25 та 26 січня в історії Запоріжжя – про історичні події цього дня читайте в традиційному огляді нашого сайту.
1854
Гільдебранди
Поговоримо трохи про особисте життя одного з наших видатних земляків. 25 січня 1854 року одружується хортицький меноніт Корнеліус Гільдебранд – майбутній видатний промисловець, власник заводів з випуску сільськогосподарських знарядь та машин.
Дружиною Гільдебранда стає Анна Епп. У шлюбі з Корнеліусом вона народить 13 дітей! Але до повноліття доживуть вісім з них – Якоб, Гелена, Анна, Петер, Аганета, Марія, Елізабет та Корнеліус.
На початку 20 століття старший Корнеліус Гільдебранд піде на заслужений відпочинок – передасть управління справою синам та зятю Пітеру Пріссу. Так з`явиться компанія «Сини Гільдебрандта та Прісс». До неї належали два заводи – на Хортиці (зараз – Верхня Хортиця, Дніпровський район Запоріжжя) та в Шенвізе (зараз – територія «Автозазу».
Корнеліус та Анна прожили разом майже 66 років! Пані Гільдебранд померла у жовтні 1919 року, Корнеліус пішов у засвіти 2 січня 1920 року.
1909
Чоловіча гімназія
Створити в Олександрівську чоловічу класичну гімназію намагалися декілька десятків років. Перша спроба датується ще 1867 роком. Тоді для цього Міська Дума пропонувала реорганізувати в прогімназію Олександрівське повітове училище. Потім було ще декілька аналогічних спроб. Але жодна з цих пропозицій не знаходила підтримку в Міністерстві народної освіти.
Вдалою виявилася лише спроба 1908 року. Тоді до міського голови Фелікса Мовчановського з проханням про відкриття чоловічої гімназії звернулися одразу 170 мешканців Олександрівська. 25 січня 1909 року гласні (депутати) Міської Думи одностайно проголосували за клопотання про заснування в Олександрівську самостійної чоловічої класичної прогімназії (неповного середнього навчального закладу). На цей раз дозвіл був отриманий. Урочисте відкриття прогімназії відбулося вже у вересні того ж року.
У 1911 для неї була відкрита розкішна будівля на розі вулиць Жуковської та Дніпровської. До того часу підвищився й статус навчального закладу – до повноцінної гімназії з 8-річним курсом навчання. У 1916 році тут було 608 учнів. У 1918 році це була Українська державна гімназія, з 1920 року – трудова школа №11. Остання – дуже короткий термін, бо у 1920-1921 році будівля колишньої чоловічої використовувалась для розміщення шпиталю.
У 1930-ті роки будівля була передана Педагогічному інституту. Зараз в ній – 1-й корпус ЗНУ. Споруда була пошкоджена й під час Другої світової війни. Відбудована у 1950-і роки зі значними втратами рис оригінального модернового вигляду.
1919
Марія Нікіфорова
25 січня 1919 року газета «Правда» повідомила про рішення московського трибуналу стосовно нашої землячки Марії Нікіфорової. Войовничу анархістку, що народилася у Олександрівську в 1883 році, звинуватили в тому, що вона «без відома місцевих органів радянської влади у багатьох містах проводила реквізиції; накладала на поміщиків контрибуції на великі суми. Коли ж місцеві Ради протестували, вона погрожувала їм, оточуючи будинки Рад кулеметами, арештовувала членів виконкому».
«Отаманшу Марусю» тоді визнали винною у «дискредитації радянської влади» (через непокору місцевим радам). Звинувачення у пограбуваннях та незаконних реквізиціях трибунал довести не зміг та їх відхилив. Вирок виявився досить своєрідним – усього лише: «Позбавити М. Никифорову права займати відповідальні посади протягом шести місяців з дня присуду».
Куди більш суровими до Нікіфорової виявляться білогвардійці. Вже у вересні того ж 1919 року денікінці повісять її разом з чоловіком Вітольдом Бжостеком у дворі севастопольської тюрми.
1961
Григорій Нелюбов
25 січня 1961 року наказом Головнокомандувача ВПС № 21 було призначено перших космонавтів. Серед них – випускник школи №50 міста Запоріжжя та Запорізького аероклубу Григорій Нелюбов. Йому, як і його п’яти колегам, які напередодні успішно склали іспити, надали кваліфікацію «Космонавт Військово-повітряних сил».
Заповітне «космічне» посвідчення Нелюбову вручають за номером «три». №1 та №2 – у Юрія Гагаріна та Германа Титова. У день першого комічного польоту, 21 квітня, 1961 року Нелюбов – другий дублер Гагаріна. За легендами він мав усі шанси стати й першим космонавтом. Але нібито Микиті Хрущову не сподобалося прізвище запоріжця. «От як би був Любовим, була б інша розмова», – такі слова іноді приписують радянському лідеру.
Мрія Нелюбова полетіти до космосу так і залишилася нездійсненою. У червні 1962 року він був виведений із групи підготовки до польоту «Схід-3» та «Схід-4» за станом здоров’я. А за порушення військової дисципліни у квітні 1963 року був взагалі відрахований з загону космонавтів. Загинув
18 лютого 1966 року Григорій Нелюбов загинув під колесами поїзда поблизу станції Іполитівка Далекосхідної залізниці. Є припущення, що то могло бути самогубство. Похований на цвинтарі села Уссурійського краю. Згодом частину землі з могили та речі Нелюбова було поховано на Капустяному кладовищі у Запоріжжі.
1972
Дмитро Кобалія
26 січня 1972 року народився Дмитро Кобалія – археолог, гідроархеолог, кандидата історичних наук, заслужений працівник культури України. Ще у 1989 році Дмитро розпочав свою трудову та наукову – лаборантом відділу археології Державного історико-культурного заповідника на о. Хортиця. Зараз – завідувач відділу охорони пам’ятників історії та археології Національного заповідника «Хортиця».
Дмитро – учасник численних археологічних і гідроархеологічних розвідок та експедицій. Член громадської організації «Запорізька Бригантина» та учасник проєкту «Запорозька чайка». Один з ініціаторів створення на Хортиці Музея судноплавства. Співзасновник громадської організації «Нова археологічна школа». Автор багатьох наукових праць, монографії «Днепровская гребная флотилия в I половине XVIII века» та науково-популярних книг «Стежками Новицького», «Історія на шпангоутах» та «„Запорозька чайка“: історія однієї знахідки».
Зараз Дмитро тимчасово полишив роботу на Хортиці та захищає Батьківщину. Перемог на всіх фронтах, Дмитре!
1989
Бульвар Шевченка
У 1988-го році запорізькі члени Спілки письменників СРСР Ребро, Ліходід, Баулін, Чубенко, Ласков і Рекубрацький звернулися до запорізької влади з проханням перейменувати проспект Жданова. «Опубліковані матеріали про непристойну роль Жданова в історії партії та радянської держави. Підручний Сталіна втілював у життя його диктаторські вказівки. Брав участь у масових репресіях безневинних людей…», – аргументували письменники.
Влада відгукнулася – провела опитування серед містян. Висловилося близько 55 тисяч запорожців. Серед запропонованих варіантів були імена Володимира Висоцького, Івана Сірка, Михайла Зощенка, Ганни Ахматової. У лідери громадської думки вибилися: проспект Пам’яті репресованих (1600 голосів), проспект Георгія Жукова (2800) та проспект Слави (5400). Але 16 із половиною тисяч запорожців висловилося за вшанування пам’яті Тараса Шевченка. 26 січня 1989 року свій вердикт виносить міськвиконком – бути бульвару Шевченка!
1996
«МіГремонт»
25 січня 1996 року постановою Кабінету Міністрів України при 713 авіаційному ремонтному заводі створено Запорізький державний авіаремонтний завод «МіГремонт». Але історія підприємства насправді набагато триваліша. Пращур «МіГремонта» – 57-і стаціонарні авіаційні майстерні (57-і САМ) – були засновані ще у 1950 році в Таллінні. У 1952 році, вже у статусі військової частини, майстерні переїхали до Запоріжжя.
2007
Автобус в’їхав у «Галушку»
25 січня 2007 року автобус маршруту №89 врізався у стіну будинку на розі вулиць Трегубенко та Богдана Хмельницького – прямо у кафе «Галушка»! Добре, що їхав не за маршрутом та був пустий.
Постраждав тільки горе-водій. Відвідувачі кафе вибігли надвір, розбили скло задніх дверей і витягли маршрутника з автобуса. Він отримав легкі тілесні ушкодження та був доставлений до лікарні. ЗМІ повідомляли, що водій був нетверезим.
2014
«Кривава неділя»
26 січня 2014 року – найдраматичніший день в історії запорізького Євромайдану: з лютим морозом, із невеличким штурмом будівлі ЗОДА, зі світло-шумовими гранатами від поліції, із розгоном, із численними тітушками, із пролитою кров’ю, постраждалими та заарештованими… Пропоную згадати цей день за допомогою документального фільму від Громадського телебачення Запоріжжя.
Такими були події 25 та 26 січня в історії Запоріжжя. Далі буде, не перемикайтеся! Всім величезна подяка за репости, коментарі та донати!
Друзі, сподіваюсь що і ця мандрівка у часі – вам сподобалась і буде корисною. Якщо є бажання та змога подякувати чи підтримати – і сайт, і особисто мене, то буду щиро вам вдячний! Бо запорізькі добровольці, так склалося, ніякої зарплатні не мають. Не жаліюся, просто констатую факт. Дякую всім, хто підтримує!
Карта: 4149 6293 3142 8607 (Приват, Вертепний Р.В.).
PayPal: retrozp@gmail.com.
© Роман Акбаш, akbash.zp.ua, 26 січня 2023. Текст статті та фотоматеріали до неї поширюється за ліцензією «Creative Commons Із зазначенням авторства 4.0 Міжнародна (CC BY 4.0)» і з обов’язковим активним гіперпосиланням на дану вебсторінку. Будь-яке використання без вищезазначених умов забороняється. Дякую за розуміння!
