10 травня в історії Запоріжжя: “Коп і Гелькер” та “Таврія-Пінгвін”

10 травня в історії Запоріжжя – про історичні події цього дня читайте в традиційному огляді нашого сайту.

---

1770

ОЛЕКСАНДРІВСЬКА ФОРТЕЦЯ

10 травня 1770 року імператриця Катерина II затвердила 12  «доповідних пунктів» Військової колегії. Всі вони стосувалися нової  фортечної лінії, яка згодом отримає назву «Дніпровська». Серед іншого цариця затвердила і назви майбутніх фортець цієї лінії – Кирилівська, Петровська, Микитинська, Захарівська, Григорівська, Олексіївська та Олександрівська. Останню почнуть будувати у серпні 1770 року. Саме за її ім’ям наше місто отримає назву Олександрівськ, з яким буде жити до 1921 року. Зараз про це нагадують Олександрівський район та Олександрівська вулиця.

 Існує декілька версій на честь кого була названа Олександрівська фортеця. Історики та краєзнавці називають чотирьох претендентів. Це – один з довірених сановників Катерини II та  генерал-прокурор Сенату Олександр Вяземський; генерал-фельдмаршал Олександр Голіцин; його повний тезка віцеканцлер та віцепрезидент Колегії іноземних справ Олександр Голіцин; канонізований новгородський  князь Олександр Невський. Більш детально я писав про це ось тут.

1907

ЗАВОД «КОП І ГЕЛЬКЕР»

10 травня 1906 року відомий меноніт-промисловець Абрагам (Абрахам) Коп укладає договір з німецькопідданним Августом Гелькером.  У результаті угоди  в селищі Шенвізе (згодом – частина Олександрівська) виникає нове промислове підприємство – ливарний завод “А.Я.Копъ и Гелькеръ”. Його продукція – томильний (ковкий) чавун.

Сільськогосподарське машинобудування, яким займалися вже наявні заводи Копа та інших менонітських промисловців,  вимагало деталей  та матеріалів з чавуну різного ґатунку. Останній багато років доводилося привозити з-за кордону. Ливарний завод Копа та Гелькера розв’язав цю проблему – задовольнив потреби заводів Копа (в Олександрівську, Хортиці та Кічкасі) та багатьох  інших фабрикантів.

Згідно з тою самою угодою 1906 року завод займав ділянку Абрагама Копа, яка розташовуваласяя «по смежности с Пивоваренною улицею, землею Севастопольской железной дороги, двором Торгово-Промышленного общества Леппъ и Вальманъ, двором Тевса». Зараз це – теріторія «Автозазу», на захід від проспекту Соборного (непарний бік, разом із територією колишнього заводу «Лепп і Вальман). «Основні корпуси заводу були одноповерховими цегляними будівлями з великими арковими вікнами, через які в цехи проникала достатня кількість світла. На території заводу були побудовані житлові бараки для робітників. Біля деяких із них були розбиті зелені палісадники. Дахи будівель покривала справжня глиняна черепиця», – писав у своїй книзі “Менонітська архітектура…” дослідник Руді Фрізен.

У 1912 році підприємство повністю переходить під контроль родини Коп. Гелькер поступається своїм паєм і завод томильного чавуну стає власністю товариства «Абрагам Якович Коп – заводи землеробських машин та знарядь». Акціонери  останнього: Абрагам Коп і його сини та доньки – Абрагам, Петро, Йоганн, Давид та Генріх Копи, Гелен Епп, Маргарет Вінтер та Катерина Нібур. Ще за два роки  «Ливарний завод томильного чавуну А. Я. Копъ та Гелькеръ»  та інші заводи родини реорганізовуються в Акціонерне товариство «А. Я. Копъ та Гелькеръ» з основним капіталом у 600 000  рублів! До речі, збори акціонерів цієї компанії приймав примітний і сьогодні будинок нашого міста  – особняк Копів на вулиці Дачній (зараз – Сергія Серікова).

У 1920 році ливарний завод «Копа і Гелькера» був націоналізований – став держзаводом №13. Ще за три роки підприємство увійшло до складу заводу «Комунар» (зараз – «ЗАЗ»).

1964

ТРОЛЕЙБУС №4

10 травня у Запоріжжі відкривається нова тролейбусна лінія. Перші тролейбуси проїхали вулицею Сєдова – від площі Профспілок до металургійних заводів. Тепер це частина маршруту №4 –  від Набережної до «Запоріжсталі».

До речі, навесні 1964 року  «Індустріалка» повідомляє: «Запоріжжя росте. Отже, збільшується й обсяг роботи міського електротранспорту, його потужність».  Лише 1963 року було прокладено 11,5 кілометрів тролейбусних ліній, а міський парк поповнився 31 трамвайним вагоном та 27 тролейбусами. Тепер у розпорядженні запорожців  – 306 трамвайних вагонів та 128 тролейбусів. За 1963 рік вони перевезли 160 мільйонів пасажирів!

Втім, є у місті й транспортні проблеми. «Головний недолік – нерегулярний рух. Часто доводиться спостерігати, як тролейбуси чи трамваї йдуть один за одним, а потім їх довго немає», – скаржаться 1964 року запорожці. Багато нарікань викликає трамвайний маршрут до річкової пристані. «Як і раніше пристань пов’язана з площею Свободи одним старим трамваєм-маятником, який постійно виходить з ладу. Тільки у березні він не курсував 11 днів», скаржаться містяни.

1971

СРІБЛО ЗМЕТІ

Спортивна подія травня 1971 року  – завершальний етап чемпіонату СРСР із гандболу серед чоловіків, який приймає запорізька «Юність». Серед основних претендентів на чемпіонський титул –  місцева команда ЗМетІ (Запорізького металургійного інституту, майбутнього — ЗІІ).

 На жаль, золоті медалі у Запоріжжі здобуває команда Московського авіаційного інституту. Запорожці – на другій сходинці п’єдесталу. Вони відстали від чемпіона лише на один бал. Втім, і це величезний успіх для молодої запорізької команди.Це лише її третій сезон у вищій лізі.

 До «срібла»  ЗМетІ привели тренери Семен Полонський та Володимир Волков. У складі команди у срібному сезоні виступали майстри спорту міжнародного класу Михайло Іщенко та Анатолій Артамонов, майстри спорту Юрій Лагутін, Юрій Чурсін, Олександр Резанов, Юрій Шульга, Олексій Тищенко, Віктор Шкарлат, Борис Горелик, Микола Томін, першорозрядники Володимир Хюппененен та Микола Євпак. До речі, аж троє із  цих героїв сезону-71 через 12 років разом з ЗІІ здобудуть Кубок ІГФ – тренер Полонський, гравці Резанов та Тищенко.

1977

ЗАГУБЛЕНІ В «УКРАЇНІ»

Незвичайну статистику в травні 1977 року  оприлюднює центральний запорізький універмаг «Україна». Уявіть собі: протягом року в «Україні» батьки втратили 203 дітей – хлопчиків та дівчаток віком від трьох до десяти років.

Що ще втрачали відвідувачі універмагу? Статистика за один рік – 45 гаманців з грошима, 23 ключі від квартир, 10 пар рукавичок, 12 різних сумок, шість паспортів, п’ять посвідчень водія, п’ять парасольок, три ощадкнижки та два наручні годинники!

1986

АРКАДІЙ ТРОЩАНОВСЬКИЙ

10 травня 1986 року в Запоріжжі  пішов у засвіти Аркадій Трощановський – актор, режисер, народний артист України. З 1944 року Аркадій Федорович працював актором  у Запорізькому українському музично-драматичному  театрі імені Щорс (зараз – Магара). Проявив себе і в режисурі. «Як режисер Трощановський тяжів до втілення п’єс, сповнених народного колориту, серед яких «Наталка-Полтавка» І. Котляревського, «Лимерівна» Панаса Мирного, «Королева тюльпанів» Ю. Мокрієва та інші», — розповідає  офіційний сайт Театру Магара.

Окрім  гри на сцені запорізького театру, актор був залучений і до кінематографа  – зіграв у фільмах «Родина Коцюбинських», «Довга дорога в короткий день», «Дума про Ковпака» «Переходимо до кохання». 

Похований Трощановський  на Південному кладовищі. На будинку, де жив Аркадій Федорович (Поштова, 32а,  встановлена меморіальні дошки із рожевого граніту з барельєфним зображенням портретів актора.

1991

ЕЛЕКТРОМОБІЛЬ «ТАВРІЯ-ПІНГВІН»

У 1991 році «Автозаз», як повідомляє запорізька преса,  починає постачати свою продукцію до Швейцарії. «Наш завод має намір довести постачання «Таврії» до цієї країни до трьох тисяч автомобілів на рік», – зізнається генеральний директор підприємства Степан Кравчун.  І додає: «Втім, швейцарці таки допрацьовують наші машини – перетворюють їх на електромобілі під назвою «Пінгвін-Таврія»».

Дійсно, у 1991 році партнером «Автозазу» стає швейцарська фірма Fridez Solar. Швейцарцям приглянулась низька вартість запорізьких автівок та їх мала вага. Але у запоріжців вони придбали  900 «Таврій» … без двигунів. У електроавтомобілі Tavria-Pingvin їх перетворювали вже на заводі в Угорщині. «Ми постачаємо туди «екіпажну частину», тобто готову «Таврію» без двигуна. А вже фахівці фірми начиняють нашу мікролітражку електродвигуном, системою його керування та акумуляторами», – розповідає у 1991 році генеральний конструктор Запорізького автозаводу Олег Папашев.

А так у тому ж році описує «Таврію-Пінгвін»  кореспондент газети «Известия» В. Філіпов: «Мене, зізнатися, цей електромобіль спершу навіть розчарував: ну звичайнісінька серійна «Таврія» тільки без вихлопної труби…  Щоправда, розчарування зникло, ледве зазирнув під капот. П’ять важких акумуляторів у прозорім пакуванні з малюнком пінгвіна … Під акумуляторами – електродвигун потужністю 12 кіловатів. Ще одна батарея таких самих акумуляторів розміщена в багажному відсіку…  П’ятимісний Пінгвін-Таврія досить легко розганяється до 90 кілометрів на годину. Після кожних 120 кілометрів пробігу його акумуляторам потрібна підзарядка протягом години-півтори від мережі напругою 220 вольтів».

Такими були події 10 травня в історії Запоріжжя. Співавтором цього випуску стала Олександра Пархомова. Дякую їй та всім добрим людям за підтримку та донати! Не перемикайтесь, далі буде!

Друзі, тимчасово, до Перемоги, змінив професію – замість екскурсовода став добровольцем. Але продовжую вам розповідати про наше місто в інтернеті. У мене та у Запоріжжя ще стільки цікавого – розповідати й розповідати. Тож не зупиняюсь – попри всі негаразди та завдяки вашій підтримці. Щиро дякую всім, хто підтримує!
Карта: 4149 6293 3142 8607 (Приват, Вертепний Р.В.).
PayPal: retrozp@gmail.com.

 © Роман Акбаш, akbash.zp.ua, 10 травня 2023. Текст статті та фотоматеріали до неї поширюється за ліцензією «Creative Commons із зазначенням авторства 4.0 Міжнародна (CC BY 4.0)» та з обов’язковим активним гіперпосиланням на цю вебсторінку. Будь-яке використання без вищезазначених умов забороняється. Дякую за розуміння!