7 березня в історії Запоріжжя: Володимир Дахно та перша “маршрутка”

7 березня в історії Запоріжжя – про історичні події цього дня читайте в традиційному огляді нашого сайту.

---

1905

Іван Акінфієв

7 березня 1905 до піклувальної ради комерційного училища, що відкривалось в Олександрівську, прийшов лист з Катеринослава.  У ньому педагог та вчений Іван Акінфієв прохав прийняти його на посаду директора нового навчального закладу.

Прохання було задоволено. З 1905 по 1911 роки Акінфієв керував Олександрівським комерційним училищем. І нашому місту пощастило, що він деякий час  був нашим земляком.  По-перше,  Акінфієв – добрий педагог. На час переїзду в Олександрівськ мав 25-річний досвід викладання. Вважався одним з найвідоміших викладачів природознавства тодішньої Російської імперії.

 Перебуваючи на посаді директора комерційного училища в Олександрівську, Акінфієв  працював за гаслом: «Все для дітей». Він сміливо експериментував та впроваджував нові методи викладання. За його активного сприяння  був зведена чудова будівля училища, обладнані навчальні кабінети, на високий рівень було поставлено й саме викладання. У 1910 році на виставці в Катеринославі отримав Велику золоту медаль за свої роботи у сфері народної освіти.

По-друге, Акінфієв – видатний вчений-ботанік, один з найвизначніших дослідників флори, рослинності та клімату нашого регіону. Зібрав унікальний “Повний гербарій Катеринославської флори”. До нього увійшли 1210 видів рослин. До речі, деякі рослини навіть мають наукові назви на честь вченого. Наприклад – піжма Акінфієва (Tanacetum akinfiewii) та смолівка Акінфієва (Melandrium akinfievii).

А по-третє, Акінфієв – заповзятий  громадський діяч.  Його сучасники писали про це так: «Нет ни одного просветительного и благотворительного общества в Екатеринославе и Александровске, где И.Я. Акинфиев не был бы учредителем, членом правления, активным работником, и всюду он вносил и денежные средства, и широкую инициативу, и почин, и умелое руководство делом, и массу духовного труда».

Громадській діяльності в Олександрівську Іван Якович дійсно приділяв купу свого вільного часу. Він був заступником голови місцевого  Товариства сприяння фізичному вихованню дітей та домігся відкриття у місті дитячого майданчику. Ще в Олександрівську Акінфієв, цитую:  «сохранил и обновил погибавшую общественную библиотеку, вытеснил из Народного дома «Союз русского народа» и организовал там народные чтения». У нашому місті вчений організовував лекції, створив сімейно-педагогичний гурток та навіть був редактором видання «Адрес-календарь Александровска и его уезда».

1907

Замах анархістів

7 березня 1907 року в Олександрівськ відбувається резонансна подія. У результаті збройного замаху вбито начальника місцевих  залізничних майстерень Василенка. Вранці у залізничної колії  поруч з майстернями його перестріли двоє людей. Спочатку вони  вручили йому листа  з текстом «Смерть врагам рабочего класса! Да здравствует рабочий классовый террор!». Після чого на очах у багатьох робітників майстерень зробили чотири постріли – у груди та лоб Василенка.

Далеко з місця теракту вбивці втекти не  змогли, були затримані. Це – катеринославські анархісти Василь Бебешко та Павло Аршинов. Їх акт  помста за постраждалих   учасників Олександрівського повстання 1905 року. Активними учасниками останнього були робітники залізничних майстерень.  Один з учасників замаху Павло Аршинов згодом у своїх спогадах напише про Василенка наступне:

«Это то лицо, которое в дни декабрьского вооруженного восстания в Александровске, помогало властям подавлять восстание. После, на его показаниях была построена существенная часть обвинительного акта. Десятки Александровских рабочих, были тогда либо казнены, либо сосланы в каторжные работы. Как ненавистник и угнетатель рабочих, Василенко проявил себя еще до революции…»

Вже у квітні Бебешко та Аршинов стануть фігурантами ще одної резонансної справи в Олександрівську – масової втечі в’язнів із місцевої тюрми.  Друзі анархістів у  Великдень влаштували збройний напад на в’язницю. Згодом обидва анархісти були схоплені. Бебешка стратили у катеринославській  в’язниці  наприкінці  1908 року.

Дещо інакше  склалася доля іншого виконавця терористичного акту – Петра Аршинова. В роки громадянської війни він був  одним з найближчих сподвижників Нестора Махна та став одним із літописців махновщини. Серед його книг – «Історія махновського руху». На початку 1938 року Аршинов був заарештований за звинуваченням в створенні й керівництві підпільною анархічною організацією та  розстріляний.

1915

Перша «маршрутка»

7 березня 1915 року відбувається знаменна подія в історії громадського транспорту міста. В цей день отримує дозвіл на перевезення  фактично перша в історії міста «маршрутка» – «автомобіль громадського користування для пасажирського пересування містом».  Це – автівка «Мерседес» з двигуном у 14 кінських сил та місцями для п’ятьох пасажирів.  Вона належить міщанину Зундеру Грінеру.

Автомобілі в Олександрівську тоді ще є диковиною. Експерти олександрівської влади, які оглядали автівку Грінера – завідувачі міських електростанції та водопроводу! «Техогляд» пройшов успішно. Зауваження було лише одне – «в предупреждение открывания дверок необходимо поставить с внутренней стороны два крючка».

Посвідчення на керування цим «Мерседесом» та неофіційний титул першого «маршрутника» нашого міста отримав «опытный шоффер» – 33-річний Василь Майборода.

Власник автівки Грінер пообіцяв: «Совершать курсирование в направлении от вокзала Южных железных дорог до пристаней на Днепре, с остановками у кондитерской Гладкова и возле Земской больницы. Взымать плату с пассажиров по установленной таксе и не допускать посадку таковых свыше мест указанных в выданном мне удостоверении».

Такса, до речі – 10 копійок за проїзд між двома зупинками. Звертаю увагу: «с детей и учащихся взымается в половинном размере».

1923

Запорізька округа

7 березня 1923 року, згідно з постановою ВУЦВК, Запоріжжя стає центром нової Запорізької округи – адміністративно-територіальної одиниці  у складі Катеринославської губернії. Перший голова окружного виконкому – Іван Гаврилов. Головна адмінбудівля округи (окрвиконком) – колишня Земська управа (зараз – краєзнавчий музей).

У 1926 році до округи належали 13 районів: Балківський (с.Балки), Василівський (с.Василівка), Вознесенський (с.Вознесенське), Гуляйпільський (с.Гуляй-Поле), Жеребецький (с.Жеребець), Кам’янський (с.Кам’янка), Новомиколаївський (с. Н.-Миколаївка), Оріхівський (Оріхів), Покровський (с.Покровське), Пологівський (Пологи), Софіївський (с.Софіївка), Томаківський (с.Томаківка), Хортицький (с.Хортиця).

Згідно з Всесоюзним переписом населення 1926 року в окрузі проживало 532 859 осіб. З них – 55 553  у місті Запоріжжя. За національним складом 80,6% населення складали українці, 11,1% – росіяни, 4,1%  – німці, 3,4% – євреї.

Запорізька округа була ліквідована 2 вересня 1930 року.

1932

Володимир Дахно

7 березня 1932 року у Запоріжжі народився Володимир Дахно – батько культових мультгероїв: козаків під іменами Грай, Око та Тур. Саме наш земляк є творцем анімаційного циклу «Як козаки…». Йому режисер Володимир Дахно присвятив двадцять вісім років свого життя. Перший мультфільм саги про козаків було завершено у 1967 році,  останній – 1995 року.

“Я не дуже довго мудрував з козаками, – згадував Дахно. – Взяв та й намалював трьох запорожців на кшталт трьох мушкетерів. Один вийшов кругленький, маленький, інший – худий і довгий, третій – здоровий та рум’яний молодець. Потім мені казали, що я дуже точно передав в цих персонажах український характер”, – пригадував якось Володимир Дахно.

А ще Дахно згадував у своїх інтерв’ю й рідне місто. “Думаю, завдяки саме Запоріжжю у мене і моїх героїв таке почуття гумору і любов до всіляких пригод», – зізнавався Володимир Авксентійович.

Виріс Дахно на території Слобідки – колишнього передмістя Олександрівська. А це історично був україномовний та дуже проукраїнський куточок. З мешканцями, серед яких були нащадки козаків, з легендами про минувшину та з історичними артефактами у родинних скринях.   Поруч – напроти через Дніпро – легендарна Хортиця. Юний Володя Дахно часто плавав туди з друзями. «На Хортиці нас охоплювала якась дивовижна атмосфера. Ми блукали по острову, зупинялись біля великих дерев, каменів і шукали козацькі скарби або хоча б яку-небудь козацьку річ», – розповідав якось газеті «Міг»  друг дитинства Дахна Артем Куліш.

Жив тоді Володимир Дахно у квартирі №1 будинку з  сучасним адресом «Олександрівська, 97». Це неподалік від сучасної обласної бібліотеки. Навчався у школі №84.  Зараз у її будівлі за адресою Залізнична, 11  працює дитячий садок. А сама школа у 1971 році влилася до школи №15 (зараз – на Фортечній).

На жаль у рідному місті Володимир Дахно дотепер майже ніяк не вшанований – ні на мапі Запоріжжя, ні у  меморіальних дошках, ні у пам’ятниках. Лише єдина невеличка табличка на камені, що знаходиться на маловідомій Алеї славетних запоріжців біля Театру Молоді.

Такими були події 7 березня в історії Запоріжжя. Не перемикайтесь, далі буде!

Друзі, тимчасово, до Перемоги, змінив професію – замість екскурсовода став добровольцем. Тому поки що на жаль не можу проводити екскурсії. Але продовжую вам про нього розповідати в інтернеті. У мене та у Запоріжжя ще стільки цікавого – розповідати й розповідати. Тож не зупиняюсь – попри всі негаразди та завдяки вашій підтримці. Щиро дякую всім, хто підтримує!
Карта: 4149 6293 3142 8607 (Приват, Вертепний Р.В.).
PayPal: retrozp@gmail.com.

 © Роман Акбаш, akbash.zp.ua, 7 березня 2023. Текст статті та фотоматеріали до неї поширюється за ліцензією «Creative Commons із зазначенням авторства 4.0 Міжнародна (CC BY 4.0)» та з обов’язковим активним гіперпосиланням на цю вебсторінку. Будь-яке використання без вищезазначених умов забороняється. Дякую за розуміння!