Імена міста: Олександрівськ-Запоріжжя повз Московку

102 роки тому, 15 березня 1921 року, Олександрівський губвиконком прийняв рішення про  перейменування Олександрівської губернії та міста Олександрівськ. Відповідно в Запорізьк та Запоріжжя. То ж маємо гарну нагоду поговорити про імена нашого рідного міста. При інших обставинах я б точно провів сьогодні крутезну лекцію про міські топоніми. Вона неодмінно буде, але  трохи пізніше. Поки що мандруємо у часі у віртуальному форматі. Проте, якщо у когось виникне бажання віддячити гривнею як за стару добру екскурсію – я не заперечую, тільки «за»!:) То ж  –  полетіли…

---

Хто той Олександр?

Звісно ж, свою першу назву наше місто успадкувало від Олександрівської фортеці. А та отримала ім’я на честь, звичайно ж,  Олександра. Але на цьому усе очевидне в цій історії та завершується. Бо 100-відсотково назвати прізвище  «хрещеного батька» самої фортеці  неможливо. Ймовірних варіантів декілька.

Один з них багато років вважався безальтернативним. Його першим проголосив одеський історик Аполлон Скальковський. У своїй книзі «История Новой-Сѣчи или Послѣдняго коша Запорожскаго» (написана 1840 року, друге видання – 1846) він припустив, що усі фортеці Дніпровської лінії (до якої належала й Олександрівська) цариця  Катериною II назвала на честь найважливіших чиновників свого часу. Цю версію Скальковский супроводив  словами “нам здається” і додав: «Олександрівська на честь Олександра Вяземського». Думку Аполлона Олександровича поділяла купа дослідників. Наприклад – «Геродот Запоріжжя» (С) Яків Новицький.

Тож бо, кандидат №1: Олександр Вяземський – князь, один з довірених сановників Катерини II, генерал-прокурор Сенату, свого часу майже одноосібно керував всесильною Таємною експедицією,  член Ради. До речі, при такому «хрещеному» шансів пережити  якийсь закон про «дерусифікацію» чи «деколонізацію» у району та вулиці Олександрівських майже немає.

Ім’я в кубі

Власне, отих шансів обмаль і при інших варіантах. Кандидат №2 – російський генерал-фельдмаршал. Мова про князя Олександра Голіцина. На боці цього претендента на роль «хрещеного батька» підтримка відомих запорізьких краєзнавців – Віктора Фоменка, Анатолія Сокура та Володимира Супруненка. Останній про це писав так: «1-ю російською армією командував Олександр Голіцин. На честь нього і була названа фортеця, а згодом і місто Олександрівськ».

Кандидат №3, ви не повірите – князь Олександр Голіцин. Інший – віцеканцлер та віцепрезидент Колегії іноземних справ.

Канонічнєнько!

Ви думаєте, що то все? А ось і ні! В цій історії є ще один князь Олександр. У 2002 році професор ЗНУ  Анатолій Карагодін висунув гіпотезу, що Катерина II називала нові фортеці на честь святих, імена яких були вказані в церковному календарі за першу половину 1770 року. І у цьому разі на роль «хрещеного батька» претендує  такий собі Олександр Невський – той самий, канонізований (дивним чином і ПЦУ теж) князь новгородський. Ось тепер все!

«Попервах..»

Хоча… Є ще одна новина. Можливо, бентежна. У деяких джерелах зустрічається ще одна назва нашого міста. Чи то неофіційна, чи то альтернативна. І то, пробачте, Московка! За назвою  місцевої річки. Наприклад, в одній зі своїх праць Яків Новицький згадує діалог, який відбувся у нього зі старою бабусею на околиці села Ольгінське Маріупольського повіту в липні 1873 року:

– Відкіля ж ти, синочку?

– Із Олександрівська, бабусю.

– Це з Московки, що кріпость?

Можливо, бабуся мала на увазі саме річку. Але у нотатнику Новицького був і інший подібний спогад. Так Василь Нагірний, мешканець Вознесенівки, у 1884 році, розповів йому наступне, цитата: «Попервах і наш Олександрівськ звали Московкою…». 

А ще ту ж назву можна зустріти й у досить офіційних джерелах позаминулого століття. У дужках, але можна – на мапі Федора Шуберта та у довіднику «Катеринославська губернія…» від  статистичного комітету Міністерства внутрішніх справ. До речі, на хвилі антинімецьких настроїв деякий час «Московкою» називали й вже колишнє селище Шенвізе (зараз – частина Комунарского району міста).

«Прибрали зі своїх місць князів»!

Але повернемося до Олександрівську. Як ви вже знаєте, серед претендентів на роль його «хрещеного батька» – суцільні князі. З таким бекграундом назва міста не мала жодного шансу вижити при більшовиках. Так і сталося!  Вже під час 1-го Олександрівського губернського з’їзду Рад, 18 лютого 1921 року, делегати більшістю голосів підтримали пропозицію щодо перейменування Олександрівської губернії на  Запорізьку. Дещо пізніше, але показово обґрунтував цю ідею відомий свого часу місцевий більшовик Іван Гаврилов: «Оскільки ми прибрали зі своїх місць князів, остільки на їх честь не повинні існувати міста!».

«Поперед батька…»

«Це рішення про перейменування спочатку було підтверджено постановою Адміністративно-територіальної комісії НКВС України від 3 березня, а згодом остаточно затверджено постановою Президії ВУЦВК від 23 березня», – розповідає запорізький історик Руслан Шиханов.  А між цими двома подіями трохи поспішив «поперед батька» місцевий губвиконком. Мабуть,  не маючи вже сил терпіти оту «князівську» назву,  його члени 15 березня видали наказ №19 – про перейменування і губернії, і губернського центра. В чернетках йшлося про Запорізьк, але ж зупинилися, на щастя, на Запоріжжі! Ця назва почала активно вживатися вже з наступного дня. Наприклад, зверніть уваги на шпальти місцевих газет до та після 15 березня 1921 року.

«Губерніяльне місто Олександрівськ»

А тепер знову до бентежних новин. В жодному, крім наказу губвиконкому,  документі стосовно перейменування Олександрівської губернії взагалі не було ні слова про зміну назви міста! Остаточна, від 23 березня 1921 року, постанова Президії Всеукраїнського центрального виконкому проголошувала наступне: «Олександрівську губернію перейменувати в «Запоріжську губ.» з губерніяльним містом Олександрівськ».

По те що вища інстанція тоді не перейменувала Олександрівськ  свідчать події кінця вже 1922 року. Тоді міська влада  в черговий раз порушила питання стосовно перейменування міста. Хоча фактично воно вже півтора року жило собі під назвою «Запоріжжя». Вищезгадані слова Івана Гаврилова як раз тих часів – у грудні 1922 рок він був головою міськради і промовляв їх на губернському з’їзді Рад. Аргументи Гаврилова делегати з’їзду зустріли гучними оплесками! Затвердити пропозицію знову повинен був ВУЦВК. А ось чи відбулося це?

«Цього рішення і досі ніхто не бачив… Досі залишається загадкою – чи існує у природі постанова ВУЦВК про офіційне перейменування нашого міста», – розповідає Руслан Шиханов. Це Запоріжжя! Місто, де можливо все!

«Велике Запоріжжя»

До речі, деякий час досить поширеним був ще один варіант назви нашого міста.  У 1930-і роки багато писали та розповідали про «Велике Запоріжжя». Не плутайте з російським словом «вєлікоє», то про інше.

По-перше, це проєкт чималої такої агломерації  автономних, але взаємозв’язаних одиниць. «Велике Запоріжжя… являє собою місто-сузір’я, що складається з окремих районів, які взаємопов’язані …і разом становлять єдиний міський організм», – писав про це один з авторів проєкту Іван Малозьомов. Під тими автономними одиницями тоді малися на увазі сім районів – Старе місто, Вознесенівка, Дніпрокомбінат (промзона), Павло-Кічкас, Кічкас, острівХортиця  та резервний район Бабурка.

З проєктної документації та публікацій проєктантів словосполучення «Велике Запоріжжя» дуже жваво промаршувало й далі – в ужиток та у гасла, на шпальти газет та журналів, на листівки та світлини тощо.

Але межі 1930-х років поширеність назви “Велике Запоріжжя” не перетнула. Вона залишилася в історії, про яку я так люблю вам розповідати! Сподіваюсь що не дарма,  і вам дійсно то теж цікаво. Дякую за увагу, до нових мандрівок у часі! Завдяки вашій підтримці вони неодмінно відбудуться!

Друзі, тимчасово, до Перемоги, змінив професію – замість екскурсовода став добровольцем. Тому поки що на жаль не можу проводити екскурсії. Але продовжую вам про нього розповідати в інтернеті. У мене та у Запоріжжя ще стільки цікавого – розповідати й розповідати. Тож не зупиняюсь – попри всі негаразди та завдяки вашій підтримці. Щиро дякую всім, хто підтримує!
Карта: 4149 6293 3142 8607 (Приват, Вертепний Р.В.).
PayPal: retrozp@gmail.com.

 © Роман Акбаш, akbash.zp.ua, 15 березня 2023. Текст статті та фотоматеріали до неї поширюється за ліцензією «Creative Commons із зазначенням авторства 4.0 Міжнародна (CC BY 4.0)» та з обов’язковим активним гіперпосиланням на цю вебсторінку. Будь-яке використання без вищезазначених умов забороняється. Дякую за розуміння!