23 лютого в історії Запоріжжя – про історичні події цього дня читайте в традиційному огляді нашого сайту.
1869
Перший почесний громадянин
А ви знаєте хто і коли став першим почесним громадянином нашого міста? Вперше таке звання було присвоєне 154 роки тому! 23 лютого 1869 року міська громада – «товариство дворян, купців, міщан та духовенства міста Олександрівська» – одноголосним рішенням запропонувала надати звання почесного громадянина міста Олександру Канкріну.
Олександр Єгорович Канкрін – граф, капітан лейб-гвардії, який після виходу у відставку жив у власному маєтку в селі Григорівка неподалік від Олександрівська. У 1856 році був обраний маршалком («предводителем», рос.) дворянства Олександрівського повіту. Згодом увійшов до складу першого Олександрівського повітового зібрання. У 1866-1869 роках – голова повітової управи Олександрівського земського зібрання.
Саме дії Канкріна на останній посаді Олександрівське міське товариство й вирішило вшанувати званням почесного громадянина міста – «за його всебічну працю на користь м. Олександрівська». Серед заслуг вже колишнього на той час голови Земської управи у відповідному клопотанні відзначалися:
- Привітність та широка благодійність – «що дала хліб багатьом бідним родинам Олександрівська»;
- «вірно зрозуміле земське значення міста та його потреб»
- «Сприяння місту в отриманні від уряду коштів на покращення пожежної частини».
Клопотання було задоволено 4 липня 1869 року. Помер Олександр Канкрін 25 квітня 1891 року в селі Григорівка Олександрівського повіту Катеринославської губернії (зараз – Запорізький район Запорізької області). У 2020 році ЗМІ повідомляли, що під час археологічної розвідки у Григорівці був знайдений фундамент церкви, побудованої Олександром Канкріним, та родинний склеп Канкріних, де й був похований сам граф.
Ім’я на честь родини Канкріних зараз носить залізнична станція «Канкринівка». Таку ж назву мало й село, територія якого зараз знаходиться у межах міста Запоріжжя – у Комунарському районі.
1937
«Катастрофа на Листопрокатбуді»
23 лютого 1937 року спеціальна комісія обком розглядає резонансну справу. Вона стосується так званої «Катастрофи на Листопрокатбуді». Серйозна аварія на будівництві листопрокатного цеху «Запоріжсталі» сталася за 10 днів до того – 13 лютого 1937 року. Внаслідок поганої зборки тоді обвалилися 25 металічних ферм, уламками було завалено увесь будівельний майданчик. Нажаль не обійшлося без жертв. Зведення НКВС до ЦК КП(б)У того ж дня повідомляло: «Вже витягнено 7 трупів».
І все це – у часи «єжовщини» та «Великого терору». Тому й не дивно, що винуватців трагедії призначають дуже оперативно – «троцькісти, фашисти та їхні послідиші». «Ясно, що катастрофа сталась внаслідок дій класового ворога, що це була диверсія»,- доповідає бюро Запорізького міськпарткому.
До кола підозрюваних у скоєнні «диверсії» цілком в тренді того часу долучили запорізьких фахівців іноземного походження. Тоді у Запоріжжі їх ще було чимало. Одним з «диверсантів» називають Рудольфа Андерса – колишнього керівника реконструкції Макіївського металургійного заводу, голову пускової комісії першого мартену «Запоріжсталі» та власне начальника будівництва того самого листопрокатного цеху. А ще керівник «Листопрокатбуду» був колишнім громадянином Німеччини, з 1923 по 1930 роки – членом німецької компартії. То ж висновок спецкомісії був наступним: «Підозрілий, як шпигун по зв’язках з Гестапо, Андерс – тривалий час сидів на Листопрокатбуді і завіз із собою велику кількість явно підозрілих людей».
Про катастрофу на Листопрокатбуді та «мерзенну зграю троцькістсько-бухаринських шпигунів» ще згадають трохи згодом – у липні 1937 року, під час партійних зборів будівельників «Запоріжсталі». Тоді нищівна критика вдарить безпосередньо по директору комбіната та начальнику будівництва «Запоріжсталі» Ісааку Рогачевському. Серед звинувачень на його адресу будуть й такі: «Листопрокатбудом керували троцькісти Андерс та Бекер, виготовленням та монтажем залізних конструкцій для Листопрокатбуду керував диверсант Мар’яновський. Усі вони ставленики Рогачевського і він не бачив їхню ворожу роботу».
Перший директор «Запоріжсталі» Ісаак Рогачевський буде розстріляний вже 15 жовтня 1937 року – через обвинувачення у «контрреволюційній діяльності, організації диверсійних актів та економічному шпигунстві». Реабілітують його у 1956 році – «через відсутність складу злочину».
1944
Тимчасові мости
23 лютого 1944 року стає до ладу новий мостовий перехід через Дніпро. Перший потяг проходить тимчасовими мостами, які з’єднали острів Хортицю та дніпровські береги. Для оперативного відновлення залізничного сполучення їх почали будувати майже відразу після звільнення Запоріжжя від німців. Їх «пращури» – мости Стрілецького – під час бойових дій були знищені.
Тимчасова залізнична гілка була прокладена від залізничного вокзалу (зараз «Запоріжжя-1») виходила до Дніпра у районі так званої «Волни», перетинала нове річище ріки, плавневу частину Хортиці, та старе річище. Потім виходила на правий берег за 4-5 кілометрів на південь від місця розташування одноаркового мосту Стрілецького, а далі з`єднувалася з залізничною ділянкою Запоріжжя-Апостолове.
Опори тимчасових мостів були виготовлені з просочених спеціальним розчином шпал і колод. На них кріпилися дерев’яні ж ферми, зверху укладався настил із балок та прокладалися рейки. Довжина мосту через нове річище – 1330 метрів, через старе – 556. І уявіть – їх збудували за 51 день! Ще й із земляним насипом через Хортицю та 12-кілометровою залізничною колією.
Ці мости прослужили майже 9 років. Були демонтовані після того, як наприкінці 1952 року відкрили мости Преображенського.Зараз про тимчасову залізничну гілку нагадують лише залишки залізобетонних опор на березі Старого Дніпра у південно-західній частині Хортиці та дамба у плавневій частині острова – між озерами Осокоровим та Качиним. Саме рештки тимчасового мосту нещодавно визирнули з-під води у старому річищі – через пониження рівня води у Дніпрі.
1944
Відбудова Дніпрогесу
Лише 29 грудня 1943 року територія Дніпрогесу була відбита у німців, а на початку 1944-го його вже починають відбудовувати. Поки що лише на папері – 23 лютого Державний комітет оборони приймає рішення про відновлення Дніпрогесу. Це завдання покладається на спеціальне будівельне-монтажне управління Дніпробуд, яке наказують створити при Наркоматі електростанцій. Начальником Дніпробуду призначений заступник наркома електростанцій Федір Логінов, головним інженером – відомий гідробудівник Інокентій Кандалов (під час будівництва Дніпрогесу – начальник гідротехнічних робіт правого берега Дніпробуду).
Тому, що зараз багато хто вважає що Дніпрогес не підривався у 1943 році, то про всяк випадок процитую доповідь про те у якому стані електростанція ввійшла у 1944 рік: «Наприкінці 1943 р. німецькі загарбники завдали найжорстокіших руйнувань споруди гідровузла. Вони в кількох місцях підірвали греблю, зруйнувавши або частково пошкодивши 32 бички з 49. З 47 водозливних прольотів греблі цілком збереглися лише 14». Про стан машинного залу ГЕС докладно писав вже ось тут. Коротенька цитата: «Щитове відділення, будівля гідростанції, всі дев’ять агрегатів були повністю знищені».
Джерело – збірник статей «Відновлення Дніпровської гідроелектростанції…» за 1947 рік. До речі, також там і така інформація: «У серпні 1941 р. радянські війська, відступаючи, підірвали кілька прольотів греблі та демонтували частину обладнання».
Перші роботи по відновленню Дніпрогесу розпочнуться вже в березні 1944 року – з пристосування під житло найменш пошкоджених будівель та наведення підвісних місточків над зруйнованими прольотами греблі. Останні якось одна з газет описала навіть так: «тимчасові «євграфівські чортові місточки», що висять на канатах». «Євграфівськими» зазвичай їх називали й на Дніпробуді. На карколомній висоті , ризикуючи життям, такі місточки облаштовувала монтажна бригада Андрія Євграфова.
Ці «євграфівські мости» та невеличкий паром деякий час будуть єдиними засобами зв’язку між лівим та правим берегом дніпробудівського майданчику. Поки не відкриється рух потерною – тунелем у тілі греблі.
Хто ще, крім бригади Євграфова, буде відбудовувати Дніпрогес? Тисячі людей і це тема окремої великої розповіді. А поки що цитата з постанови бюро Запорізького обкому, стосовно відбудови Дніпрогесу: «Зобов’язати директора ДАЗ виготовити Дніпробуду посуд з алюмінієвих відходів заводу в кількості: мисок — 5000 штук, ложок — 5000 штук…».
У тій же постанові можна прочитати з кого на теренах області формувалася тисячна армія дніпробудівців: «мобілізувати для робіт на Дніпробуді 1000 комсомольців… мобілізувати протягом квітня місяця 500 осіб робітників із працездатного непрацюючого населення області… мобілізувати до 1 квітня 500 осіб за рахунок тих, що викликаються до РККА, непридатних до стройової служби, але придатних до фізичної праці». А були ще й студенти «ФЗО», службовці інженерних військ, військовополонені. Цитую: «Окрім постійних робітників на Дніпробуді у порядку надання соціалістичної допомоги працювали колгоспники та трудящі Запорізької області».
Забігаючи уперед – перший переможний рапорт Логінов і Кандалов відправлять керівництву країни 3 березня 1947 року: «Перший гідроагрегат потужністю 72 тис. кВт дав електроенергію промисловості Наддніпрянщини!»
Такими були події 23 лютого в історії Запоріжжя. Не перемикайтесь, далі буде!
Друзі, тимчасово, до Перемоги, змінив професію – замість екскурсовода став добровольцем. Тому поки що на жаль не можу проводити екскурсії. Але продовжую вам про нього розповідати в інтернеті. У мене та у Запоріжжя ще стільки цікавого – розповідати й розповідати. Тож не зупиняюсь – попри всі негаразди та завдяки вашій підтримці. Щиро дякую всім, хто підтримує!
Карта: 4149 6293 3142 8607 (Приват, Вертепний Р.В.).
PayPal: retrozp@gmail.com.
© Роман Акбаш, akbash.zp.ua, 23 лютого 2023. Текст статті та фотоматеріали до неї поширюється за ліцензією «Creative Commons Із зазначенням авторства 4.0 Міжнародна (CC BY 4.0)» і з обов’язковим активним гіперпосиланням на цю вебсторінку. Будь-яке використання без вищезазначених умов забороняється. Дякую за розуміння!
