«В Олександрівську було не більше 10 тисяч жителів. З яких не менше половини були євреї … ». Так описував наше місто початку 1890-х років його мешканець Віктор Лущинський. Чисельність єврейської громади міста він перебільшив, але не набагато.
На самому початку минулого століття євреї становили більше третини від загального числа жителів Олександрівська. 35,9% – така частка містян юдейського віросповідання зафіксована в довіднику «Міста Російської імперії в 1904 році». Трохи раніше – в 1897 році – в Олександрівську, як і по всій країні, пройшли заходи першого перепису населення. Згідно з її даними, мову, позначену в документі як «єврейську», своєю рідною назвали 5267 жителів Олександрівська. Більше в місті тоді виявилося тільки носіїв української мови (43% від числа всіх городян). Всіх же інших окремо виявилося менше, ніж євреїв
Чому в Олександрівську була така велика єврейська громада? Знову процитую Віктора Лущинського: «Місто було в смузі осілості». Річ у тому, що євреї в Російській імперії могли жити далеко не на всій території країни. Громадянам юдейської віри заборонялося постійне проживання за межами територій, які входили до так званої «межі постійної єврейської осілості». Олександрівськ до таких територій належав, звідси й велика кількість євреїв серед жителів міста.
Згідно з документами, ще сто років тому – на початку 1920-х років – у нашому місті було п’ять синагог! Головна (у 1920-х – «1-ша хоральна») – на вулиці Московській (нині – Академіка Амосова). Центральна («2-га хоральна») – на вулиці Троцького (зараз – Троїцька). Юдейські молитовні будинки також розташовувалися на вулицях Жуковського, Московській (ще один) і Тургенєва. На останній вулиці будівля синагоги була, і досі залишається, однією з найпомітніших.
Але варто зауважити – за часів Олександрівська і раннього Запоріжжя споруда з сучасною адресою «Тургенєва, 22» не була синагогою. Принаймні вона не була такою офіційно. Статус цього культового закладу – юдейський молитовний будинок ( «молитовна школа»). Але в народі його все одно зазвичай називали «синагогою». Адже різниця цих статусів була хіба що тільки в кількості парафіян. Офіційно в будівлі на Тургенєва розташовувався 3-й єврейський молитовний будинок Олександрівська. Неофіційно ж його частіше називали «Синагогою кравців».
Синагоги різної цехової приналежності – вельми популярне колись явище. Окремі молитовні будинки нерідко створювалися навколо професійних спільнот. Вони могли об’єднувати як людей однієї спеціальності (наприклад, кравців чи чоботарів), так і всіх ремісників різних спеціальностей разом.
Ймовірно, члени громади 3-го молитовного будинку Олександрівська представляли різні цехи, але в більшості своїй таки займалися ремеслами. На це натякає ще одна народна назва цієї культової споруди – «Синагога ремісників». Своєю чергою назва «Синагога кравців» підказує нам до якого саме професійного цеху належала більша частина її парафіян.
Проєкт будинку третьої юдейською молитовної громади був розглянутий та дозволений Катеринославським губернським правлінням ще у 1888 році. Кошторис споруди з каменю та цегли складав 25 тисяч рублів. Будівництво велося виключно коштами громади та остаточно завершилось лише на початку XX століття.
Планувальна структура будівлі передбачала розміщення молитовної зали, зали для проведення засідань та весіль, бібліотеки та школи. Чоловіча та жіноча частини були розділені, з цією метою зал було розроблено двосвітнім – з балконом для жінок. Зовні будівля являє собою приклад архітектурної споруди пізнього історизму у характерному для споруд тодішніх синагог мавритансько-готичному варіанті.
Станом на 30 листопада 1900 року в списку тутешніх парафіян нараховувалось 130 осіб. Старостою 3-го молитовного будинку Олександрівська тоді був купець ІІ гільдії Берко Шейнін. У 1924 році згідно з анкетою релігійної громади її членами були 525 осіб. Соціальний склад: «переважно ремісники та торговельники». Головою громади на той час вже 12 років був Хаім Меерсон.
17 жовтня 1929 року Запорізький окрвиконком ухвалив рішення про закриття синагоги на вулиці Тургенєва та передачу її приміщення під культосвітню установу. А у жовтні 1941 року саме Синагога кравців стала пунктом реєстрації всього єврейського населення міста Запоріжжя. Станом на 18 жовтня того ж року на території старої частини міста Запоріжжя мешкало 1841 єврей. На початку січня 1942 р. перші 150 з них були розстріляні. А вже до 1 травня того ж року євреї взагалі зникли із переліку національних груп містян. Запорізьким «Бабиним Яром» – місцем масових страт євреїв та інших місцевих мешканців – стала територія приміського радгоспу ім. Сталіна (тепер – Дослідна станція). Про трагічні події Холокосту нагадує пам’ятна дошка на головному фасаді «Синагоги кравців». Її автор – відомий скульптор Борис Раппопорт.
В пізні радянські часи в будівлі розміщувалася дитяча стоматологічна поліклініка та міськкомунгосп. На початку 1990-х споруду повернуто єврейській громаді. Наказом Міністерства культури та інформаційної політики України від 26 квітня 2021 року № 295, об’єкт “Синагога кравців” занесено до Державного реєстру нерухомих пам’яток України як пам’ятку архітектури місцевого значення.
Більш докладно про околиці синагоги я розповідаю під час екскурсії “Навколо майдану Волі”. Обов’язково долучайтеся до неї після Перемоги!
Друзі, тимчасово, до Перемоги, змінив професію – замість екскурсовода став добровольцем. Тому поки що на жаль не можу проводити екскурсії. Але продовжую вам про нього розповідати в інтернеті. У мене та у Запоріжжя ще стільки цікавого – розповідати й розповідати. Тож не зупиняюсь – попри всі негаразди та завдяки вашій підтримці. Щиро дякую всім, хто підтримує!
Карта: 4149 6293 3142 8607 (Приват, Вертепний Р.В.).
PayPal: retrozp@gmail.com.
© Роман Акбаш, akbash.zp.ua, 24 березня 2023. Текст статті та фотоматеріали до неї поширюється за ліцензією «Creative Commons із зазначенням авторства 4.0 Міжнародна (CC BY 4.0)» та з обов’язковим активним гіперпосиланням на цю вебсторінку. Будь-яке використання без вищезазначених умов забороняється. Дякую за розуміння!