64 роки тому відкрили будівлю Запорізького металургійного технікуму
Металургійний технікум, перший дитсадок та олімпійські медалі Сіднею — ці та інші історичні цікавинки Запоріжжя в новому випуску нашої традиційної рубрики.
1909
2 ЖОВТНЯ 1909 РОКУ БУВ ВІДКРИТИЙ ДИТЯЧИЙ САДОК ОЛЕКСАНДРІВСЬКОГО УЧИЛИЩА ГЛУХОНІМИХ
Ще 1903 року за два кілометри від Олександрівська почала свою роботу унікальна школа-хутір для глухонімих дітей. За шість років – 2 жовтня 1909 року – на цьому хуторі відбувається ще одна непересічна подія. При школі відкривається ще й дитячий садок. Ймовірно, це був перший дитсадочок в історії нашого міста та перший подібний заклад для дітей з вадами слуху в нашій країні. Першими його вихованцями стали 10 дітей із переважно бідних селянських родин околиць Олександрівська – 9 хлопчиків та 1 дівчинка.
Взагалі, дитсадок школи-хутора глухонімих був розрахований на виховання 30 дітей дошкільного віку з вадами слуху. «До дитячого садка при Олександрівському училищі глухонімих зараховувалися діти 5-6 років. Вони були під керівництвом вихователів, які готували їх до переходу до школи, адже практика показала, що навчання глухонімих дітей потрібно починати якомога раніше, а з іншого боку, фізичний розвиток дітей дозволяв починати систематичні заняття не раніше 8-9 років», – розповідає великий знавець історії хутора глухонімих та кандидат педагогічних наук Володимир Шевченко.
Нагадаю, що хутір глухонімих розташовувався на території сучасного Шевченківського району. Головні його будівлі й до сьогодні можна побачити на вулиці Героїв 55-ї артбригади. А дитячий садок хутора зараз знаходиться на території Дитячого ботанічного саду, є будівлею так званої «станції юннатів».
1934
30 ВЕРЕСНЯ 1934 РОКУ ГРЕБЛЕЮ ДНІПРОГЕСУ ПРОЇХАВ ПЕРШИЙ ТРАМВАЙ
У вересні 1934 року в Запоріжжі завершують будівництво лінії нового трамвайного маршруту – вже сьомого у місті! Його особливості – він проходить по греблі Дніпрогесу і взагалі єдиний в історії міста, який добрався до Правого берега.
У маршруту – одна колія та усього лише дві зупинки. Кожної години «сімка» стартувала біля Будинку громадських організацій (зараз – відділення поліції на розі Соборного проспекту та Паркового бульвару). Фініш – на правому березі, в районі управління Дніпрогесу («Дніпроенерго»). Для руху у зворотному напрямку водії трамвая просто переходили в інший кінець вагона (було дві водійські кабіни) чи в інший вагон (якщо їх було два чи три) та поверталися по тій же колії до Будинку громадських організацій.
Рух сьомим маршрутом здійснювався щодня з шостої ранку до першої години ночі. Останній рейс на Правий берег відправлявся після опівночі – по закінченню вечірньої програми у міському цирку, який знаходився в парку Металургів. Останні в історії трамваї проїхали по греблі Дніпрогесу 18 серпня 1941 року – в день коли гребля була підірвана.
1943
1 ТА 2 ЖОВТНЯ РАДЯНСЬКІ ВІЙСЬКА ЗДІЙСНЮЮТЬ СПРОБУ ПРОБИТИСЯ В МІСТО ЗАПОРІЖЖЯ
Наприкінці вересня 1943 року командувачі чотирьох радянських фронтів, сили яких вийшли до ріки Дніпро, отримали наказ Ставки: «Найближчим часом ліквідувати всі плацдарми, які знаходяться в руках ворога на лівому березі ріки». Окрема згадка в цьому наказі була присвячена нашому місту: «Командувачу Південно-Західним фронтом у першу чергу повністю очистити від противника запорізький плацдарм».
Перша спроба виконати цю задачу розпочинається 1 жовтня 1943 року. В цей день стартує наступ на Запоріжжя. 8-а армія у складі восьми стрілецьких дивізій повинна були атакувати місто зі сходу — широким фронтом із загальним напрямком на станцію Мокра. П’ять дивізій 3-ї армії – прямували з лівого флангу на Південне селище, чотири дивізії 12-ї армії – з правого на Вознесенівку. На допомогу Південно-Західному фронту в день наступу передавалися й шість дивізій 46-ї армії Степового фронту. Завдання перед усіма наступальними силами — ліквідувати німецький плацдарм не пізніше 3 жовтня.
Наступу передував потужний артобстріл — з усіх видів гармат та реактивних мінометів. Протягом години шквал вогню то спрямовувався на першу лінію німецької оборони, то цілив в її глибину. Але німців вдалося вибити лише з першого ряду траншей. Наступаючі сили під прикриттям танків змогли увірватися лише до декількох окремих опорних пунктів супротивника.
У середині дня гітлерівці оговталися та пішли в контрнаступ. До вечора 1 жовтня вони повернули свої попередні позиції. Радянські сили повторили спробу наступного дня. Знову невдало — увечері 2 жовтня вони отримали наказ припинити наступ й перейти до оборони. Офіційно, тобто вустами командування, причиною невдачі був проголошений дефіцит снарядів для артилерії. Те що не було озвучене – слабка підготовка радянських штурмових підрозділів, які виявились неготовими до подолання ворожих укріплень. Після фіаско 1-2 жовтня «совєти» почали нагромаджувати під Запоріжжям додаткові боєприпаси, посилювати й без того солідну перевагу в людях та техніці, а також проводити інтенсивні польові навчання. Акцент останніх – на відпрацюванні дій з подолання укріплень та ефективної взаємодії вночі.
Чергова атака на Запоріжжя розпочнеться 10 жовтня, але про те – в одному з наступних випусків.
1943
2 ЖОВТНЯ 1943 РОКУ ПІД ЗАПОРІЖЖЯМ ЗАГИНУВ ЯКІВ БОЧАРОВ
Наступаючи восени 1943 року радянське командування вочевидь не дуже переймалося людськими втратами. Атакували «в лоба» – просто, зрозуміло для себе, без якихось особливих тактичних хитрощів. Фронтальний лобовий наступ тягнув за собою величезні втрати. Одним з тих, хто загинув під Запоріжжям на початку жовтня 1943 року став старший сержант Яків Бочаров. Його тіло було знайдено згодом біля станції Янцево.
Бочаров був командиром розрахунку 45-мм протитанкової гармати 76-го гвардійського стрілецького полку, 27-ї стрілецької дивізії, 8-ї армії. 2 жовтня 1943 року його розрахунок прийняв бій між селом Любимівка та станцією Янцево. Тут шли в контрнаступ німецькі танки. Під час бою Бочаров ліквідував три з них, але попадання ворожого снаряду обірвало життя старшого сержанта.
22 лютого 1944 р.оку Якову Бочарову було присвоєне звання Героя Радянського Союзу, посмертно. 5 жовтня 1967 року його ім’я надали одній з вулиць міста Запоріжжя.
1959
1 ЖОВТНЯ 1959 РОКУ ВІДКРИВАЄТЬСЯ БУДІВЛЯ ЗАПОРІЗЬКОГО МЕТАЛУРГІЙНОГО ТЕХНІКУМУ
1 жовтня 1959 року вперше приймає своїх студентів будівля сучасного Запорізького металургійного коледжу. Зараз вона знаходиться у Вознесенівському районі — на вулиці Немировича-Данченка, неподалік від узбережжя Дніпра. «Мурована, зі штучних кам`яних блоків монументальна будівля, триярусна. Головний фасад прикрашений 7-ма попарними колонами над цокольною частиною», – розповідають про будівлю матеріали до «Зводу пам’яток історії та культури України: Запорізька область».
На зорі свого заснування, у 1920-і роки (ще у статусі хіміко-технічної школи) металургійний технікум «квартирував» у будівлі колишнього комерційного училища (на його місці зараз – 2-й корпус ЗНУ). В 1930-і роки для навчального закладу побудували будинок на території проммайданчика «Запоріжсталі». У повоєнні роки навчальний заклад розташувався в аудиторіях середньої школи № 40 – тоді школа з таким номером знаходилася неподалік від проммайданчика, на території Тринадцятого селища (Каліброва,10).
В 1954 році для технікуму почали будувати окрему нову будівлю – у мальовничому місці біля Дніпра. Тут навчальний заклад знаходиться й сьогодні – вже як металургійний коледж. До речі, у стінах цієї будівлі розпочинав свою історію в грудні того ж 1959 року і запорізький філіал Дніпропетровського металургійного інституту – майбутній Запорізький індустріальний інститут (згодом – інженерна академія).
1983
30 ВЕРЕСНЯ 1983 РОКУ ВЛАСНІ НАЗВИ ОТРИМАЛИ ЧОТИРИ ВУЛИЦІ ХОРТИЦЬКОГО ЖИТЛОМАСИВУ
30 вересня 1983 року на мапі Запоріжжя з’являються чотири нових назви. В цей день міськвиконком надає імена новим вулицям Хортицького житломасиву. Так вулицю “проходящую от путепровода до ул. Новгородской вдоль ж.д. между кварталами 15-20-а, 20-21, 18-19». вирішили назвати «14 жовтня» – на честь звільнення лівобережної частини міста від німецьких загарбників 14 жовтня 1943 року. До речі, таку ж назву з 1949 року мала інша вулиця нашого міста – відрізок сучасної вулиці Брянської від Заводської і трамвайної колії до Сєдова. Вона була забудована житловими бараками, які знесли у 1970-і роки. Стосовно ж нової вулиці Хортицького житломасиву, то перший її будинок (№3) приймуть до експлуатації лише за місяць після надання назви – наприкінці жовтня 1983 року
Також на Бабурці з’являється вулиця Маршала Судця. Володимир Судець – радянський військовий діяч, маршал авіації , у жовтні 1943 року – командувач 17-ї повітряної армії, яка приймала участь у визволенні Запоріжжя. В юності деякий час жив та працював в нашому місті”. Почесний громадянин міста Запоріжжя. До речі, в інформаційний табличці , яка висить на вулиці Судця є помилка – другої зірки Героя Радянського союзу у маршала не було.
Ще два нові урбаноніми, які з’являються 30 вересня 1983 року – бульвар Будівельників та Хортицьке шосе. До речі, перші будинки бульвару Будівельників приймають до експлуатації того ж дня. Це будинки №9 та №13.
2000
1 ЖОВТНЯ 2000 РОКУ УРОЧИСТО ЗАКРИВАЮТЬСЯ ОЛІМПІЙСЬКІ ІГРИ В СІДНЕЇ
На початку жовтня 2000 року в австралійському Сіднеї добігають свого фінішу XXVII літні Олімпійські ігри. Цього разу зі столиці Олімпіади до Запоріжжя повертаються чотири призери.
«Містер Баттерфляй» Денис Силантьєв легко потрапив до фінального запливу на 200-метрівці. Там запоріжець поступився лише світовому рекордсмену Тому Малшоу зі США. Денис торкнувся бортика через 0,21 секунди після Тома та здобув срібну медаль Олімпіади. За чотири роки, на відкритті афінської Олімпіади, Силантьєв очолить олімпійську команду України – буде її прапороносцем!
Гідно виступив в Сіднеї і наш дует з синхронних стрибків у воду – Олена Жупіна та Ганна Сорокіна. «Кожну спробу виконували надійно, не втрачали посмішок на обличчях. Найскладнішими в них були перші два стрибки: два з половиною оберти назад у групуванні й два з половиною оберти авербах у групуванні. Головне, дівчата не втрачали почуття ліктя та доброго настрою», – писала тоді про запоріжанок спортивна преса. Попереду нашу землячок опинилися лише традиційні фаворити стрибків у воду. «Нам не вистачало світового визнання. Росіянки і китаянки, які опинилися попереду традиційно сильні, вони лідери, а це дуже впливає на оцінки суддів», – прокоментували олімпійській виступ бронзові призерки Сіднею із Запоріжжя.
Ще одну медаль – срібну – везе до Запоріжжя гімнаст Роман Зозуля. З партнерами по гімнастичній збірній України він стає другим у командних змаганнях олімпійського турніру.
На сьогодні наша чергова мандрівка в часі добігла свого кінця. Сподіваюсь, що далі буде. Для охочих підтримати появу нових матеріалів на цьому сайті, або просто підбадьорити мене кавою, нагадую номер карти:4149 6293 3142 8607 (Приват, Вертепний Р.В.). Дякую всім добрим людям за підтримку! Вона надихає не зупинятися!
© Роман Акбаш, akbash.zp.ua, 2 жовтня 2023. Текст статті та фотоматеріали до неї поширюється за ліцензією «Creative Commons із зазначенням авторства 4.0 Міжнародна (CC BY 4.0)» та з обов’язковим активним гіперпосиланням на цю вебсторінку. Будь-яке використання без виконання вищезазначених умов забороняється. Дякую за розуміння!