22 лютого в історії Запоріжжя: Кічкаській міст та смерть Поляка

22 лютого в історії Запоріжжя – про історичні події цього дня читайте в традиційному огляді нашого сайту.

---

1807

Перші євреї міста

22 лютого 1807 року 14 єврейських родин виявили бажання приписатися до міщанського звання Олександрівська. До цього часу вони були міщанами різних українських міст та Австрійської імперії – Павлограду, Звенигородки, Оріхова, Катеринослава, Умані, Вінниці, Тарнаруди, Бершецька та Лубен. «Саме ці вихідці склали ядро майбутньої єврейської громади Олександрівська», – розповідає у своїй дисертації запорізький історик Петро Бойко. Серед перших  євреїв міста – колишній катеринославський міщанин Фроім Браславський. Саме він того ж 1807 року стане  першим громадським старостою  єврейської громади Олександрівська. На 14 березня 1808 року, як повідомляє Петро Бойко, євреїв-міщан у нашому місті  налічувалося 42 особи.

1908

Кічкаській міст

22 лютого 1908 року остаточно стає до ладу Кічкаській міст – по ньому проїжджає перший паротяг! Фото величної споруди поруч із Кічкасом тоді обходить шпальти та сторінки багатьох видань. Журналісти одного з них пишуть: «Міст цей як за своєю системою, так і за грандіозністю – перший не лише у Російській імперії, а й у Європі!».

Довжина однієї його арки (або середнього прольоту) становить 190 метрів.  І це на той час  дійсно європейський рекорд! А у світі наш «земляк»  поступається довжиною прольоту лише одній споруді – Медовому мосту на Ніагарі.

Загальна ж  довжина Кічкаського мосту  – 336 метрів. Він – сталевий та двоярусний. Висота від води до залізничного полотна на другому ярусі – майже 44 метри! «Вага мосту — 360 000 пудів. Вартість його зазначалася у півтора мільйона рублів», – пишуть після відкриття  журналісти. Автором проєкту мосту став інженер Василь Лата. Над самою конструкцією та її монтажем корпіли працівники мостового цеху Олександрівського Південно-Руського заводу Брянського товариства (Катеринослав).

Але життя «восьмого дива світу», як іноді називали цю споруду, було нетривалим. Кічкаській міст  був демонтований у листопаді 1931 року. У зв’язку з будівництвом Дніпрогесу він  потрапив до  зони затоплення верхнього б’єфа. Якщо міст залишився б на місці, то був би оточений зі всіх боків Дніпром, а своїм нижнім ярусом й зовсім пірнув би під воду.

Між греблею Дніпрогесу та островом Сагайдачного (екс-Леніна)  досі ще височіють залишки однієї з опор (устою)  Кічкаського мосту. Звертаю увагу: це крайня правобережна опора – правий берег Дніпра до побудови греблі сягав цього місця.

1934

Миколаївка

22 лютого 1934 року урядова постанова остаточно долучає до складу міста Запоріжжя села Вознесенівку та Миколаївку. Про Вознесенівку, сподіваюсь, всі знають. Вона розташовувалася на території в межах сучасного Вознесенівського району міста. Розповім вам про Миколаївку.

Окреслити територію колишньої Миколаївки нам допоможе запорізький історик Юрій Князьков. Зараз це – частина Комунарського району Запоріжжя. «Територія колишнього села складає індивідуальну забудову вздовж обох боків вулиці  Миколи Ласточкіна (екс-Чапаєва) на відрізку від Південного провулку до Дослідної станції, а також сусідні вулиці – Санітарна, Плавнева, Харківська, провулки Кавказький, Мостовий», – пише дослідник в книзі «Історія шкіл Запоріжжя».

До речі, після приєднання до Запоріжжя, Миколаївка стала частиною міського селища імені Кірова. Про нього теж вже мало хто пам’ятає.  Про всяк випадок окреслимо і його територію  –  «між Привокзальною площею і вулицею  Привокзальною (екс-Луначарського), залізницею, колишньою Дослідною станцією і Південним житловим масивом».

Миколаївка була не єдиним селом у передмісті Олександрівська, яке свого часу поглинуло селище Кірова. Ще на початку минулого століття його територію займали села Канкринівка, Новоолександрівка, Новомиколаївка, Попівка та Новоолексіївка.

1990

Вознесенівська площа

У лютому 1990 року в  Запоріжжі з’являється нова площа. Точніше, площа існує вже років 20 – біля медінституту, перед «Райдугою». А ось ніякої офіційної назви в неї весь цей час не було. Ім’я для неї обирали всім містом.  Ще у жовтні 1989 року Запорізький міськвиконком запропонував містянам на обговорення свій варіант її назви – площа Згоди (Согласия).

Але запоріжцям цей варіант не сподобався –  ніхто його не підтримав. Натомість запоріжці надіслали інші пропозиції: Інститутська, Медиків, імені Бехтерєва, Солідарності, Правди, Святкова, Дружби народів. Хтось навіть запропонував назвати просто – Майдан. Але в результаті вибір зупинився на назві «Вознесенівська» – на честь села, яке колись  тут було. Рішення «Площадь по просп. Маяковского у мед. ин-та назвать пл. Вознесеновской» було прийнято 22 лютого 1990 року.

1994

Пересадка печінки

22 лютого 1994 року у Запоріжжі відбувається історична подія. Професор Олександр Никоненко вперше в історії України проводить трансплантацію печінки. Операція відбувається у міжобласному Центр трансплантації органів. Останній був створений Олександром Никоненком у 1992 році – на базі кафедри госпітальної хірургії ЗДМУ в Запорізькій обласній клінічній лікарні. У рік заснування тут вже виконали першу в Україні пересадку нирки. Згодом Никоненко зі співробітниками вперше у вітчизняній практиці пересадять ще підшлункову залозу та серце.

2003

Олександр Поляк

О третій годині ночі 22 лютого 2003 року Запоріжжя втрачає свого мера – зупиняється серце Олександра Поляка. Корінного запоріжця (до речі, останнього до цього часу на посаді міського голови) та генерала міліції  містяни двічі обирали очільником Запоріжжя.

Здобувши перемогу серед численних конкурентів на позачергових виборах міського голови 2000 року, Олександр Поляк повторив свій успіх і у 2002-му. Менш ніж за три роки у керма Запоріжжям  він встиг багато що змінити у місті. За це його сьогодні нерідко називають «найкращим мером Запоріжжя».

Йому було лише  54 роки. За офіційними даними, причиною смерті стала ішемічна хвороба серця, атеросклероз коронарних артерій. Народна ж версія  ще й досі жива в чутках – запоріжці активно обговорювали можливе отруєння «народного мера», як теж інколи називають Олександра Поляка

Прощатися з  міським головою 23 лютого прийшли  тисячі запоріжців. В деяких ЗМІ повідомлялось про 100 тисяч містян. Церемонія прощання  відбувалася  у ПК «Дніпроспецсталь» –  4 години, з 10 до 14-ї. Черга людей, які бажали попрощатися, вишикувалася до вулиці  12 квітня. Але до 14:00  добратися до палацу змогли не всі. Тоді  крізь живий коридор мера востаннє пронесли оновленим  проспектом –  до площі з фонтанами. До тієї самої, якій згодом нададуть ім’я Олександра Поляка…

Такими були події 22 лютого в історії Запоріжжя. Не перемикайтесь, далі буде!

Друзі, тимчасово, до Перемоги, змінив професію – замість екскурсовода став добровольцем. Тому поки що на жаль не можу проводити екскурсії. Але продовжую вам про нього розповідати в інтернеті. У мене та у Запоріжжя ще стільки цікавого – розповідати й розповідати. Тож не зупиняюсь – попри всі негаразди та завдяки вашій підтримці. Щиро дякую всім, хто підтримує!
Карта: 4149 6293 3142 8607 (Приват, Вертепний Р.В.).
PayPal: retrozp@gmail.com.

 © Роман Акбаш, akbash.zp.ua, 22 лютого 2023. Текст статті та фотоматеріали до неї поширюється за ліцензією «Creative Commons Із зазначенням авторства 4.0 Міжнародна (CC BY 4.0)» і з обов’язковим активним гіперпосиланням на дану вебсторінку. Будь-яке використання без вищезазначених умов забороняється. Дякую за розуміння!