Продовжуємо вивчати Запоріжжя та його пам’ятки. Сьогодні розповім вам про одну з цікавих будівель Старого міста. Це – колишня Центральна Хоральна синагога Олександрівська на вулиці Троїцькій.
Вулиця Троїцька – одна з найпарадніших у Старому Олександрівську. А найцікавішою її ділянкою, мабуть, можна було назвати відрізок між Соборною та Олександрівською. Весь непарний бік вулиці тут займали (й займають) дуже цікаві будівлі. Причому, всі вони мали відношення до єврейської громади Олександрівська.
У перехресть тут стоять колишні прибуткові будинки. Той, що на розі з Соборним належав Якову Лящинському, що на перехресті з Олександрівською – Хаїму Біленькому. А поміж ними, символічно – будівля, в якій колись розташовувалася Центральна Хоральна синагога Олександрівська (Троїцька,27).
Історія цієї споруди взяла старт ще наприкінці позаминулого століття. 20 квітня 1898 року катеринославська губернська влада дала добро на будівництво в Олександрівську 2-го єврейського молитовного будинку. Місце для спорудження було визначено у 17-му кварталі міста. У тому самому – з ділянками євреїв Лящинського та Біленького.
А вже 1900 року духовне правління нового молитовного будинку доповідало Олександрівській управі: «Збудовано!». Сама ж споруда в цій доповіді описувалася так: «Великих розмірів і гарна будівля у два світи та круговими хорами, …розрахована на 1000 людей». ЇЇ будівництво та облаштування обійшлися у 24500 рублів. Частину коштів великих розмірів внесли, як повідомляло правління, деякі парафіяни.
До речі, наприкінці 19 століття єврейське населення в Олександрівську було значним за чисельністю – 5290 людей. Або 28% від всього населення міста! Тому вже незабаром після відкриття правління 2-го молитовного будинку заговорило й про зміну статусу. У міську управу надійшло прохання про присвоєння статусу «синагоги». Річ у тому, що офіційно далеко не всі культові юдейські споруди мали право називатися «синагогами». Все залежало від кількості єврейських домоволодінь (родин) у місті – одна синагога на не менше, ніж 80 володінь. При розгляді клопотання в Олександрівську зразка 1901 року таких нарахували лише 117. А одна синагога – Головна, на вулиці Московській (нині – Академіка Амосова) – у місті вже була. Аргументи ж на кшталт «витонченості самого будинку, побудованого в самому центрі міста» та «заможності парафіян» влада тоді проігнорувала.
Прохання молитовного будинку на Троїцькій задовольнили лише 11 травня 1909 року. З того часу тут була вже Центральна Хоральна синагога Олександрівська. Центральна – за місцем розташування: практично в самому серці міста. “Хоральними” ж у Російській імперії називали особливі синагоги. На відміну від звичайних, у них можна було почути так званий «канторський спів». «Кантор» – людина, що володіє добре поставленим голосом і задає своїм співом тон колективній молитві – фактично веде богослужіння. Для посилення ефекту такі кантори співали у супроводі невеликих чоловічих хорів. Через ці хори й з’явилося визначення «хоральна».
Варто зазначити, що серед жителів Олександрівська існувало ще одне ім’я синагоги на Троїцькій. Неофіційно її називали «синагогою Лящінського». За прізвищем одного з тутешніх старост. З 1909 по 1915 роки таким у Центральній синагозі був Яків Ісаакович Лящінській – один з найзаможніших та найвпливовіших людей Олександрівська. Він був почесним громадянином, купцем, промисловцем, меценатом та одним з найбільших домовласників міста. В Олександрівську Лящінському належали чотири прибуткових будинки. В тому числі найвидатніший приклад дохідної нерухомості міста – гарний триповерховий будинок поруч з Центральною хоральною синагогою (нині – Соборний, 52).
Видатним прикладом міської архітектури, але вже культового призначення, є і будівля самої Центральної хоральної синагоги. На стилістику багатьох синагог Європи вплинув так званий «мавританський стиль». Він немов підкреслював східне походження юдаїзму та майбутнє повернення в Ізраїль. В архітектуру синагог на території України до цього стилю часто додавали й готичні нотки. Деякі мотиви неомавританського стилю і неоготики притаманні й еклектичній в цілому будівлі синагоги на Троїцькій. Наприклад, вікна другого поверху мають стрілчасті форми, а над усім будинком колись домінував купол зі шпилем. Маленькі башточки зі шпилями увінчували й кути будівлі.
Але життя самої громади Центральної Хоральної синагоги виявилося нетривалим. 1924 року вона налічувала вже близько 500 парафіян. До речі, того ж року в анкеті своєї релігійної громади, голова правління Центральної синагоги Юда Цейтлін на питання про взаємини з місцевою владою відповів так: «Найсприятливіше». Але минуло лише чотири роки й Запорізька міськрада ухвалила рішення про закриття синагоги на вулиці Чекіста – «враховуючи, що до 700 осіб трудящого населення (євреїв) висловилося за передачу такої під культурну установу».
Майже так і сталося – в листопаді 1928 року будівлю вже колишньої синагоги почали переобладнувати. Правда, зовсім не під «клуб кустарів», як планувалося спочатку. «Враховуючи те, що для спортзалу підшукати приміщення у Запоріжжі немає можливості, президія міськради вирішила передати приміщення синагоги Лящинського поряд з Палацом праці (колишній будинок Лящинського. – Роман Акбаш) під будинок фізкультури та центральний військовий куточок», – повідомила 23 листопада 1928 року газета «Червоне Запоріжжя». І додала: «На хорах будуть облаштовані місця для глядачів».
Будинок фізкультури «імені Червоної армії» теж виявився тимчасовим мешканцем будівлі. Вже після Другої світової війни тут розмістився трест «Укрводспецмонтаж». Тоді ж споруда втратила низку своїх цікавих деталей – були демонтовані купол, бічні фасадні вежі та аттики, а також змінено планування приміщень.
Зараз у будівлі – медцентр та ресторан. 26 квітня 2021 року споруда була занесена до Державного реєстру нерухомих пам’яток України, як пам’ятку архітектури місцевого значення.
Фото: Сергій Лавров, Максим Свіщов, власні архиви.
Друзі, сподіваюсь що і ця мандрівка у часі – вам сподобалась і буде корисною. Якщо є бажання та змога подякувати чи підтримати – і сайт, і особисто мене, то буду щиро вам вдячний! Дякую всім, хто підтримує існування цього сайту, поки я в ЗСУ!
Карта: 4149 6293 3142 8607 (Приват, Вертепний Р.В.).
PayPal: retrozp@gmail.com.
© Роман Акбаш, akbash.zp.ua, 29 листопада 2022. Текст статті та фотоматеріали до неї поширюється за ліцензією «Creative Commons Із зазначенням авторства 4.0 Міжнародна (CC BY 4.0)» і з обов’язковим активним гіперпосиланням на дану вебсторінку. Будь-яке використання без вищезазначених умов забороняється. Дякую за розуміння!