9 лютого в історії Запоріжжя – про історичні події цього дня читайте в традиційному огляді нашого сайту.
1897
9 лютого (28 січня за старим календарем) 1897 року у Олександрівську проходять заходи всезагального перепису населення Російської імперії. Згідно з його результатами, у нашому місті наприкінці ХІХ століття ще зовсім небагато жителів – 18 849 осіб. Серед них: жінок – 9232, чоловіків – 9617, іноземних громадян – 229, письменних – лише 42 %.
До загальної кількості олександрівців додали число жителів передмість Олександрівська – Слободки (район сучасного Малого ринку, межею міста та Слободки була вулиця Фортечна – 2293 людини), Карантинки (Калантирівка – 1570), Цегляного заводу (за Карантинкою – 81), Канкринівки та Олександрівки (частина сучасного Комунарскьго району, район вулиці Миколи Ласточкіна – відповідно 785 та 1105 жителів). А ось Шенвізе (сучасний район між автовокзалом та «Запоріжжя-І») та Вознесенівку (Вознесенівський район) рахували окремо – 999 та 4724 особи.
Особливість перепису 1897 року – пункт «рідна мова» замість графи «національність». Так ось, пані та панове, наприкінці позаминулого століття наше місто переважно україномовне. Українську своєю рідною мовою назвали 8101 людина, або майже 43 % жителів Олександрівська!
На другому місті опинилась… Ні, не російська, «єврейська»! Під час перепису її своєю рідною мовою назвали 5248 жителів міста (27,8%). Російська мова на третьому місці – була рідною для 4467 олександрівців (24,7 %). До речі, а четвертою за поширеністю в Олександрівську мовою виявилася німецька – 370 людей (майже 2 %).
Перша міська електростанція
9 лютого 1911 року в Олександрівську працює спеціальна урядова комісія під головуванням Катеринославського губернського архітектора Федора Булацеля. Мета візиту: огляд нового олександрівського об’єкта – міської електростанції. У акті, який був складений комісією, було зазначено, що будівля станції побудована міцно та правильно – згідно з проєктом. Але – без сходів на другий поверх і на башту, без огородження маховиків усіх машин, не облаштовано місце завантаження вугілля…Треба усунути недоліки! Виконали – вже з 1 липня 1911 року перша міська електростанція запрацювала цілодобово!
Трохи згодом до будівлі станційного будинку добудували башту ще з одним куполом. Останній був втрачений під час Другої світової війни. Тоді ж зазнала пошкоджень і споруда електростанції, але вона була відбудована майже в первісному об’ємі. А ось внутрішнє оздоблення інтер’єрів на жаль втрачене. Зараз будівля використовується Запорізьким підприємством міських електромереж. Її можна побачити на вулиці Поштовій, поруч з майданом Волі.
1947
Вибори
9 лютого 1947 року запоріжці обирають депутатів Верховної ради СРСР. Серед переможців перегонів на Запоріжжі – Леонід Брежнєв. Той самий, так! З серпня 1946 року він – перший секретар Запорізького обкому компартії. А з вересня того ж року – одночасно ще й перший секретар міськкому КПУ, фактично керує й областю, й містом. Вибори (треба пояснити – звісно, безальтернативні стосовно кандидатів від «єдиного блоку комуністів та безпартійних) Брежнєв виграє по Веселівському виборчому округу.
Депутатом Верховної ради УРСР від виборців Орджонікідзевського округу Запоріжжя стає Олександр Івченко – начальник дослідно-конструкторського бюро при заводі № 478, майбутній генеральний конструктор КБ «Прогрес», академік, Герой Соцпраці та почесний громадянин Запоріжжя.
Депутатом від Червоноармійського округу (зараз – Вільнянськ) став Анатолій Кузьмін – директор «Запоріжсталі», майбутній міністр чорної металургії. Після смерті Кузьміна його ім’я буде присвоєно заводу «Дніпроспецсталь» та Запорізькому металургійному технікуму.
Від Ленінського округу Запоріжжя до Верховної ради обирають Федора Логинова – інженер-гідротехнік, начальник повоєнного Дніпробуду та міністр електростанцій СРСР.
Сталінський район Запоріжжя делегує до Верховної ради Мотрю Рябець – лікарку, завідувачку міського відділу охорони здоров’я, майбутню почесну громадянку Запоріжжя. До речі, у березні 1946 вона буде обрана ще й членом Президії Верховної Ради УРСР.
1947
В’ячеслав Похвальський
9 лютого 1947 року народився В’ячеслав Похвальський – багаторічний керманич Запорізької області. Один з інтернет-сайтів назва його професійним журналістом та “партапаратником”. У журналістиці Похвальський починав як кореспондент новомиколаївської районної газети «Ленінським шляхом», керував головною редакцією телебачення Запорізького облтелерадіокомітету, бв головним редактором «Запорізької правди». Партійна біографія – від першого секретаря райкому комсомол до заступника завідувача відділу організаційно-партійної роботи Запорізького обкому КПУ.
Майже всі 1990-і роки на різних посадах брав участь у керівництві Запорізькою областю. У 1990 році почав як заступник голови Запорізької обласної ради народних депутатів. Того ж року став головою облради. З невеличкою перервою працював на цій посаді до 1994 року. У тому ж 94-му виграв виборчі перегони – став головою Запорізькою обласної ради та очолив облвиконком ради. У другому турі виборів набрав 58% голосів та обійшов Юрія Бочкарьова. Був підтриманий у перегонах «лівими» й проросійськими партіями та організаціями. До речі, як повідомляє запорізька преса у 1994 році, на першій сесії облради її новий голова Похвальський заявив: «Перше рішення облвиконкому – заборона трансляції порно- та секспродукції на усіх канал місцевого телебачення, у тому числі комерційних»!
В’ячеслав Похвальський очолював облвиконком, а згодом і обласну держадміністрацію з 21 липня 1994 року до 9 квітня 1998 року. Майже рекордсмен серед всіх запорізьких «губернаторів» часів незалежності – за часом перебування у керма Запорізькою областю трохи поступається лише Олександру Старуху.
1950
Нові вулиці
9 лютого 1950 року у Запоріжжі – масове найменування нових вулиць. Місто розширюється! Цього дня міськвиконком затверджує власні назви нових 143 вулиць та провулків. Вони переважно знаходяться на територіях колишніх селищ.
Наприклад, на території правобережного Робітничого селища («на Робочому») цього дня з’являється назви вулиць «Леонтовича» та «Метрополітенівська». На Павло-Кічкасі – «Алмазна» та «Лізи Чайкіної». На Першотравневих – «Ангарна» та «Льотна» (поруч, на території майбутнього «Космосу» – аеродром).
На селищі «Площа Шевченка» -«Вороніхіна», «Вересаєва» та «Брюллова». На колишньому селищі Сто п’ятдесят дев’ята верста – «Рельєфна», а у селищі імені Горького – «Офіцерська» (неподалік – Уральські казарми). На Селянському селищі – «Зоряний» та «Ладозька». На селищі ЗТЗ – «Кремлівська» (зараз – Синенка), «Щербакова (Трегубова), «Мінська» та «Ризька».
На Вознесенці – «Патріотична», «Перемоги», «Правди» «Возз’єднання України», «бульвар Гвардійський», «Тбіліська» та «Металургів»(зараз – Дивногорська). Дуже відома Діагональна теж з’являється на мапі міста саме в цей день.
Взагалі в 1950 році у Запоріжжі – 765 вулиць та провулків.
2002
Трагедія на Бабурці
9 лютого 2002 року з сьомого поверху одного з будинків у Хортицькому районі міста викинулася 26-річна мати з немовлям у руках. Як повідомляла преса, у жінки була післяпологова депресія – їй здавалося, що хтось за нею стежить та переслідує. На жаль мати врятувати не вдалося. А 10-місячну доньку забрали до 5-ї лікарні.
Друзі, сподіваюсь що і ця мандрівка у часі – вам сподобалась і буде корисною. Якщо є бажання та змога подякувати чи підтримати – і сайт, і особисто мене, то буду щиро вам вдячний! Бо запорізькі добровольці, так склалося, ніякої зарплатні не мають. Не жаліюся, просто констатую факт. Дякую всім, хто підтримує!
Карта: 4149 6293 3142 8607 (Приват, Вертепний Р.В.).
PayPal: retrozp@gmail.com.
© Роман Акбаш, akbash.zp.ua, 9 лютого 2023. Текст статті та фотоматеріали до неї поширюється за ліцензією «Creative Commons Із зазначенням авторства 4.0 Міжнародна (CC BY 4.0)» і з обов’язковим активним гіперпосиланням на дану вебсторінку. Будь-яке використання без вищезазначених умов забороняється. Дякую за розуміння!