24 лютого в історії Запоріжжя: Покровська церква, Утьосов та “Ревком”

24 лютого в історії Запоріжжя – про історичні події цього дня читайте в традиційному огляді нашого сайту.

---

1789

Свято-Покровський собор

24 лютого 1789 року в Олександрівському посаді стає до ладу  Покровський храм. Саме в цей день нову церкву освячує Павлоградський протоієрей Олексій Хандалєєв, відбувається перше богослужіння. Саму новобудову описували так, цитую:  «деревянная без колокольни, со оградою, в ней сосуды серебренные и вызолоченные, ризницею и колоколами достаточная».

Це вже друге (і не останнє) життя головного олександрівського храму. Його почали будувати 1 серпня 1778 року замість колишньої, вже підупалої та затісної Покровської церкви – на тому ж місці й з тим самим іменем. У доробках Якова Новицького можна прочитати, що церкву будували на кошти «посадських мешканців і меценатів», серед яких більшість складали запорожці  («Летючий, Зінчук, Гайдук, Карбула, Галичий, Нескреба, Самчика, Кінебас та інші»).

Тому споруда належить до унікального типу ярусних ротонд – храмів, які були поширені на землях запорозьких козаків. Дослідник із Придніпровської  державної академії будівництва та архітектури Олександр Харлан навіть ввів у науковий  обіг окремий термін для храмів такого типу  – «додекагони». Основний об’єм таких церков – гранчастий, 12 граней.

До речі, про місце розташування церкви. До нашого часу вона не дожила –  замість неї у 1890 році був відкритий кам’яний собор. Існують дві версії про те, де знаходилась стара Покровська церква. Перша – класична:  у всіх своїх варіантах храм знаходився майже на тому місці, де й в наш час відбудували Свято-Покровський собор.

Іншу  думку має  Олександр Харлан. «Покровська дерев’яна соборна церква  розташовувалася в міському кварталі обмеженому проспектом Соборним, вулицями Троїцька, Поштова та Покровська», –  доповідав дослідник під час наукової конференції «AB URBE CONDITA:…» у жовтні 2020 року. За цією версією на місці вівтарної частини храму зараз розміщується будівля колишнього кафе «Сніжинка» (Соборний, 37). Звісно, до цього припущення треба ставитися обережно – вагомих доказів воно ще немає.

1909

Перша приватна газета

24 лютого 1909 року  вийшов з друку перший номер газети «Справочный листок объявлений г. Александровска». Подія – історична! Бо до цього часу в  історії Олександрівська було лише одне друковане видання – офіційний рупор Міської управи «Александровский городской вестник», який видавався  у 1904-1906 роках.

«Справочний лісток…» став першою приватною газетою міста. Він виходив двічі на тиждень під керівництвом редактора М. Яковлева. Але відбувалося це недовго. Дуже швидко газета змінила ім’я – на «Запорожский край». А у липні того ж 1909 року взагалі припинила своє існування.

До речі, про циклічність історії – рівно за сорок років після народження «Справочного лістка…»  вийшов з друку й перший номер іншої знакової для історії Запоріжжя газети. 24 лютого 1939 року – день народження газети «Індустріальне Запоріжжя». Щоправда, на зорі своєї історії газета мала назву «Більшовик Запоріжжя». «Індустріалкою», як її називали запоріжці, видання стало вже у 1963 році. На жаль, з початку цього року «Індустріалка» припинила  свою роботу навіть у вигляді інтернет-сайту.

1914

Леонід Утьосов

Ви не повірите – зараз знову буде й про газети теж! За інформацією запоріжця Сергія Ставицького, 24 лютого 1914 року газета «Новости Александровска пише наступне:

 «Комик Утесов – характерный во всех ролях и такой же интересный как рассказчик. Дарование г-на Утесова еще молодое, но оно развернется, и нет сомнения, что из г-на Утесова выйдет талантливый актер”.

Так-так, мова про того самого Леоніда Утьосова. Тоді ще молодого, але дійсно талановитого, як підтвердив час, актора. Чому про нього пишуть олександрівські журналісти? А тому, що в той час місце роботи Утьосова знаходиться саме в Олександрівську.  З театральною трупою «Мозаїка»  він ще з кінця 1913 року виступає у місцевому театрі Войталовського. Будівля театру, яка була більше схожа на дерев’яний цирк, тоді знаходилася на вулиці Миколаївський (зараз – Святого Миколая), у тому ж кварталі де й Народний дім (згодом – кінотеатр Леніна).

Афіша трупи під назвою «Мозаїка» в Олександрівську повідомляла: «Драма, опера, оперетта, комедия. Все новинки столичных сцен”. Але місцева преса була не в захваті від тих вистав. “Вещь более чем скверная”, – написав один з критиків про оперету «На дні».  Другий взагалі – назвав кепським увесь репертуар трупи. Таким поганим що, цитую: «…даже г-н Утесов был бессилен развеять облака скуки».

А ще  в Олександрівську в Утьосова  розпочався роман всього життя. В нашому місті відбулося його перше романтичне побачення із колегою по театральному цеху – Оленою Ленською. А вже наступного дня вони почали жити разом. І прожили у парі 49 років!

Багато років потому Леонід Утьосов присвятить дружині такі віршовані рядки:

“В Запорожье, где казачья Сечь,

 У Днепра – у Черноморья друга,

В месте наших первых юных встреч,

Ожидаю я тебя, подруга (…)

Хоть прошло немало бурных лет —

Все событья пропускаю мимо,

И открою я тебе секрет,

Что любовь к тебе неугасима”.

1943

«Ревком»

З газети «Нове Запоріжжя» за 24 лютого 1943 року:

Вбивство зондерфюрера (начальника технічного підрозділу) – ймовірно справа так званого «Ревкому». Таку назву мала підпільна організація, що діяла у 1942 – 1943 роках  на території міста Запоріжжя. Саме стосовно «Ревкому»  у книзі «Запорізькій елктровозоремонтний» (1965 р.) можна прочитати наступне:

«В конце февраля 1943 года по поручению «Ревкома» группа подпольщиков напала на фашистскую автоколонну, стоявшую близ Чаривного хутора и добыла оружие. Подпольщики отправили на тот свет десятки карателей, в том числе немецкого генерала Гесса, захватили военное, имущество и устроили крушение на железной дороге».

А ось як характеризує «ревкомівців»  довідка начальника УНКВС по Запорізькій області Голубєва від 24 березня 1945 року: «Деятельность Ревкома и объединяемых им групп свелась к проведению нескольких незначительных боевых операций, которые носили или случайный характер или увязывались с материальной заинтересованностью». Ось та сама «матеріальна зацікавленність» судячи з усього і була причиною диверсії на Чарівному хуторі.

Річ у тому, що 17 лютого 1943 року «ревкомівці» напали не на просто автоколонну, а на колону, яку між усього іншого евакуювала  із банку в місті Слов’янськ гроші. То й самий начальник УНКВС Голубєв писав про це так: «Увод автомашины с деньгами и др. вещами, отступавших из Славянска немцев, убийство при этом одного банковского служащего и одного солдата».

Про трофеї «Ревкому» у 17 числі «Музейного вісника» розповів запорізький історик Володимир Лініков:  «Частково гроші були розподілені між учасниками групи, частково зариті на городах. І хоча декларувалося, що готівка пішла на потреби підпілля жоден з авторів повоєнних звітів не пригадував куди саме вона була витрачена. А от запис про витрати на одяг для співмешканок зберігся…».

До речі,   у тому ж лютому 1944 року «ревкомівці» провели ще один акт боротьби з «новим порядком». Як на мене, теж  дещо дивний. Судіть самі, знову цитую чекіста Голубєва: «Угон из хозяйства глухонемых в этом же месяце 8-ми свиней».

«Ревком» було розкрито у березні 1943 року. Більшість його учасників  німці розстріляли, решта – втікла із Запоріжжя.

1977

Оксана Райхель

24 лютого 1977 року у Запоріжжі народилась відома гандболістка Оксана Райхель. З 1993 по 2003 роки (з перервою)  Оксана захищала кольори запорізького «Мотору».  Грала на позиції лівої крайньої. У складі «Мотора» здобула сім золотих медалей чемпіонатів України.

У складі юніорської збірної України  Оксана Райхель  вигравала чемпіонат Європи-1994 (U-17). З молодіжною українською збірною здобувала  «срібло» на континентальній першості 1996 року  (U-19).  У 2004 році в Афінах Оксана стала  бронзовою призеркою Олімпійських ігор. Нагороджена орденом княгині Ольги III ст. Майстер спорту України міжнародного класу з гандболу, заслужений майстер спорту України.

Такими були події 24 лютого в історії Запоріжжя. Не перемикайтесь, далі буде!

Друзі, тимчасово, до Перемоги, змінив професію – замість екскурсовода став добровольцем. Тому поки що на жаль не можу проводити екскурсії. Але продовжую вам про нього розповідати в інтернеті. У мене та у Запоріжжя ще стільки цікавого – розповідати й розповідати. Тож не зупиняюсь – попри всі негаразди та завдяки вашій підтримці. Щиро дякую всім, хто підтримує!
Карта: 4149 6293 3142 8607 (Приват, Вертепний Р.В.).
PayPal: retrozp@gmail.com.

 © Роман Акбаш, akbash.zp.ua, 24 лютого 2023. Текст статті та фотоматеріали до неї поширюється за ліцензією «Creative Commons Із зазначенням авторства 4.0 Міжнародна (CC BY 4.0)» і з обов’язковим активним гіперпосиланням на цю вебсторінку. Будь-яке використання без вищезазначених умов забороняється. Дякую за розуміння!