30 листопада в історії Запоріжжя – яким був цей день розповідаю в традиційній рубриці сайту.
1937
Вирок архієпископу Георгію
30 листопада 1937 року особлива трійка УНКВС УРСР по Дніпропетровській області ухвалила вирок архієпископу Георгію (в миру Спиридон Делієв). За звинуваченням у тому, що він «агент польської розвідки та учасник контрреволюційній церковно-фашистській організації» священник був засуджений до розстрілу. Георгій був розстріляний у дніпропетровській тюрмі 8 грудня того ж року. Пізніше був реабілітований та зарахований православною церквою до числа новомучеників.
З 1905 по 1915 роки отець Георгій був нашим земляком. Він викладав Закон Божий відразу у двох навчальних закладах Олександрівська – у жіночій гімназії та у комерційному училищі. До речі, Георгій (Спиридон) Делієв – прадід відомого актора Георгія Делієва.
1960
«Розсадники халтури»
«У ресторанах «Січ», «Південний», «Таврія», «Театральний», та «Колгоспний» панує ремісницьке байдуже та зневажливе ставлення до серйозної музики», – обурюється у листопаді 1960 року запорізька преса. Треба ж – ресторані музиканти, виявляється, ігнорують затверджений «нагорі» репертуар. Ну ось все це – «Летіть, голуби, летіть», «Підмосковні вечори», полонез Огінського, «Угорський танець» Брамса і навіть танець маленьких лебедів Чайковського. Натомість, о жах – за гроші, оркестри залюбки виконують «навіть «пісні білих емігрантів» та американський рок-н-рол»! «Запорізькі ресторани стали розсадниками войовничої халтури – низькопробної та антихудожньої музики», – підсумовують журналісти у 1960 році. Та вимагають: «Музика, що звучить з естради, повинна бути ідейно спрямованою і високохудожньою, виховувати естетичні смаки та пробуджувати світлі почуття у радянської людини».
1975
«Горезвісні бітли»
А зараз мандруємо у листопад 1975 року. І знов до ресторану! Він зовсім ще новий та має назву, яку сьогодні геть ніхто нічому би у Запоріжжі не надав – «россія». А ось у 1975-му про той ресторан запорізька преса ще пише, уявіть собі, так: «Обставлений заклад добре, відповідно до назви». І навіть так, цитата: «Але чи по-російськи гостинно тут подають? Чи по-російськи мелодійно звучить тут музика? Чи по-російськи красиво танцюють тут хлопці та дівчата?».
Звісно ж, у кращих традиціях радянського газетярства (дивіться попередній розділ!) журналісти не знайшли у ресторані мелодійної музики та красивих танців – лише «пісні сумнівного змісту та закордонні шлягери, які не затверджені в репертуарі».
Виявляється, тутешній оркестр, цитую, «йде на поводу у тієї категорії публіки, для якої найкращим композитором у світі є Джон Леннон і ще троє його патлатих партнерів». Останні у репортажі з «росії» фігурують як «горезвісні бітли».
Ну і наприкінці статті журналісти оголошують цікаву статистику: «Цього року путівку до витверезника саме з «росії» отримали 70 людей!».
1991
Театр «Vie»
30 листопада 1991 року у Будинку політпросвіти відбувається офіційна прем’єра вистави «Четвертий стілець» за п’єсою італійського драматурга Тоніно Гуерра. Це спільний творчий експеримент акторів запорізького Театру юного глядача та майстерні режисера і драматурга KLIMa (Володимира Клименка). Ролі у «Четвертому стільці» виконують Сергій Цевельов та Любов Фриган. Режисери-постановники – Віктор Попов та KLIM.
Саме день цієї прем’єри вважається днем народження запорізького театру «Vie». Правда, спочатку він отримав назву «Вільний простір гри». «А потім було 4-годинне естетське видовище за поемами Яніса Ріцоса «La Vie», яке надало нашій маленькій групі надію на створення театру-лабораторії під назвою «Життя» (французькою — «VIE») », – розповідав в одному з інтерв’ю перший художній керівник-директор театру Віктор Попов.
З 1998 року вистави театру «Vie» проходять у власному театральному приміщенні на острові Хортиця. Рекомендую запоріжцям його відвідування та вітаю з річницею театру всіх до нього причетних! Здоров’я та натхнення!
1995
Меморіальна дошка Яворницькому
30 листопада 1995 року на фасаді Музею історії запорозького козацтва урочисто відкривають нову меморіальну дошку. Вона присвячена видатному історику та етнографу Дмитру Яворницькому. Автор дошки – відомий запорізький скульптор Іван Носенко.
Хортиця займала особливе місце у житті та діяльності Дмитра Яворницького. Історик неодноразово бував на острові – вивчав та досліджував його, проводив археологічні розкопки, збирав фольклорно-етнографічний матеріал. У 1886 році Яворницький написав історичний нарис «Острів Хортиця на річці Дніпро».
«Гранітна дошка з бронзовим барельєфом – вдячна пам’ять досліднику Хортиці – нині мала б знаходитись на стіні Музею історії запорозького козацтва поряд з іншими, та чекає закінчення реконструкції будівлі, щоб зайняти там своє місце», – повідомляє Національний заповідник «Хортиця».
Друзі, сподіваюсь що і ця мандрівка у часі – вам сподобалась і буде корисною. Якщо є бажання та змога подякувати чи підтримати – і сайт, і особисто мене, то буду щиро вам вдячний! Бо запорізькі добровольці, так склалося, ніякої зарплатні не мають. Не жаліюся, просто констатую факт. Дякую всім, хто підтримує!
Карта: 4149 6293 3142 8607 (Приват, Вертепний Р.В.).
PayPal: retrozp@gmail.com.
© Роман Акбаш, akbash.zp.ua, 30 листопада 2022. Текст статті та фотоматеріали до неї поширюється за ліцензією «Creative Commons Із зазначенням авторства 4.0 Міжнародна (CC BY 4.0)» і з обов’язковим активним гіперпосиланням на дану вебсторінку. Будь-яке використання без вищезазначених умов забороняється. Дякую за розуміння!