговорювали  ось той самий тиск – швидкий  наступ Червоної армії та загрозу її виходу до Дніпра.  Причому все це у Запоріжжі Гітлер ледве не відчув, як то кажуть,  власною шкірою. 19 лютого передові колони радянських танків опинилися вже зовсім поруч з аердромом «Мокра» (район сучасного аеропорту), де і стояли літаки «Конкорд» із гітлеровського авіакортежу. То ж  німецькому фюреру довелося терміново покидати Запоріжжя. Як свідчив пізніше особистий  пілот Гітлера Ганса Баура, літак  з лідером Третього Рейху піднявся у повітря саме в той момент, коли до аеродрому підійшли приблизно 20 радянських танків.

Знову до штабу групи армій «Південь»  Гітлер завітав 10 березня 1943 року. Як і попереднього  разу фюрер провів нараду  з керівниками  групи армій «Південь»  та  штабу Головнокомандування сухопутних сил Німеччини  у  будівлі  запорізької штаб-квартири Манштейну. Вона знаходилася на Гоголівській вулиці. Зараз це 2-й корпус університету «Запорізька політехніка» (Гоголя, 64). До 1941 року тут розташовувався технікум, після початку окупації – рейхскомендатура. Саме цю будівлю, як штаб-квартиру Еріха Манштейна  та місце проведення нарад за участю Гітлера ретельно зафіксував  10 березня 1943 року  Генріх Гофман – особистий фотолітописець фюрера.

Під час березневого візиту Гітлеру вже не довелося нервувати – ситуація на фронті групи армій «Південь» знову  змінилась на користь німців. «Одним словом, у штаб-квартирі Манштейна панувало піднесення й радісне передчуття близьких перемог. Приблизно в такій само ейфорії перебував вочевидь і Гітлер, тож візит носив майже парадний характер з врученням високих нагород й маніфестаціями захвату й відданості з боку солдат і офіцерів», – розповідає Володимир Перепадя.

Четвертий і останній візит Гітлера до Запоріжжя стався майже напередодні визволення міста –  8 вересня 1943 року. Він тривав лише кілька годин.  Знов процитую Перепадю: «Окрім закликів до стійкості Гітлер вже  не мав чим допомогти своїм військам. Це було останнє перебування Гітлера на Східному фронті, більше він ніколи не залишав території Рейху».

1982

Чемпіони світу

11 березня Запоріжжя вітає та зустрічає своїх спортивних героїв. Декілька днів тому  у німецькому Дортмунді завершився чемпіонат світу з гандболу. У фінальному матчі  чоловіча збірна  СРСР подолала суперників із Югославії (30:27) та вперше стала чемпіоном світу. У складі тріумфаторів і два запоріжці – гандболісти ЗІІ Сергій Кушнірюк та Олександр Шипенко. Ворота збірної захищав і Михайло Іщенко – теж вихованець запорізького гандболу та випускник ЗМетІ (ЗІІ).

До цього Кушнірюк та Іщенко вже мали титули олімпійських чемпіонів – вигравали Олімпіаду-1976 у Монреалі. Шипенко на міжнародному рівні вигравав лише юніорські (двічі!)  та студентський чемпіонати світу. То ж Олександр із Німеччини повертається ще із новим званням  – «Заслужений майстер спорту СРСР» .

1988

Пам’ятник Шевченка

Одна з головних тем обговорювань у Запоріжжі березня 1988 року – пам’ятник Тарасу Шевченку. Саме у цьому місяці ініціативна група запоріжців оголосила про збір коштів на його  встановлення. Ідею підтримав міськвиконком – був оголошений конкурс на кращий проект пам’ятника Кобзарю.

До речі, грошима на пам’ятник Шевченку містяни та мешканці області діляться досить активно. На спеціально створений рахунок кошти перераховують як окремі громадяни, так і цілі колективи -заводів, фабрик, установ, шкіл, інститутів, колгоспів… «300 карбованців у фонд внесли артисти Запорізького цирку», «40 карбованців пожертвували  «500 рублів зібрали студенти індустріального технікуму», «колектив 5-ї лікарні здав на меморіал 865 карбованців», «співпрацівники міського УВС зібрали 1000 карбованців…», – регулярно доповідає місцева преса у кінці 80-х.

До речі, є й ті містяни, які вважають що ініціатива, як то кажуть, «не на часі». «Чому пам’ять має матеріалізуватися у кам’яну брилу? Чи не краще на гроші, перераховані до фонду пам’ятника, збудувати дитбудинок, школу чи лікарню?», – пише у листі до газети працівник моторобудівного заводу Ю. Кислиця.

Жваві дискусії точаться і навколо місця розташування майбутнього пам’ятника. Ініціативна група у складі поета Петра Ребро, скульптора В’ялого, професора університету Чабаненка та архітектора Бірюкова наполягає : пам’ятник Тарасу Григоровичу треба ставити у зоні від площі Жовтневої до Дніпра. Аргумент: «Це місце села Нешкребівка, де бував Шевченко». А пересічні запоріжці чого тільки не пропонують –  і курган біля музею на Хортиці, і парк «Дубовий Гай», і на Правому березі біля  греблі Дніпрогесу…

Питання розглядають навіть на засіданні Запорізької містобудівної ради Найбільше голосів тут набирають шість варіантів місць для майбутнього пам’ятника. Це  – у сквері навпроти кінотеатру «Комсомолець»;  на Центральному бульварі біля Будинку політосвіти;  на проспекті Жданова біля кінцевої 14 тролейбусного маршруту; на острові Хортиця; на схилах Дніпра у районі Палацу піонерів; поряд із кінотеатром імені Шевченка на вулиці 8 березня.

35 років минуло. Думаю, ви в курсі – ні того пам’ятника, ні тих грошей…

Такими були події 10 березня в історії Запоріжжя. Не перемикайтесь, далі буде!

Друзі, тимчасово, до Перемоги, змінив професію – замість екскурсовода став добровольцем. Тому поки що на жаль не можу проводити екскурсії. Але продовжую вам про нього розповідати в інтернеті. У мене та у Запоріжжя ще стільки цікавого – розповідати й розповідати. Тож не зупиняюсь – попри всі негаразди та завдяки вашій підтримці. Щиро дякую всім, хто підтримує!
Карта: 4149 6293 3142 8607 (Приват, Вертепний Р.В.).
PayPal: retrozp@gmail.com.

 © Роман Акбаш, akbash.zp.ua, 10 березня 2023. Текст статті та фотоматеріали до неї поширюється за ліцензією «Creative Commons із зазначенням авторства 4.0 Міжнародна (CC BY 4.0)» та з обов’язковим активним гіперпосиланням на цю вебсторінку. Будь-яке використання без вищезазначених умов забороняється. Дякую за розуміння!