7 та 8 лютого в історії Запоріжжя – про історичні події цього дня читайте в традиційному огляді нашого сайту.
1927
Керівники Дніпробуду
7 лютого 1927 року радянський уряд – Раднарком – приймає постанову «Про організацію правління Дніпровського будівництва». Згідно з цим рішенням, загальний нагляд за будівництвом Дніпрогесу було покладено на правління Дніпровського будівництва. До його складу були долучені: голова – заступник голови Державної планової комісії при РНК СРСР Еммануїл Квірінг, перший заступник – професор Іван Олександров, другий заступник – Борис Вікторов, члени правління – Олександр Вінтер та Микола Богданов. Головою технічної ради при правлінні був призначений все той же Іван Олександров – автор проєкт Дніпробуду.
Безпосереднє ж керівництво роботами на Дніпробуді покладено на управління головного інженера Дніпровського будівництва. Його склад був теж визначений постановою від 7 лютого 1927 року: головний інженер – Олександр Вінтер, його перший заступник – Борис Веденеєв, другий заступник – Павло Роттерт.
Управління головного інженера Дніпробуду буде знаходитися «на місці робот – у Кічкасі». Команда керівників прибуде до Кічкасу вже цього ж місяця. А вже восени 1927 року управління головного інженера почне працювати у своєму новому повноцінному «офісі» – у будівлі майбутнього «Дніпронерго» на розі теж ще майбутніх Вінтера та Гребельної.
З щойно призначеними керівниками Дніпробуду у лютому 1927 року запоріжців знайомить газета «Червоне Запоріжжя». «Видатний радянський інженер з багаторічним досвідом. Останні роки його практичної роботи на посаді керівника будівництва Шатурської ГЕС показали його виняткові організаторські здібності», – пишуть про Олександра Вінтера. «Один з найвизначніших спеціалістів у галузі гідротехніки, найближчий помічник керівника Волховбуду інженера Графтіо. Не лише один із найвизначніших практиків Радянського Союзу, а й знаний теоретик, який вичерпно знайомий із європейським та американським досвідом гідробудівництва», це вже про Веденеєва. З Павлом Роттертом знайомлять ось так: «Відомий фахівець із цивільних споруд, нині керує найбільшим будівництвом у Харкові – спорудою Будинку Держпромисловості (Держпрому). В останні роки висунувся як великий фахівець із залізобетонних споруд».
Звісно, по той бік монітора хтось вже вигукнув щось на кшталт «Так то ж усе американці побудували!». По-перше, це – не новина. Участь американських (й не лише американських) фахівців у Дніпробуді ніколи не було якоюсь таємницею. І я про це розповідав, розповідаю і буду розповідати ще неодноразово. А поки що цитата із лютого 1927 року, про який зараз і пишу: «Уряд вирішив поставити на чолі Дніпробуду найкращих радянських фахівців». Але: «Одночасно буде широко застосовано консультацію найбільших іноземних фахівців. За допомогою останніх робота буде повністю механізована… Спочатку для найбільш складних машин будуть також запрошуватися іноземні майстри». Як повідомлялось у тому ж лютому, повністю важелі керування Дніпробуду іноземцям не надали через те що вони нібито не гарантували, що виконають свої обов’язки.
Цитую «Червоне Запоріжжя»: «Купер (американський інженер) не надавав гарантій дійсного виконання будівництва вчасно. До того ж залишив за собою право розірвати угоду через рік – без будь-яких наслідків». Подібна пропозиція була й у німецької фірми «Сіменс». Згодом компанії Купера і «Сіменс» таки зроблять великий внесок у будівництво Дніпрогесу (і зароблять великі гроші, так) – у якості його консультантів.
1929
Майданчик «А»
8 лютого 1929 року спеціальна урядова комісія слухає доповідь Укрдіпромеза (інститут проектування металургійних заводів). Тема – «про місце будівництва заводів біля Запоріжжя». Варіантів розташування майбутнього запорізького проммайданчику – одразу вісім! Обирають так званий «Майданчик А» – «на лівому березі Дніпра, напроти гідроелектростанції», неподалік від села Вознесенівка.
Це й вибір стане фактично доленосним для міста та його мешканців – саме він визначить долю Запоріжжя на багато-багато років наперед. По-перше, запорізькі промислові гіганти дійсно побудують на Майданчику А. По-друге, саме цей варіант був найнебезпечнішим з екологічної точки зору (якщо не брати до уваги «Майданчик Б» – взагалі у південній частині острова Хортиця). Всі інші варіанти передбачали будівництво заводів на досить великих відстанях від районів житлової забудови. Половина з них – взагалі на правому березі Дніпра.
Але ж обрали варіант «А» – географічно найближчий до місць проживання. До того ж ще такий, який проігнорував місцеву розу вітрів. Вона намальована поруч зі схемою варіантів розміщення заводів – дивіться самі. А я трохи поясню, цитуючи видання «Дніпробуд» за 1929 рік:
«В Запорожье по повторяемости больше всего бывает восточных ветров и менее всего западных… по силе – слабее ветры южные, остальные – более сильные. С этой точки зрения оптимальным местом расположения заводов в отношении города Запорожья было бы западное, наиболее гарантирующее город от дыма, газов и пыли заводов», затем – южное, несколько хуже его – северное и, наконец, самое неблагоприятное – восточное».
Тобто, цитую висновок зразку 1929 року: «В санитарном отношении расположение площадки А на север от города представляет значительные неудобства».
За однією з версій, на варіанті «Майданчик А» наполягав особисто Сталін. Нібито він навіть аргументував це фразою на кшталт «Робітники не повинні витрачати на дорогу до робочих місць понад 15 хвилин часу». Існує ще одна версія – про те, що заводи цілеспрямовано розмістили саме на лівому березі на випадок можливої ворожої агресії з боку західних країн. Щоб із західного боку проммайданчик був захищений ще й Дніпром.
Крім припущень можна назвати точно ще одну причину такого вибору. Справа, як це трапляється, у грошах! Майданчик А – найекономніший варіант з усіх запропонованих. Бо, цитую висновок – «має резерв розширення на схід», «найбільш дешевий», «має найкращі транспортні показники», «розташований біля залізничної магістралі», «найбільш наближений до електроцентралі». А ще – «вдало розташований відносно житлового будівництва». Поруч – Вознесенівка, житловий фонд Дніпробуду та й взагалі «при этом расположении заводов город Запорожье может слиться с будущими поселками в один промышленный город». Амінь!
Вердикт комісії: «Приходится отдать решительное предпочтение площадке А, которая резко выделяется из всех намеченных площадок своими положительными качествами в области экономики…». Стосовно ж майбутньої екологічної ситуацію, у 1929 році запоріжцям пропонують «недостатков площадки не преувеличивать». При цьому одночасно пишуть й таке:
«Едва ли можно чем-либо ослабить последствия неблагоприятного в отношении ветров расположения будущих заводов».
Ну про це нам, запоріжцям, вже й так добре відомо – без будь-яких «можливо» та «але». Що з тим робити? У 1929 році автори проєкту змогли придумати лише одну пораду: «Потрібно захищатись рясними зеленими насадженнями!»
2010
Федір Муравченко
8 лютого 2010 року припиняє битися серце видатного запоріжця Федіра Муравченка. Федір Михайлович – багаторічний генеральний конструктор конструкторського бюро «Прогрес», доктор технічних наук, професор, член-кореспондент Національної академії наук України, лауреат державних премій СРСР та України, кавалер багатьох орденів та медалей, Герой України та почесний громадянин міста Запоріжжя.
За безпосередньою участю та під керівництвом Федора Муравченка створено двигуни для цілого ряду літаків, а також вертольота Мі-26. Він також є творцем першого у світовій практиці гвинтовентиляторного двигуна Д-27 для військово-транспортного літака Ан-70. Авіадвигуни, розроблені в конструкторському бюро «Прогрес», застосовуються на 57 типах літальних апаратів у 109 країнах світу.
У засвіти Федір Михайлович пішов на 81 році життя. Похований на Капустяному кладовищі Запоріжжя.
2017
Петро Ванат
8 лютого 2017 року помер Петро Ванат – на той час діючий народний депутат України. Велика частина життя Петра Михайловича була пов’язана з роботою на компартійних посадах – від секретаря комітету комсомолу «Запоріжсталі» та інструктору відділу організаційно-партійної роботи Запорізького обкому компартії до першого секретаря Запорізького міськкому КПУ та члена ЦК КПУ. В часи незалежності Петро Ванат – президент Запорізького обласного союзу промисловців і підприємців та роботодавців «Потенціал», доктор Запорізького державного університету, за повідомленнями ЗМІ – власник готелю «Інтуріст-Запоріжжя».
Почесний громадянин міста Запоріжжя. Звання присвоєно рішенням міської ради від 23 вересня 2009 № 5, «враховуючи його значний особистий внесок у розвиток і модернізацію Запорізького індустріального комплексу, житлового будівництва, розробку екологічних програм, розв’язання проблем соціального захисту працівників й мало захищених категорій населення, соціально-економічний розвиток міста Запоріжжя»
За два роки після смерті – 8 лютого 2019 році – на фасаді будинку на вулиці Тбіліській, 21 була відкрита меморіальна дошка, присвячена Петру Ванату. Нічого особистого, але ж хіба в цьому випадку нема порушення законодавства? Адже воно в Україні забороняє подібним чином вшановувати пам’ять всіх, хто займав у комуністичній партії посади від секретаря райкому та вище.
2000
Відставка Головко
8 лютого 2000 року просить відставку з посади міського голови Запоріжжя Олександр Головко – після серії скандалів, що були гучно презентовані ЗМІ, та не без тиску з боку губернатора й низки впливових директорів запорізьких заводів. Депутати міськради погоджують відставку – Головко завершує своє багаторічне керівництво Запоріжжям. На посаді голови міськвиконкому, а згодом й міського голови він працював з 1992 року. До речі, у новітній історії міста, то був перший випадок «мерської» відставки. Згодом «добровільно» складуть з себе повноваження ще два міських голови – Євген Карташов та Володимир Буряк.
Виконуюючим обов’язки міського голови у лютому 2000 року стає Станіслав Селін – до цього часу заступник міського голови. А до 1999 року – 1-й секретар Запорізького міського комітету комсомолу, заступник генерального директора «АвтоЗАЗу», начальник центрального відділення банку “Металург”. Селін буде й кандидатом на пост міського голови на найближчих виборах, навіть фаворитом виборчих перегонів 2000 року. Проте виграє інший кандидат… Але то вже інша історія, про яку трохи згодом!
До речі, «заїсти» втрату посади Олександр Головко, якщо мав би таке бажання, міг би в кафе-магазині «Диво». Це смачне місце відкрилося напередодні – 7 лютого 2000 року, біля зупинки «Проспект Металургів» у бік Правого берега. Заклад оформлений в національному стилі, під пару дизайну й страви української кухні. Наприклад, борщ за 3 гривні. А ще тут смачні слойки від «Ольфу» – 15 різновидів, вартістю от 80 копійок до 2 гривень.
Друзі, сподіваюсь що і ця мандрівка у часі – вам сподобалась і буде корисною. Якщо є бажання та змога подякувати чи підтримати – і сайт, і особисто мене, то буду щиро вам вдячний! Бо запорізькі добровольці, так склалося, ніякої зарплатні не мають. Не жаліюся, просто констатую факт. Дякую всім, хто підтримує!
Карта: 4149 6293 3142 8607 (Приват, Вертепний Р.В.).
PayPal: retrozp@gmail.com.
© Роман Акбаш, akbash.zp.ua, 7 лютого 2023. Текст статті та фотоматеріали до неї поширюється за ліцензією «Creative Commons Із зазначенням авторства 4.0 Міжнародна (CC BY 4.0)» і з обов’язковим активним гіперпосиланням на дану вебсторінку. Будь-яке використання без вищезазначених умов забороняється. Дякую за розуміння!
