10 та 11 лютого в історії Запоріжжя – про історичні події цього дня читайте в традиційному огляді нашого сайту.
1912
Візники-«таксисти»
10 лютого 1912 року губернатор Катеринославщини затвердив проєкт такси на послуги візників Олександрівська. Його підготувала Міська управа, використовуючи досвід інших міст. Згідно з цією тарифною сіткою, проїхатися Олександрівськом «з вітерцем» – справа не з дешевих! Наприклад, найдешевша послуга – проїзд на однокінному екіпажі з міста (район сучасного Покровського собору) до Шенвізе (район сучасного «АвтоЗАЗу») – 20 копійок. Це десь пів “кіло” яловичини у тодішніх цінах. Найдорожче – проїхати парокінним візником з Катерининського вокзалу («Запоріжжя-ІІ») аж за Південний вокзал («Запоріжжя-ІІ»), до Канкриновки (район вулиці Миколи Ласточкіна) – один рубль!
Є й погодинний тариф – 50 копійок за годину! А до нього ще надбавки: плюс 5-10 копійок за проїзд вночі та плюс «гривеник» за поїздку по вулицях без бруківки, з багнюкою. Ціна у святкові дні – договірна! Цікавий пункт: «На вимогу поліції візники мають доставляти безплатно п’яних і хворих громадян». Є й «пільговики», чи то «пільговик» з правом на безплатний проїзд (лише у справах) – біржовий староста, сучасними словами це щось на кшталт «директор департаменту громадського транспорту». «Біржі» – місця дислокації візників.
До речі, «таксисти» Олександрівська дуже схожі на своїх майбутніх колег – «маршрутників». Вже через декілька місяців після затвердження тарифів вони почали говорити, що такса несправедлива – треба більше! І як і їх колеги із майбутнього, візники в цьому випадку аргументували підвищенням цін. Якщо у XXI столітті це – «на бензин та солярку», то 111 років тому – «на сіно, овес та висівки». Майже теж саме «пальне» – для коней!
«Денний заробіток ледь виправдовує утримання коней», – скаржилися візники у листах до Міської управи. А поки остання розмірковувала над тим що робити, «таксисти» Олександрівська самовільно підвищили тарифи на 10-20 копійок. Так, історія – циклічна!:)
1924
Технікум імені Чубаря
У 1924 році майбутній університет «Запорізька політехніка» – вже не Олександрівське механіко-технічне училище, але й ще не вищий навчальний заклад. Це – Запорізький індустріальний технікум. 11 лютого 1924 року наркомат освіти присвоює йому ім’я Власа Чубаря, на той час – голови Ради Народних Комісарів (уряду) Української СРР та заступника голови Раднаркому СРСР. А ще Чубар – випускник того самого Олександрівського механіко-технічного училища. Він навчався тут з 1904 по 1911 роки.
У 1938 році Влас Чубар був розстріляний, як «ворог народу». Тоді на деякий час майбутня «машинка» позбавилася його ім’я у своїй назву. Але в 1955 році Чубар був реабілітований. З 1957 по 1994 роки Запорізький машинобудівний інститут знову був «імені Власа Чубаря».
13 січня 2010 року Апеляційний суд міста Києва визнав Чубаря винним в організації Голодомору та постановив наступне: «Підстав для реабілітації Чубаря Власа Яковича немає». Пам’ятники та назви присвячені випускнику ОМТУ були демонтовані та перейменовані.
1956
«Весна на Зарічній вулиці»
10 лютого 1956 рок до Запоріжжя приїжджає знімальна група фільму «Весна на Зарічній вулиці». Один з головних знімальних майданчиків стрічки – комбінат «Запоріжсталь». Серед інших локацій – ще низка запорізьких об’єктів: проспект, Селянське селище, район Півкола, парк Енергетиків, Павло-Кічкас, дитячий будинок (зараз – військкомат) на Одеській, площа Маяковського…
Запорізьких журналістів режисер фільму Марлен Хуциєв запевнює «Ми вважаємо за велику честь знімати фільм про молодих металургів у Запоріжжі. Нам добре відомі славні справи запорізьких сталеварів, енергетиків та будівельників». А вже 11 лютого на шпальтах «Запорізької правди» з’являється таке оголошення:
«У Запоріжжі розпочинаються зйомки худфільму «Весна на Зарічній вулиці». Бажаючі взяти участь у кінозйомках (чоловіки та жінки віком від 18 до 50 років) мають звернутися до клубу металургів до 15 лютого, з 11.00 до 13.00 та 17.00 – 19.00. Дирекція знімальної групи».
У нашому місті кінематографісти будуть працювати три місяці. Сам фільм вийде на великі екрани вже наприкінці 1956 року.
1968
«Руки геть від В’єтнаму!»
У лютому 1968 року – безліч мітингів на запорізьких підприємствах! Ні, нічого не відкривають, нічого не святкують, нічого для себе не вимагають. Засуджують! Засуджують «американських агресорів». Мітинги відбуваються під гаслом «Геть руки від В`єтнаму!». А на «Запоріжсталі» в руках робітників можна помітити навіть транспаранти з написами «Янкі, геть!»
«В’єтнам для в’єтнамців!», – гнівно вимагає «товариш Рубцова», сортувальниця Запорізької шовкомотальної фабрики. А на одному з мітингів слово бере Петро Ванат. У 1968-му – секретар комітету комсомолу «Запоріжсталі». В майбутньому – цілком собі «акула капіталізму» та народний депутат незалежної України. Процитую його меседж 55-річної давнини: ««Американські вояки! Вас били, б’ють і битимуть, поки не залишите В’єтнам! Не можна перемогти народ, який став на захист своєї землі». Останнє речення цитати – хоч зараз пиши на будь-якому банері в Україні, стосовно росіян.
До речі, про мітинги у Запоріжжі під гаслами на кшталт «Геть танки із Чехословаччини» запорізька преса у 1968 році не повідомляє. Бо їх, звісно ж, зовсім не було…
1990
Алан Чумак
11 лютого 1990 року у Запоріжжі відбувається акція «проти партократів». Патріотична – під зовсім тоді ще нелегальними блакитно-жовтими прапорами! Акцію анонсували як масову. Ще б пак – її учасники мали сформувати величезний «живий ланцюг» – вишикуватися вздовж центрального проспекту від площі Пушкіна до бульвару Шевченка! Але запоріжців, які зібралися на акцію, вистачило лише на проведення невеличкого мітингу на площі Жовтневій.
Зовсім інша справа – кількість людей на іншому заході цього дня. У лютому 1990 року – свято на вулиці дуже численних тоді запорізьких шанувальників «нетрадиційної медицини». Такої кількості баночок-скляночок палац спорту «Юність», мабуть, більше ніколи у своїй історії не бачив! Саме у «Юності» чотири дні поспіль – з 8 по 11 лютого – збирають аншлаги «цілющі сеанси» Алана Чумака.
Невеличка довідка для молодих запоріжців. Алан Чумак – радянська суперзірка межі 1980-1990-х років. Кожного, кожного ранку цей нібито серйозний пан (окуляри, сиве волосся) виходить в ефір першої програми Центрального телебачення. Там він виконує один й той самий ритуал: з дуже серйозним обличчям (це ж ЦТ, там інших майже не було) проголошує «реставрацію біополя», а потім багатозначно мовчить і робить загадкові паси – “розводить біль руками”! Як пояснює сам чародій, то він «заряджує воду й креми». А у цей час по той бік екрана – мабуть, мільйони тюбиків та баночок…
Безліч тюбиків, баночок та людей і у палаці спорту «Юність» в лютому 1990 року. Фанатів Чумака не зупиняє навіть вартість квитків – 10 карбованців. А хтось платить й більше. Бо тим, хто хоче «відчути на собі найоптимальніший оздоровчий ефект», анонси рекомендують відвідати відразу чотири сеанси – тобто віддати вже 40 карбованців. Десь третину чи чверть місячної зарплатні когось із фанатів отих «чудодійних» пасів руками!
Але знаходяться серед запоріжців й ті, хто питають : «За що десять карбованців?». Організатори відповідають : «В Америці такі сеанси коштували б 300-500 доларів!». Не стримується й сам Алан Чумак, каже пресі: ««Питання про вартість у квитка задають нетактовні люди. А хто порахував мої безплатні сеанси на всю країну впродовж двох з половиною місяців? А два тижні радіосеансів?». Так-так, ніякої помилки – Чумак мовчки розмахував руками навіть у радіоефірі! Веселі були часи…
2001
Олексій Порада
10 лютого на 73-му році життя помер Олексій Порада – академік, заслужений машинобудівник України, Герой Соцпраці та багаторічний керівник абразивного комбінату. Олексій Миколайович очолював Запорізький абразивний комбінат з 1964 по 1998 роки. З 1998 року – Почесний громадянин міста Запоріжжя.
Похований на Осипенківському кладовищі. У 2016 році на честь Олексія Поради була перейменована запорізька вулиця Димитрова. Меморіальна дошка, що присвячена Пораді, встановлена на фасаді навчально-виховний комплекс «Мрія» (колишнього дитячого садку «Сонячний»), який був збудований за ініціативою та сприянням директора абразивного комбінату.
2002
Прощавай, «Стометрівка»!
У лютому 2002 року місто схоже на великий будмайданчик. На початку місяця огородили помаранчевою сіткою площу Маяковського – реконструкція! Художників та митців, що зазвичай виставляли тут свої роботи, тимчасово «переселили» на Фестивальну. Мер Олександр Поляк обіцяє, що згодом реконструкція чекає і на проспект Маяковського: «Буде не гірше за бульвар Шевченка».
А 10 лютого 2002 року паркан з написом «Вибачте за тимчасові незручності» з’являється і навколо «Стометрівки» – ділянці вулиці Сталеварів від проспекту до вулиці 40 років Радянської України (зараз – Незалежної України). До того тут багато років вирувала торгівля – усім чим можна та й навіть не можна. Дуже відома в місті «Стометрівка» з 90-х років являла собою суцільний торговельний ряд із кіосками з обох боків. Останніх тут було, лише уявіть – понад шість десятків!
І ось нарешті – місцева влада наважується знести увесь той кіосковий «шанхай»! Своє рішення команда Олександра Поляка аргументує так: «На Сталеварів торгують незаконно, без ліцензій, не сплачують податків на мільйони гривень». До того ж скаржились і мешканці навколишніх будинків – на антисанітарію, безлад та кримінал під їх вікнами.
Сам міський голова Олександр Поляк каже: «Тут має бути вулиця, а не базар! Те що вона веде до ринку не означає, що вона повинна стати його частиною». Обіцяє, що тут буде пішохідний бульвар з критою аркою та фонтаном. На жаль до завершення реконструкції вулиці Сталеварів Олександр Володимирович піне дожив…
А кіоски знесли – навіть ті, у яких як запевнюють їх власники все добре і з документами, і зі сплатою податків. Реконструкція та «тимчасові труднощі» будуть тривати півтора року. 24 серпня 2003 року відкриє оновлену (хоч і без фонтану й арки) вулицю Сталеварів вже інший міський голова Карташов.
2004
Трупи в туалеті
У 2004 році міська влада обіцяє запоріжцям ще цілу низку подій. Серед них – «фонтан у центрі Космічного житломасиву», «бюст першого космонавта у парку Гагаріна» та «підземні переходи на перехрестях проспекту з бульваром Шевченка та Металургів». Бачили таке?
А ще 10 лютого 2004 року у Запоріжжі – жахлива знахідка. Як повідомляє преса, у туалеті одного з дворів на вулиці Фрезерній знаходять одразу п’ять трупів! Шосту жертву вбивці – 32-річну жінку – у несвідомому стані виявили у вигрібній ямі. Людей убивав 30-річний господар будинку Костянтин – після спільних пиятик та сварок. І «ховав» у туалеті!
2005
Новий «губернатор»
На початку лютого 2005 року запоріжці гадають – кого ж призначить запорізьким «губернатором» новий президент Ющенко? Серед ймовірних кандидатів на посаду називають лідера запорізьких соціалістів Сергія Кузьменка, нардепа Сергія Соболева, досвідченого посадовця Анатолія Світличного тощо. І ось 10 лютого віцепрем’єр-міністр Анатолій Кінах представляє запоріжцям нового голову Запорізької облдержадміністрації. Це – Юрій Артеменко, голова місцевої організації партії «Наша Україна», народний депутат та ексредактор тижневика «МІГ».
Свою першу промову Артеменко намагався промовити російською, але зал загудів: „Українською!” . Новий «губернатор» пообіцяв: „Влада не буде красти” і завершив промову популярним гаслом Майдану: ”Разом нас багато!”.
Своїми заступниками Артеменко призначив: Олександра Сіна – вже досвідченого заступника голови ОДА (з 1999 року) та майбутнього міського голову Запоріжжя, Олену Зайковську – директора школи №96, Валерія Буцанова – одночасно колишнього та майбутнього голову Приморської райдержадміністрації.
Головою ОДА Артеменко пропрацює недовго. Буде звільнений з цієї посади 8 листопада 2005 року.
У статті використані фото власних архівів, “Індустріалки” та “Типового Запоріжжя”.
Друзі, сподіваюсь що і ця мандрівка у часі – вам сподобалась і буде корисною. Якщо є бажання та змога подякувати чи підтримати – і сайт, і особисто мене, то буду щиро вам вдячний! Бо запорізькі добровольці, так склалося, ніякої зарплатні не мають. Не жаліюся, просто констатую факт. Дякую всім, хто підтримує!
Карта: 4149 6293 3142 8607 (Приват, Вертепний Р.В.).
PayPal: retrozp@gmail.com.
© Роман Акбаш, akbash.zp.ua, 11 лютого 2023. Текст статті та фотоматеріали до неї поширюється за ліцензією «Creative Commons Із зазначенням авторства 4.0 Міжнародна (CC BY 4.0)» і з обов’язковим активним гіперпосиланням на дану вебсторінку. Будь-яке використання без вищезазначених умов забороняється. Дякую за розуміння!
