Мінська, 10: “Гідротехнікум”

У березні 1945 року в Запоріжжі з’являється новий старий навчальний заклад. Новий, тому що це Запорізький гідроенергетичний технікум. Старий, бо створений він на базі Дніпровського вечірнього енергетичного технікуму.

---

Дніпровський вечірній енергетичний технікум працював у Запоріжжі з 1935 по 1941 роки. Майбутній гідротехнікум спочатку розташовувався в приміщенні тодішньої школи № 23(зараз там ЗІЕІТ), потім – у барачному приміщені колишньої школи за сучасним адресом Каховська, 37.

З бараків розпочалась і повоєнна історія технікуму. «Заняття проводилися в напівзруйнованій будівлі, де жили в довоєнну пору. У приміщенні не було віконних рам, дверей, не працював водопровід, опалення. Гуртожиток розміщувався в напівзруйнованих бараках. У невеликих кімнатах стояли впритул по 18-20 двоярусних ліжок. Було нестерпно холодно і голодно», – розповідає Вікіпедія.

Але у 1949 році колектив «Дніпробуду» розпочав будівництво нового навчального корпусу. Автором проєкту став архітектор Штейнфаєр – батько декількох примітних будівель Запоріжжя (наприклад, готелю «Театрального»).  Головним інженером будівництва був Юрій Лущинський (один з батьків, наприклад, будівлі Театру Магара).

 До речі, сучасний гідроенергетичний коледж мав шанси сьогодні розміщатися не на Правому березі, а  зовсім в іншому місці. Так, у 1947 році міська влада наполягала на будівництві споруди навчального закладу на території Шостого селища – «учитывая большой объем сооружений Гидротехникума, а также необеспеченность правобережного участка инженерными сооружениями».   При цьому отой «великий об’єм»  міськвиконком хотів втиснути у 16-й квартал Шостого селища – той самий, де зараз знаходиться, наприклад, стадіон «Славутич-Арена».  Але того не сталося і, мабуть, слава Богу!

Будівництво на Правому березі, яке велося силами тресту «Запоріжгідроенергобуд»,  фінішувало у 1952 році. Штейнфаєр не зрадив свого фірмового стиля – будівля технікума на вулиці Мінській  й дотепер залишається однією з найпомпезніших у Запоріжжі.  «С башней, гигантским  фронтоном и внушительными портиками», – так описувала споруду технікуму книга «Жилой район Запорожского трансформаторного завода». І додавала: «Здание резко выделяется среди общей  масы сдержанных по архитектуре домов поселка». З цим точно не посперечаєшся!

До речі, ця книга не нахвалює будівлю гідротехнікум, а дуже навіть навпаки. Видання «Жилой район Запорожского трансформаторного завода» побачило світ  1958 році. А це вже три роки як у СРСР була прийнята постанова «Про усунення надмірностей в проєктуванні та будівництві». Тому характерні  приклади неокласицизму сталінської доби вже ніхто нахвалює – лише нещадно критикують! Не могло це оминути й будівлю гідротехнікуму – «обычного учебного заведения”, якому  посміли (не інакше!) надати вигляду парадного палацу.

«По внешнему виду этого здания трудно определить его функциональное назначение. Что это  – театр, музей или какое-либо другое крупное общественное сооружение? Нет, в этом здании, отличающемся подчеркнутой парадностью своей архитектуры, разместился один из рядовых техникумов.»

Н.А. Пекарева, “Жилой район запорожского трансформаторного завода”, 1958.

Цілком у дусі того часу будівлі дісталося і за башту, і за фронтони, і за шестиколонний портик, і за велику кількість декоративних прикрас, і за скульптури. Останніх тут було декілька – перед будівлею і навіть у ній самій. У фоє тут всіх зустрічали скульптури Леніна та Сталіна. «Неоправданно щедрое  применение мощных архитектурных средств» – таврує все це автор книги «Жилой район Запорожского трансформаторного завода».

Аж страшно уявити, щоб було якби з будівництвом цього «храму знань» трохи  забарилися.Але ні – того не сталося! Тому, наприклад, у 1960-ті роки путівники по Запоріжжю могли писати наступне: «На высоком берегу Старого Днепра, среди зелени обустроенного сквера, четко выделяется светлое здание с колоннадой и башней». Довколо нього – «парк редких пород деревьев». 

Але цікава подробиця: пишуть то про будівлю… фармацевтичного інституту. І тут немає  ніякої помилки! У  1959 році начальний корпус технікуму, окрім лабораторій «Гідрокомплексу», було передано фармацевтичному інституту, що переїхав до Запоріжжя з Одеси.

На деякий час гідротехнікум переїхав  до вже  знайомого йому місця – знову до будівлі майбутнього ЗІЄІТ на Кіяшка. Але згодом фармацевтичний інститут став медичним та перебрався на лівий берег Дніпра. З 1970-х років гідротехнікум, а зараз вже гідроенергоколедж – одноосібний власник свого палацу. Останній вже не молодий –  минулого грудня йому виповнилося вже 70 років.  Але все ж таки – досі помітний!

Цікава деталь

У гідротехнікумі свого часу навчалися два майбутніх мери Запоріжжя.  Цікаво, що по хронології перебування на посаді міського голови  вони стоять поруч. Це – Олександр Поляк та Євген Карташов. А ще  навчальний заклад може похвалитися олімпійською чемпіонкою серед своїх вихованців. У гідротехнікуми навчалась легкоатлетка Тетяна Самоленко – переможниця Олімпіади-1988 у бігу на 3000 м.

Друзі, тимчасово, до Перемоги, змінив професію – замість екскурсовода став добровольцем. Тому поки що на жаль не можу проводити екскурсії. Але продовжую вам про нього розповідати в інтернеті. У мене та у Запоріжжя ще стільки цікавого – розповідати й розповідати. Тож не зупиняюсь – попри всі негаразди та завдяки вашій підтримці. Щиро дякую всім, хто підтримує!
Карта: 4149 6293 3142 8607 (Приват, Вертепний Р.В.).
PayPal: retrozp@gmail.com.

 © Роман Акбаш, akbash.zp.ua, 2 березня 2023. Текст статті та фотоматеріали до неї поширюється за ліцензією «Creative Commons Із зазначенням авторства 4.0 Міжнародна (CC BY 4.0)» і з обов’язковим активним гіперпосиланням на цю вебсторінку. Будь-яке використання без вищезазначених умов забороняється. Дякую за розуміння!