Олександрівьк. На перехресті Соборної та Покровської
20 та 21 лютого в історії Запоріжжя – про історичні події цього дня читайте в традиційному огляді нашого сайту.
1905
Комерційне училище
У 1905 році в Олександрівську відкривається ще один (лише третій на той час) середній навчальний заклад. 20 лютого міністром фінансів Коковцовим був затверджений статут олександрівського міського комерційного училища. «Крім загального, нарівні з реальними училищами, воно дає практичне та теоретичне знання нових мов та, крім того, спеціальну комерційну освіту», – так будуть зазивати учнів нового навчального закладу вже того ж 1905 року.
Першим директором Олександрівського комерційного училища призначать дуже непересічну людину – Івана Акінфієва, видатного ботаніка, педагога та громадського діяча з Катеринослава . Піклувальну раду училища очолив сам міський голова Олександрівська Фелікс Мовчановський!
Перший навчальний рік «комерсанти» розпочнуть вже у вересні 1905 року. Але, як кажуть, «у приймах» – на другому поверсі прибуткового будинку Івана Тіпікіна та в кімнатах Міщанської управи. Будівлі знаходилися поруч, в одному кварталі: будинок Тіпікіна – на розі Покровської та Соборної, управа – на розі Олександрівської та Покровської.
У свою власну повноцінну будівлю комерційне училище переїде у 1908 році. На жаль ця дуже гарна споруда була зруйнована під час Другої світової війни (на його місці зараз 2 корпус ЗНУ). А саме училище припинило свою діяльність ще раніше. У 1920 році Комерційне училище імені Статс-Секретаря графа С.Ю. Вітт перетворюється на семирічну школу № 10 ім. Карла Маркса.
1922
«Факт людожерства»
21 лютого секретар Запорізького губкому Середа надсилає телеграму до республіканських газет «Комунист» та «Новь». Доповідає про враження іноземного гостя від голоду, який охопив Запоріжжя. Цитую дослівно:
«Представитель Голландской Миссии после объезда голодающих сел Запорожской губернии телеграфировал в Голландию о положении губернии , подчеркнув факт людоедства в Гуляйпольском уезде. При этом указывал что голод в Запорожье больше чем в Поволжье».
Також голандець Віллінк благав організувати допомогу голодуючим якнайшвидше та відмічав: «Голландская Миссия первая из заграничних миссий приступает к оказанию реальной помощи».
1928
«За 25 версту»
21 лютого 1928 року у газеті «Червоне Запоріжжя» обурюється начальник Дніпробуду Олександр Вінтер. «Територія будівництва засмічена величезною кількістю людей, які жодного відношення до будівництва не мають», – скаржиться він журналістам. І всі ці люди – або давно звільнені з Дніпробуду, або взагалі ніколи на ньому не працювали. А місця у бараках та гуртожитках займають – «посилюють житлову кризу»!
Відповідні інстанції Олександра Вінтера почули та ще й як. Прямо у ночі «вирішили узятися до розвантаження будівництва від осіб, які не мають до нього жодного відношення». Ну й «трохи» перегнули палицю. Цитую скаргу мешканців бараку №7 Мирошницького (Мельнічного) селища:
«Уночі барак оточили співробітники міліції, відібрали приблизно 40 осіб .. У 12 годин ночі їх без документів та речей, хто в чому був, посадили в автобус та відправили у напрямку Дніпропетровська. Через 25-30 верст затриманих висадили просто у степу та покинули на морозі».
1963
Школи Верхньої Хортиці
У 1963 році Верхня Хортиця ще юридично не є територією міста Запоріжжя. Але місцеві школи вже долучать до міської шкільної мережі. Так 21 лютого 1963 року всі вони змінюють номера. Середній школі № 1 колишнього Верхньохортицького району надають №81. ЇЇ сусідка – 2-га школа – отримує №82. Обидві вони й зараз знаходяться на вулиці Істоміна.
Школа №3 колишнього Верхньохортицького району теж отримує 60 років тому свій актуальний й до сьогодні №86. Тоді ж серед навчальних закладів міста вперше з’являється школа №87. Ні, не Осипенківському, де така знаходиться зараз. «Осипка» у 1963 році ще нема. Початкова школа №87 теж працює на вулиці Калініна у Верхній Хортиці (зараз – вулиця Істоміна). Причому у будинку №72 вона працює вже давно. Будівлю збудували ще меноніти – для початкової школи села Розенталь. Цей навчальний заклад закриють 1972 року, тоді ж №87 отримає нова школа на вулиці Хакаській.
До речі, того ж дня – 21 лютого 1963 року – міська влада ухвалила рішення й про присвоєння номера новій школі міста. Вона отримує №80, а її будівлю ще лише добудовують на вулиці Північно-Західній (з 1965 року – Магара, на «Космосі»).
1974
Рекорди Жаботинського
Свій перший світовий рекорд запорізький важкоатлет Леонід Жаботинський встановив 31 липня 1963 року. Підняв у ривку 165 кг! Потім були – ще 16 світових рекордів, чотири перемоги на чемпіонатах світу, два тріумфи на чемпіонатах Європи та два олімпійських «золота». А після – чотири роки поза спортом. Через хворобу Жаботинський не виходив на важкоатлетичний поміст з 1969 по 1973 роки.
Але він повернувся! Спочатку у грудні 1973 року встановив один світовий рекорд. А потім, 21 лютого 1974 року, і другий – На чемпіонаті Збройних Сил СРСР підняв у ривку 185,5 кг. Це світове досягнення виявилось останнім у спортивній кар’єрі Жаботинского. Взагалі ж на його рахунку – 19 рекордів світу, 20 рекордів СРСР та 58 рекордів України!
1988
Відеокафе
У 1988 році в підземному переході на площі Пушкіна починає працювати кооперативне відеокафе. Це кафе «Гарячі бутерброди», яке змінило вивіску. Тепер у закладу новий формат роботи. Кафе відкривається о 12 години дня і працює аж до четвертої години ранку.
«Відвідувачам пропонується десертний стіл та цікава програма відеофільмів», – повідомляє оголошення. Вартість квитка на сеанс – чотири рублі, а після 22 години – «п’ятірка». Це дорого — у нечисленних ще запорізьких відеотеках такса зазвичай складає один карбованець. Втім, окрім фільму, у вартість сеансу у відеокафе «на Пушкіна» входить ще на вибір – або порція трав’яного чаю, або пляшка безалкогольного напою.
2016
Декомунізація
Другий день поспіль перейменовуються запорізькі вулиці. Напередодні депутати міськради так і не дійшли згоди стосовно нових назв для площі Леніна й вулиць Леонова та Леппіка. А вже 20 лютого їх перейменовує міський голова Володимир Буряк.
По вулиці Леонова було дві пропозиції. Музей історії зброї пропонував назвати її на честь свого засновника Віталія Шлайфера, місцеві мешканці воліли повернути колишнє ім’я – «Паркова». Але останнє міські депутати вже напередодні надали вулиці Чубаря. У результаті мер зупинився на дещо дивному варіанті – «вулиця Парковий бульвар».
Вулиці Леппіка Володимир Буряк повернув її історичну, ще з часів Олександрівська назву – «Дніпровська».
Багатий вибір варіантів був у мера стосовно площі Леніна. Пропонувались: Дніпровська, Соборна, 24 серпня, Соціальна, Сагайдачного. Але міський голова затвердив назву «Запорізька».
Такими були події 20 та 21 лютого в історії Запоріжжя. Не перемикайтесь, далі буде!
Друзі, тимчасово, до Перемоги, змінив професію – замість екскурсовода став добровольцем. Тому поки що на жаль не можу проводити екскурсії. Але продовжую вам про нього розповідати в інтернеті. У мене та у Запоріжжя ще стільки цікавого – розповідати й розповідати. Тож не зупиняюсь – попри всі негаразди та завдяки вашій підтримці. Щиро дякую всім, хто підтримує!
Карта: 4149 6293 3142 8607 (Приват, Вертепний Р.В.).
PayPal: retrozp@gmail.com.
© Роман Акбаш, akbash.zp.ua, 20 лютого 2023. Текст статті та фотоматеріали до неї поширюється за ліцензією «Creative Commons Із зазначенням авторства 4.0 Міжнародна (CC BY 4.0)» і з обов’язковим активним гіперпосиланням на дану вебсторінку. Будь-яке використання без вищезазначених умов забороняється. Дякую за розуміння!