12 березня в історії Запоріжжя: Повітове училище, Талмуд-Тора та “самостійники”

12 березня в історії Запоріжжя – про історичні події цього дня читайте в традиційному огляді нашого сайту.

---

1808

Повітове училище

12 березня 1808 року в Олександрівську відкривається Повітове училище. Це другий, після Батальйонної школи, навчальний заклад в історії нашого міста. Його історію у своїх працях докладно розповів Яків Новицький. До речі, видатний краєзнавець був випускником саме цього Повітового училища.

Спочатку училище розташовувалося «у фортечних валах»  – на території колишньої Олександрівської фортеці (район сучасного Малого ринку).  Там навчальний заклад займав чотири невеличких будиночки – під класи та житло для викладачів. Училище було двокласним з підготовчим відділенням.  1837 року було перетворене на трикласне. Вік перших учнів, за інформацією Новицького – від 5 до 15 років!

Перший педколектив: почесний доглядач, штатний доглядач та лише три вчителі. Перший почесний доглядач – маршалок («предводитель») повітового дворянства Еммануїл Марк. До речі, це на честь нього з’явилися назви «Маркусова балка» та «Маркусівка» – старе народне ім’я Павло-Кічкаса. Перший директор (штатний доглядач) – Йосиф  Єзерський.

А у 1839 році училище змінило свою «адресу». «Горожане признали его слишком удаленным и потому осенью перевели „из крепостных валов” в город, в нанятые дома», – писав Яків Новицький.  Розташовувався навчальний заклад тоді на території  у сучасному районі  Центрального ринку.

 У 1880 році повітове училище було реформоване – у Міське училище. Згодом – «Перше вище початкове училище». У тому ж 1880 році навчальний заклад переїхав до нової будівлі. До речі,  цей будинок існує і сьогодні – на розі Гоголя та Троїцької.

А про попередню будівлю навчального закладу його випускник Новицький написав таке: «Старый же дом, в стенах которого 43 года подряд воспитывалось поколение города, обращен в доходную статью, а потому скромная вывеска «уездное училище» заменена другою: «Трактир разных вин и водок». В этой многозначащей вывеске как нельзя более сказались нравы города».

1914

Талмуд-Тора

А ще в Олександрівську були і єврейські навчальні заклади. Так, наприклад, 12 березня 1914  року затвердила проєкт дооблаштування ремісничої школи  при училищі «Талмуд-Тора». Останнє ще з кінця ХІХ століття займало ділянку на розі вулиць, які зараз називаються Гоголя та Дніпровська – подвір’я Єврейського товариства. Зараз будівлі колишнього освітнього комплексу займає податкова інспекція Олександрівського району.

«Тадмуд-Тора» – громадський єврейський навчальний заклад для хлопчиків з бідних родин, або сирот. Тобто для тих, хто не міг навчатися у платних школах.  Утримувалась «Талмуд-тора» коштом приватних меценатів, податків та субсидій із міського бюджету. Крім неї на подвір’ї Єврейського товариства у різні  роки розташовувалася ще низка національних навчальних закладів. Наприклад, те ж ремісниче училище, чи  жіноча школа.

Будівля ремісничої школи «Талмуд-Тора», прямо на розі Гоголя та Дніпровської,  була побудована у 1914 році. Автор проєкту – інженер та міський технік Григорій Кацин, батько декількох будівель в Олександрівську (наприклад, прибуткового будинку Лейби Певзнера на розі Базарної та Миколаївської).

1941

«Самостійна Україна»

12 березня у Запоріжжі був підготовлений обвинувальний висновок по слідчій справі №7072 – стосовно місцевого гуртка «Самостійна Україна». Не дивуйтеся, такий дійсно був у нашому місті в ті часи. Подробиці про нього у своїх працях оприлюднив запорізький історик Юрій Щур.

 Організацію «Самостійна Україна»  створив уродженець Станіславської (Івано-Франківської) області Омелян Бойчук – член ОУН, який у квітні 1940 року прибув працювати до  тресту «Запоріжбуд». Співорганізатором гуртка став наш земляк Григорій Лебеденко – працівник «Дніпроспецсталі». У матеріалах слідства як члени «Самостійної України фігурували 12 осіб. Загальна ж кількість  «самостійників»  не була встановлена. «Гурток відсотків 50 на 50 складався із західняків та місцевих робітників – молодих хлопців з 6-го селища», – розповідає Юрій Щур.

 Серед цілей гуртка – організація повстання проти радянської влади та створення соборної Української держави. Слушний момент для початку повстання ,за  даними справи,  мав настати з початком колективізації на Заході України. Бо в  тамтешніх лісах переховувалось багато українців – колишніх старшин польської армії, які чекали такої оказії. В Запоріжжі «самостійники» намагалися шляхом агітації залучати до організації невдоволених радянською владою громадян та готували повстання. Як стверджували слідчі НКВС, члени гуртка  займалися збором зброї та нібито  готувалися до підриву греблі «Дніпрогесу».

Вже у грудні 1940 року були заарештовані п’ять «самостійників», серед яких були й обидва керівники. До речі, обвинувальний висновок по їх справі затвердив начальник УНКДБ по Запорізькій області старший лейтенант держбезпеки Леонов. Це саме його прізвище ще донедавна мав за назву сучасний Парковий бульвар.

26 березня 1941 року обласний суд проголосив серед іншого, що «мета к[онтр]-р[еволюційної] націоналістичної організації молоді «Самостійна Україна» – це реставрація капіталізму на Україні…».  «Самостійників» визнали  соціально-небезпечними елементами. Григорій Лебеденко та Омелян Бойчук були засуджені до розстрілу. «Самостійники»  Микола Фуглев, Микола Понятовський та Петро Шестопалко «отримали» по 10 років таборів. 25 червня 1941 року Бойчук і  Лебеденко  були розстріляні. 18 травня 1992 року за наслідками перегляду справи всі учасники гуртка «Самостійна Україна» були реабілітовані.

1967

Обласна бібліотека

У 1967 році обласна бібліотека (тоді ще – імені Горького) знаходиться біля стадіону «Металург» – на розі вулиць Спортивної та Богдана Хмельницького. Але 12 березня газета «Індустріальне Запоріжжя» повідомляє, що  для «палацу книг» готується нове місце – «на проспекті Леніна між вулицями Українською та Комунарівською».

Там, як запевняє газета, побудують 6-поверховий корпус з читальними залами, абонементами, робочими кабінетами, лекційними залами та іншими приміщеннями. Книгосховище («на 2 мільйони книг»!) розміститься у 10-поверховій (з підземними поверхами) будівлі, що примикає до основного корпусу. Фасад обіцяють оздобити керамічною плиткою, цоколь – полірованим гранітом.  Тоді, ще «Індустріалка» про це не знає, але я забіжу наперед – нову будівлю бібліотеки відкриють аж через 10 років!

Проєкт – типовий, але допрацьований запорізьким «Цивільбудом». Керівник авторської групи – архітектор Леонтій Зайцев. До речі, спочатку директору бібліотеки Михайлу Бальцеру приглянувся інший проєкт – триповерхової споруди. Але той забракував перший секретар обкому Титаренко. З такими словами: “Бібліотека – важливий осередок культури, який повинен розташовуватися на головній вулиці. Але триповерхову будівлю “посадити” на проспект Леніна ми не можемо. Шукайте інший проєкт!».

На жаль, сьогоднішні  «батьки міста» можуть «посадити» на проспекті усе що завгодно. Наприклад, одноповерховий «супермаркет» прямо біля вищезгаданого палацу книг.

1978

Світовий рекорд Ященка

12 березня запорізький стрибун у висоту Володимир Ященко виступає на чемпіонаті Європи в закритих приміщеннях, який приймає італійський Мілан. На старті турніру Володя бере висоту 2,15 м, а потім… вирушає відпочивати. Лише дочекавшись, коли конкуренти подолали 2,25, запоріжець повертається до сектору. І почалося…

 Упродовж кількох хвилин Ященко спочатку встановлює один світовий рекорд для залів – 2,32. І  тут же  б’є  і його – 2,35! Емоційні італійські тифозі забиваються в дикому захваті. Під нескінченні овації знаменитого «Сан-Сіро» Ященко мчить переможним  колом! А від’їжджати з арени запоріжцю довелося в оточенні карабінерів  – всі прагнули  хоча б доторкнутися до юного рекордсмена.

 Як пізніше згадуватиме Ростислав Орлов, коментатор  того чемпіонату, запорізький спортсмен миттю затьмарив  всіх зірок футболу, «Формули-1», водного поло та велоспорту – найпопулярніших видів спорту  на Апеннінах. Напевно, завдяки цьому міланському рекорду запорізькому стрибуну трохи пізніше дістанеться премія «Каравела Колумба». Остання щорічно вручається саме на Апеннінах  – кращому спортсмену планети за підсумками опитування провідних тренерів, діячів спорту та журналістів.

https://fb.watch/jduu5PxerS/

Такими були події 12 березня в історії Запоріжжя. Не перемикайтесь, далі буде! Дякую за коментарі, відгуки та донати. Вони надихають не зупинятися!

Друзі, тимчасово, до Перемоги, змінив професію – замість екскурсовода став добровольцем. Тому поки що на жаль не можу проводити екскурсії. Але продовжую вам про нього розповідати в інтернеті. У мене та у Запоріжжя ще стільки цікавого – розповідати й розповідати. Тож не зупиняюсь – попри всі негаразди та завдяки вашій підтримці. Щиро дякую всім, хто підтримує!
Карта: 4149 6293 3142 8607 (Приват, Вертепний Р.В.).
PayPal: retrozp@gmail.com.

 © Роман Акбаш, akbash.zp.ua, 12 березня 2023. Текст статті та фотоматеріали до неї поширюється за ліцензією «Creative Commons із зазначенням авторства 4.0 Міжнародна (CC BY 4.0)» та з обов’язковим активним гіперпосиланням на цю вебсторінку. Будь-яке використання без вищезазначених умов забороняється. Дякую за розуміння!